RSS    

   Предмет дослідження соціальної психолог

p align="left">На перший погляд здається, що така позиція надто відрізняється від сучасного погляду на соціальну психологію. Але насправді відмінність тут носить суто термінологічний характер: Виготський порівнює не «загальну» і «соціальну» психологію, а «соціальну» та «колективну». Проте легко помітити, що соціальна психологія для нього - це та сама загальна психологія, яка засвоїла ідею культурно-історичної детермінації психіки (в термінології 20-х рр. - це така загальна психологія, яка «вся стала соціальною»). Терміном «колективна психологія» Виготський визначає той самий другий аспект розуміння соціальної психології, який не зуміли помітити багато інших психологів 20-х рр. або відносно якої вони не зуміли знайти істинно наукової методології дослідження.

Саме тому можна стверджувати, що ідеї Виготського, висловлені ним у 20-х рр. та пізніше, в 30-ті рр. виявились потрібною передмовою, що сформувалася всередині психологічної науки, для того, щоб в результаті найточніше визначити предмет соціальної психології.

3. Сучасні уявлення про предмет соціальної психології

Наприкінці 50-х - на початку 60-х рр.. розгорнувся другий етап дискусії про предмет соціальної психології. Дві обставини сприяли новому обговоренню цієї проблеми.

По-перше, це були потреби практики, яка постійно та активно розвивалася. Вирішення основних економічних, соціальних та політичних проблем дозволило більш уважно аналізувати психологічну сторону різних проявів суспільного життя. Активний зворотній зв'язок на хід об'єктивних процесів повинно мати особливе коло досліджень в сучасних умовах, коли психологічний, «людський» фактор набуває настільки значної ролі. Механізми конкретної взаємодії суспільства та особистості в цих умовах повинні бути досліджені не тільки на соціологічному, але й на соціально-психологічному рівні.

По-друге, до того моменту, коли всі ці проблеми з особливою гостротою були поставлені життям, відбулися серйозні зміни і в області самої психологічної науки. Психологія перетворилася на розвинуту дисципліну, яка керується визначними теоретичними працями та широко розгалуженою практикою експериментальних досліджень. Значно зросла кваліфікація дослідників як в професійному, так і в методологічному плані. Були створені необхідні умови для нового обговорення питання про долю соціальної психології, про її предмет, завдання, методи, а також про її місце в системі наук. Обговорення цих питань на новому рівні ставало не тільки потрібним, але й можливим.

Дискусія розпочалась в 1959 році із статті А.Г. Ковальова, опублікованої в журналі «Вісник ЛГУ», після чого була продовжена на Другому Всесоюзному з'їзді психологів у 1963 році, а також на сторінках журналу «питання філософії». Основна полеміка торкалася двох питань:

1) розуміння предмета соціальної психології і відповідно кола її завдань;

2) співвідношення соціальної психології з психологією, з одного боку, та з соціологією - з іншого. Незважаючи на різноманіття аспектів різних точок зору, всі вони можуть бути згруповані в декілька основних підходів.

Стосовно питання про предмет соціальної психології утворилося три підходи. Перший з них, що отримав переважаюче поширення серед соціологів, розглядав соціальну психологію як науку про «масоподібні явища психіки». В рамках цього підходу різні дослідники виділяли різні явища, які підходили під це визначення; іноді найбільший акцент робився на вивченні психології класів, інших великих соціальних об'єднань, і в зв'язку з цим на таких окремих елементах, сторонах суспільної психології груп, як традиції, характери, звичаї та ін. в інших випадках велика увага приділялася формуванню суспільної думки, таким специфічним масовим явищам, як мода і т.п. Насамкінець, всередині цього підходу майже всі одноголосно говорили про необхідність вивчення колективів. Більшість соціологів чітко трактували предмет соціальної психології як дослідження суспільної психології (відповідно були розмежовані терміни «суспільна психологія» - рівень суспільної свідомості, характерний для окремих соціальних груп, насамперед класів, і «соціальна психологія» - наука про цю ж суспільну психологію).

Другий підхід, навпаки, бачить основним предметом дослідження соціальної психології особистість. Відтінки тут проявлялися лише в тому, в якому контексті передбачалося дослідження особистості. З однієї сторони, великий акцент робився на психологічні риси, особливості та типологію особистості. З іншої сторони, виділялося становище особистості в групі, міжособистісні відносини, вся система спілкування. Пізніше з точки зору цього підходу дискусійним виявилося питання про місце «психології особистості» в системі психологічного знання (чи є це розділом загальної психології, еквівалент соціальної психології чи взагалі самостійна область досліджень). Часто на захист описаного підходу наводився такий аргумент, що він більш «психологічний», що лише на цьому шляху можна уявити соціальну психологію як органічну частину психології, як різновид саме психологічного знання. Логічно, що подібний підхід у великій мірі виявився популярним серед психологів.

Насамкінець, в ході дискусії оформився і третій підхід до питання. Певною мірою з його допомогою намагалися синтезувати два попередніх. Соціальна психологія розглядалася як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і становище особистості в групі. В цьому випадку, природно, проблематика соціальної психології показувалась досить широкою, практично все коло питань, які розглядалися в різних школах соціальної психології, включалося в її предмет. Були зроблені спроби дати повну схему проблем, що вивчалися в рамках цього підходу. Найбільш широкий перелік вміщувала схема, запропонована Б.Д. Паригіним, на думку якого, соціальна психологія вивчає:

1) соціальну психологію особистості;

2) соціальну психологію суспільних груп та спілкування;

3) соціальні відносини;

4) форми духовної діяльності.

Згідно В.Н. Мясіщева, соціальна психологія досліджує:

1) зміни психічної діяльності людей в групі під впливом взаємодії;

2) особливості груп; 3) психічну сторону процесів суспільства.

Важливим є той факт, що при всіх особистих розбіжностях запропонованих підходів ідея була спільною - предмет соціальної психології достатньо широкий, і можна з двох сторін підходити до його визначення - як зі сторони особистості, та і зі сторони масових психічних явищ. Таке розуміння найбільшою мірою відповідало реально існуючій практиці досліджень, а отже. І практичним потребам суспільства. Саме тому воно виявилось якщо не одноголосно прийнятим, то, у всякому випадку, найбільш укоріненим.

Але згода у розуміння кола завдань, які вирішує соціальна психологія, ще не означає згоди у розумінні її співвідношення з психологією та соціологією. Тому відносно самостійно дискутується питання про «межі» соціальної психології. Тут можна виділити чотири позиції:

1) соціальна психологія є частиною соціології;

2) соціальна психологія є частиною психології;

3) соціальна психологія - це наука «на межі» психології та соціології, причому сама «межа» розуміється двозначно:

а) соціальна психологія відмовляється від визначеної частини психології та певної частини соціології;

б) вона захвачує «нічию землю» - область, яка не належить ні до соціології, ні до психології.

Якщо скористатися пропозицією американських соціальних психологів Макдевіда та Харрарі (а питання про місце соціальної психології в системі наук обговорюється не менш активно і в американській літературі), то всі вказані позиції можна звести до двох підходів: інтрадисциплінарному та інтердисциплінарному. Іншими словами, місце соціальної психології можна віднайти всередині однієї із «батьківських» дисциплін або на межі між ними.

Незважаючи на деякі відмінності, всі запропоновані підходи по суті зупиняються перед однією і тією ж проблемою: яка ж «межа» відділяє соціальну психологію від психології, з одного боку, і від соціології - з іншої. Адже де б не «розміщувати» соціальну психологію, вона все одно при всіх умовах межує з цими двома дисциплінами. Якщо вона є частиною психології, то де ж межа саме соціально психологічних досліджень всередині психології? Соціологія, якщо вона навіть при такому розгляді опинилась за межами соціальної психології, все одно також межує з нею в силу специфіки предмета тієї та іншої дисципліни. Такі ж умовиводи можна навести і стосовно положення соціальної психології всередині соціології. Але при інтердисциплінарному підході ніхто не відійде від питання про «межі»: що означає «на межі», якою частиною дотикаються психологія і соціологія? Або що означає «самостійна дисципліна»: «відрізає» вона якісь часини у психології та соціології чи взагалі має певні абсолютно самостійні області, які не входять ніяким чином ні до психології, ні до соціології.

Спробуємо розглянути ці «межі» з кожної із двох сторін окремо. Що стосується соціології, то її сучасна структура зазвичай характеризується за допомогою виділення трьох рівнів: загальної соціологічної теорії, спеціальних соціологічних теорій, конкретних соціологічних досліджень. Відповідно, в системі теоретичного знання існує два рівні, кожен з яких безпосередньо дотикається до проблем соціальної психології. На рівні загальної теорії досліджуються, наприклад, проблеми співвідношення суспільства та особистості, суспільної свідомості та особистості, суспільної свідомості та соціальних інститутів, влади і справедливості тощо. Але саме ці ж проблеми цікавлять і соціальну психологію. Саме тут проходить одна із меж. В області спеціальних соціологічних теорій можна знайти декілька таких, де очевидними є і соціально-психологічні підходи, наприклад, соціологія масових комунікацій, суспільної думки, соціологія особистості. Мабуть, саме в цій сфері особливо важким є розмежування, а саме поняття «межі» є достатньо умовним. Можна сказати, що саме з предметом іноді н вдається віднайти відмінностей, вони прослідковується лише з допомогою виділення специфічних аспектів дослідження, специфічного кута зору на одну і ту ж проблему.

Страницы: 1, 2, 3


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.