Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога

p align="left">· визначення короткотермінових і довготривалих цілей (це не лише забезпечує зворотний зв'язок, який свідчить про те, що пацієнт знаходиться на правильному шляху, але і підвищує довготривалу мотивацію; досягнення короткотривалих цілей - успіх, який підвищує ступінь самовиховання);

· використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

· оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, який призводить до вигорання);

· професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання синдрому емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи - курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);

· втеча від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її неможливо уникнути, але надмірне прагнення д виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);

· емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, імовірність вигорання знано знижується або цей процес стає не настільки вираженим);

· підтримка хорошої фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і станом душі існує тісний зв'язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги чи ожиріння збільшують прояви синдрому емоційного вигорання.

При послідовній профілактиці синдрому емоційного вигорання необхідно:

ь старатися розраховувати і обдумано розподіляти навантаження;

ь вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший;

ь простіше ставитися до конфліктів на роботі;

ь не старатися бути кращим завжди і у всьому.

На думку Козиної, для психологів та психотерапевтів характерна наявність високого рівня емоційного напруження, але завдяки високій здатності до співпереживання, співчуття, а також використання різних способів опору, як методі психологічного захисту, їм вдається уникнути проявів емоційного виснаження.

В різних напрямах психотерапії для оптимізації процесу взаємостосунків психотерапевта і хворого в останні десятиріччя отримали поширення різні види тренінгових методів підготовки і вдосконалення психотерапевтів: інтерперсональний варіант тренінгу, терапевтичний тренінг, балінтовська група, котерапевтична і супервізорська моделі.

Тренінгові заняття сприяють виробленню необхідних для успішної роботи психотерапевтів особистісних якостей і запобігання професійної їх деформації, зокрема у вигляді синдрому емоційного вигорання.

Ряд дослідників пропонують інші способи, якими психологи можуть запобігти або позбутися від стану вигорання.

Ш підтримувати стосунки із розсудливими людьми;

Ш працювати спільно з відповідальними колегами і з організаціями, в яких розвинене почуття обов'язку;

Ш в розумних межах дотримуватися положень теорії психотерапії;

Ш застосовувати вправи, які зменшують стрес;

Ш впливати на фактори, які викликають стрес;

Ш вдосконалюватися в самоаналізі, а саме, ідентифікувати стресори і релаксери;

Ш періодично аналізувати і уточняти роля в процесі психотерапії, очікування і переконання (наприклад, працювати інтенсивніше, але не довше);

Ш користуватися особистісною терапією;

Ш залишати вільний і особистий час (дотримуватися збалансованого стилю життя);

Ш при роботі з пацієнтами дотримуватися позиції незалежної участі;

Ш зберігати надію.

Узагальнюючи попередні наукові пошуки в області особистісних особливостей та інтересів психотерапевтів, Гледінг виводить таку формулу: «Ефективні психотерапевти повинні бути емоційно загартованими, стійкими і об'єктивними. Вони повинні знати свої можливості і бути впевненими в собі, реалістично приймаючи свої сильні та слабкі сторони».

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛНОСТІ ПСИХОЛОГА НА РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

2.1 Опис проведеного дослідження

Дослідження було побудовано наступним чином. Ми вирішили провести заміри результатів у двох групах: група власне психологів і група людей, які у своїй діяльності менше за все стикаються з людьми - працівниками станції технічного обслуговування, які працюють з машинами. Ми досліджували структуру синдрому емоційного вигорання, його зв'язок взаємозв'язок з риси особистості та відмінності у вираженні даного синдрому у психологів та автомеханіків.

Перша група досліджуваних - група психологів. У цій групі 29 досліджуваних. Вибірку склали жінки, середній вік досліджуваних: 38,7 років. З них у віці від 22 до 35 років - 54,8%, а від 36 до 52 років - 45,2%. Вищу освіту мають 74,2%, незакінчену вищу - 25,8%.

З числа спеціалістів, які взяли участь у дослідженні, 22,5% повністю задоволені умовами праці, 35,5% - швидше задоволенні, ніж незадоволені, 12,9% - швидше незадоволені, ніж задоволені. Повністю незадоволені умовами праці 6,5% респондентів, 19,4% опитаних обрали варіант: важко відповісти.. На запитання анкети про ступінь задоволення розміром заробітної платні відповіді розподілилися наступним чином. З опитуваних немає таких, хто повністю задоволений розміром заробітної плати; швидше задоволені - 41,9%; важко відповісти - 9,7% респондентів; швидше не задоволені - 32,3%; повністю незадоволені розміром заробітної платні - 16,1% психологів, які взяли участь в опитуванні. При аналізі запитання анкети про можливість підвищення кваліфікації було виявлено, що тільки 45,2% психологів мають таку можливість і задоволені підвищенням кваліфікації. Скоріше незадоволені можливістю підвищення кваліфікації 38,7%; повністю незадоволені такою можливістю 16,1% опитаних. Престижною професію психолога вважають тільки 20,2% респондентів; швидше престижною її вважають 30,8%; вважають професію швидше не престижною - 18%. Важко відповісти на запитання 30% опитуваних. Менше одного відсотка респондентів вважають, що професія психолога не престижна. Більшість респондентів задоволена стосунками в колективі (22,6%) або, швидше задоволена (38,7%). Повністю незадоволені стосунками в колективі 6,5% психологів; 12,9% швидше не задоволена. 19,4% респондентів не визначилися з відповіддю на дане запитання. При аналізі відповідей на запитання анкети про ступінь задоволення психологів стосунками з безпосереднім керівником було отримано наступні дані: 19,4% опитаних повністю задоволені цими стосунками; швидше задоволені - 32,3%; важко відповісти - 22,6% опитаних; швидше незадоволені - 16,1%; повністю незадоволені стосунками з безпосереднім керівником 9,7%.

Друга група досліджуваних - група працівників станції технічного обслуговування, які займаються саме автомобілями і взаємодія з людьми не належить до безпосередніх обов'язків. У даній групі 29 досліджуваних. З них 3,4% жінок і 96,6% чоловіків. Середній вік досліджуваних - 42,4 роки. З них у віці від 18 до 35 - 51,7%, а від 36 до 60 років - 48,3%. Результати анкетного опитування показали, що вищу освіту мають 11,4% досліджуваних, незакінчена вища у 28,6%. Більшість працівників мають середню технічну освіту (51,4%). У 8,6% досліджуваних - середня освіта. Залежно від стажу професійної діяльності респонденти були поділені на три групи: від 0 до 5 років - 30% респондентів, від 5 до 10 років - 47,1%, більше 10 років стаж у 22,9% працівників

Із числа спеціалістів, які взяли участь у дослідженні, 17,3% повністю задоволені умовами праці, 34,5% - швидше задоволені; 13,8% - швидше незадоволені умовами праці. Повністю незадоволені умовами праці 6,9% респондентів; 27,6% опитаних обрали варіант важко відповісти. На запитання анкети про ступінь задоволення розміром заробітної плати відповіді розподілилися наступним чином. Серед опитаних 3,4% таких, хто повністю задоволений розміром заробітної плати; швидше задоволені - 31%; важко відповісти - 27,6% респондентів; швидше незадоволені - 17,3%; повністю не задоволені розміром заробітної плати - 20,7% учасників опитування. При аналізі запитання анкети про можливість підвищення кваліфікації було виявлено, що тільки 27,6% працівників мають таку можливість і задоволені підвищенням кваліфікації. Швидше незадоволені можливістю підвищення кваліфікації 48,3%, повністю незадоволені 24,1% опитаних.

Престижною свою професію вважають лише 11,5% респондентів; швидше престижною її вважають 30,8%; вважають професію скоріше не престижною 19,7% опитаних; важко відповісти - 30% опитаних. Близько 8% респондентів вважають, що професія автомеханіка не престижна. Більша частина респондентів задоволена стосунками у колективі (37,9%) або швидше задоволена (27,6%). Повністю незадоволені стосунками в колективі 3,4% спеціалістів; швидше незадоволені 13,8%. Варіант важко відповісти обрали 17,3% опитаних. При аналізі відповідей на запитання анкети про ступінь задоволення спеціалістів стосунками з безпосереднім керівником було отримано наступні результати: 31% опитаних повністю задоволені цими стосунками; швидше задоволені також 31%; важко відповісти - 20,8% опитаних; швидше незадоволені - 13,8%, повністю незадоволені стосунками з безпосереднім керівником 3,4%.

2.1.2. При проведенні опитування було використано методи анкетування та тестування.

Анкета (Додаток А) була використана для більш детального аналізу структури групи. В анкеті запитання стосуються освіти, стажу роботи, задоволення умовами праці, розміром заробітної платні. Також ми спробували проаналізувати стосунки в колективі як між співпрацівниками, так і з керівництвом. Ще аналізується можливість підвищення кваліфікації та розвитку з точки зору працівника. Тобто, в даній анкеті ми старалися виявити всі можливі аспекти, пов'язані з професійною діяльністю, які можуть впливати на розвиток синдрому емоційного вигорання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8