Прийоми й техніки психосинтеза
Прийоми й техніки психосинтеза
Прийоми й техніки психосинтеза
Італійський психіатр Роберто Ассаджолі помітив, що втрата внутрішньої рівноваги, відчуття безглуздості й інші психічні страждання виникають по більшій частині тоді, коли різні наші внутрішні елементи роз'єднані або вступають у протиріччя один з одним. Він також відзначив, що коли вони поєднуються в усі більші й більші цілісності, ми випробовуємо доливши чинностей, відчуття благополуччя й знаходимо у своєму житті більше змісту.
Виявивши, що процес цей протікає природно в кожній людині, але найчастіше буває заблокований, Ассаджолі приступився до розробки методів його вивільнення. Спочатку він займався психоаналізом (на початку століття Фрейд уважав його одним з основних своїх послідовників в Італії), однак залишився незадоволений останнім і розробив власну систему, особливий напрямок практичної психології, відкрите для всіх досягнень, зроблених на той час у галузі освіти, психотерапії й медицини. Він назвав цю систему психосинтезом.
Підхід Ассаджолі націлений не просто на поліпшення конкретних показників (на підвищення тонусу, посилення концентрації, поглиблення релаксації й т.д.) або на лікування в змісті рятування від чого-небудь. Він націлений на пробудження цілісності й формування нової, більше широкої структури відносин у психіці людини. Жінка, що пройшла курс психосинтеза, пише: «Внутрішній процес психосинтеза навів мене на думку про калейдоскоп. Коли шматочки кольорового скла струшують, вони являють собою лише безладну купу. Після того, як ви перестали трясти калейдоскоп, вони вибудовуються в гарну картинку».
Для сприяння таким природним процесам синтезу використовуються прості вправи. Прийоми психосинтеза апробувалися Ассаджолі і його колегами протягом останніх 70 років у різних культурах. Психологи прийшли до висновку, що ці вправи особливо ефективні при регулярному виконанні. Як і у всіх заняттях, від альпінізму до гри на піаніно, від вивчення мови до танцю, для освоєння чогось нового необхідна практика.
Зміни в результаті такої практики відбуваються поступово. Багато років тому, уперше почавши виконувати вправи, я очікував негайного перевороту. Але нічого особливого із мною (на відміну від деяких інших), очевидно, не відбулося. Як і більшість новачків, я спочатку не завжди міг виконувати вправи належним чином. Я відволікався, застрявав на дріб'язках або починав метушитися й думати про сторонні речі. І, тільки через деякий час, я усвідомив, що в мені відбулися більші зміни. Згодом я спостерігав, що т же саме відбувається в більшості людей, що застосовують ці вправи. Ми починаємо усвідомлювати перетворення набагато пізніше, ніж вони починаються.
У такої затримки є причина: нашому несвідомому потрібно час. От як говорить про цьому Ассаджолі:
«Однієї з головних функцій несвідомого й у той же час одним з найважливіших етапів навчання є обробка отриманого досвіду й засвоєння сприйнятого й вивченого.
Така обробка, яку можна розглядати як саме сьогодення «дозрівання психічного плода», має прямі аналогії з дозріванням фізичного плода. Обоє протікають у глибині, сховано: одне - у материнській утробі, інше - у таємних куточках несвідомого, обоє являють собою мимовільний автономний процес, але настільки чутливий і ранимий, що його можна легко зірвати зовнішніми впливами; обоє досягають своєї заключної вищої крапки в кризі й чуді «народження», появи нового життя.»
Поняття дозрівання нагадує, що в процесі психосинтеза ми стимулюємо вже присутні в нас чинності. Ці чинності звичайно сховані, але часом ми можемо безпосередньо спостерігати їхню роботу. Ці чинності повільно загоюють нанесену нам емоційну травму; вони надають нам несподівану для нас стійкість у кризовій ситуації; вони виявляють нам раптове рішення проблеми, про яку ми тільки що думали; вони дають нам другий подих після періоду утоми; провадять у нас несподівані й мимовільні перетворення. Ефективність психосинтетичних вправ залежить від активації цих схованих позитивних чинностей.
Мабуть, основною пасткою на шляху психосинтеза є думка, начебто перетворення викликаються вправами як такими, а не тим, як виконуються останні.
Як приклад можна привести наступний випадок. Психіатр, працюючи з аутичною, замкнутою у собі дитиною, довгий час намагався встановити з нею контакт, але дитина не бажала залишати стіни внутрішнього миру. Нарешті, один раз психіатр під впливом інтуїтивного імпульсу взяв олівець, кинув його на піл і сказав дитині: «А тепер підніми його й дай мені». Тон його голосу був сповнений надії, за якої стояли усе раніше початі їм невдалі спроби. Атмосфера дозріла: дитина зробила те, про що його просили, і в цей чудесний момент між ними встановився контакт.
Пізніше психіатр розповів на конференції про цей випадок своїм колегам. Незабаром багато хто з них стали кидати олівці перед аутичными дітьми й чекати, поки їх піднімуть. Звичайно, прийом цей, котрий одержав назву «олівець», виявився невдалим.
Подібне може відбутися й із вправами. Найважливіший діючий фактор вправ - відношення, з яким вони виконуються. Ми можемо виконувати їх уважно й терпляче, ставлячись до них як до інструмента зміни свого життя. Ми можемо виконувати їх і механічно або як модні салонні ігри, що буде порожньою витратою часу. Ми можемо одержати від них те, що хочемо; самі ж вони нам нічого не дадуть.
Друга серйозна пастка - нарцисизм, повна зацікавленість тільки тим, що усередині себе при втраті якого б те не було інтересу до інших людей і суспільства в цілому. Ті, хто попав в цю пастку забувають, що будь-які прийоми, використовувані для сприяння особистому росту, мають цінність тільки в тому випадку, якщо впливають на наші відносини з іншими людьми, і навпаки, міжособистісні відносини самі по собі можуть бути головним стимулом особистого росту. Як говорив Мартін Бубер: «Людина стає «Я» через «Ти»; ізольований індивід нездатний до справжнього росту.
Відчуття власної величі - ще одна пастка, у яку неважко потрапити: короткочасна ейфорія першого успіху породжує в нас очікування негайного, повного й постійного результату. Заповітне бажання жити щасливо готово спокусити нас, змусивши повірити, що ми досягли більшого, ніж у наших чинностях. Але домогтися значимих результатів на шляху самореалізації можна лише, зберігши реалістичне відношення до наших людських обмежень. Варто усвідомлювати, як малі ми в порівнянні з великим, як багато в житті в нас труднощів, як немічно часом наше тіло і як мінливі почуття, як легко ми піддаємося впливу, як мало знаємо, як часто випадок змішує наші плани, як складне життя людини і як вона по суті загадкова.
Це не виходить, що ми повинні вважати зазначені факти нескоримою перешкодою, навпроти, усвідомлення їх може стати частиною нашого становлення й допомогти нам глибше осягти всю повноту змісту людського буття.
Із цієї причини психосинтез цінує безпросвітні періоди не менше, ніж ясні й радісні.
Замість того, щоб обіцяти повне зникнення перешкод, він підкреслює важливість їхнього використання як сходів до росту.
Він відмінюється скоріше до сумніву й ризику, ніж до гарантованої безпеки й екстазу.
Він віддає перевагу творчому безладдю оманної ясності заготовлених відповідей:
Він нагадує нам про необхідність зусилля, так само як і недіяння.
Він визнає нескінченне різноманіття людських істот і тому не обіцяє ніяких стандартних результатів.
Коротше кажучи, усвідомлюючи всю складність людини й всю заплутаність його життєвої ситуації, психосинтез не пропонує ніяких універсальних рецептів. І коли від нього вимагали таких рецептів, Ассаджолі кепкував: «Всесвіт вийшов такий складний не з моєї вини».
Все це підводить нас до розгляду найбільшої й, мабуть, самої загальнопоширеної небезпеки на шляху саморозвитку: однобічності. Коли ми розвиваємо якусь одну свою частину на шкоду іншим, чи буде це тіло, почуття, «духовність» або щось ще, - частина ця наділяється владою, що їй не належить по праву. Вона може знайти демонічні риси й перетворити нас в обмежених або навіть фанатичних істот.
Здоровий і врівноважений розвиток людини поширюється у всіх напрямках: воно нагадує скоріше кулю, ніж пряму лінію. Саме із цієї причини психосинтез намагається враховувати всі важливі виміри людського життя, забуття яких позбавляє її повноти й змісту: Вираження волі й прояв самостійності; Відточування інтелекту; Насолода красою; Розвиток уяви; Пробудження інтуїції; Збагнення любові; Розкриття Я и його призначення.
Зосередження
За допомогою психологічних вправ, наведених у цій роботі, ми можемо відчути, що здатне управляти своїми психічними процесами. Орудувати матеріальними предметами для нас уже в порядку речей; тепер ми можемо почати виробляти в себе навички такого ж звичного й діючого обходження із предметами свого внутрішнього миру. Основою цього процесу служить розвиток нашої здатності до зосередження.
Якщо яка-небудь фізична або психічна функція людини не використовується, вона атрофується. Зберігаються лише ті психічні функції, використання яких увійшло в нас у звичку, а інші функції, які ми не вправляємо й не культивуємо, поступово зникають.
Наступні маленькі вправи, які можна виконувати в будь-яку годину дня, не займають багато часу й не вимагають особливих умов.
Зорове уявлення
Закрийте очі й представте наступне:
Ручка повільно пише на папері ваше ім'я. Однозначне число. Потім представте двозначне число, тризначне й т.д., поки не досягнете числа, що складає з такої кількості цифр, що ви ще можете бачити. Утримуйте це число перед своїм внутрішнім поглядом протягом 2 хвилин.
Страницы: 1, 2
