Особливості уяви у дітей дошкільного віку

Особливості уяви у дітей дошкільного віку

2

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

Курсова робота

Особливості уяви дітей дошкільного віку

Виконала

студентка

заочного відділення

факультету

групи

Науковий керівник:

Полтава

План

• Вступ
• Розділ I. Теоретичні основи проблеми розвитку уяви в дошкільному віці
• 1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології
• 1.2 Психологічні умови розвитку дитячої уяви.
• 1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці
• Висновок до Розділу І
• Розділ ІІ. Методичні основи дослідження розвитку уяви в дошкільному віці
• 2.1 Принципи організації емпіричного дослідження у психології
• 2.2 Експериментальне дослідження особливостей розвитку уяви у дітей дошкільного віку
• 2.2.1 Методика Е. Торренса „Неповні фігури"
• 2.2.2 Методика "Три кольори"
• Висновок до Розділу ІІ
• Висновок
• Література

Вступ

Соціально-економічні перетворення в суспільстві диктують необхідність формування творчо активної особистості, із здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. У зв'язку з цим перед дошкільними установами постає важливе завдання розвитку творчого потенціалу підростаючого покоління, що у свою черг вимагає вдосконалення учбово-виховного процесу з урахуванням психологічних закономірностей всієї системи пізнавальних процесів.

Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини знову зовсім інший. Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви. Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини.

Актуальність: уява дітей представляє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь-якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і послугувало нам стимулом для обрання даної теми науково-теоретичного дослідження.

Дану проблему вивчали та розглядали безліч відомих науковців та видатних психологів, ступінь її розробки високий. Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.У. Давидова, Е.І. Ігнатєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецького, Т. Рібо, К.Г. Паустовського та інших, - уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але і є умовою творчого перетворення знань, що є у дітей, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності.

Завдання дослідження:

Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

Дослідити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

Визначити психологічні умови розвитку дитячої уяви.

Обгрунтувати методичну можливість емпіричного дослідження особливостей розвитку уяви в дошкільному віці.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки і перелік використаної літератури.

Розділ I. Теоретичні основи проблеми розвитку уяви в дошкільному віці

1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології

Будь-яка діяльність людини, результатом якої є не відтворення вражень і дій, що були в її досвіді, а створення нових образів або дій, належатиме до творчої діяльності. Мозок є не тільки орган, що зберігає і відтворює наш колишній досвід, він є також органом, що комбінує, творчо переробляє і створює з елементів цього колишнього досвіду нові образи і нову поведінку. Якби діяльність людини обмежувалася одним відтворенням старого, то людина була б істотою, зверненою тільки до минулого, і уміла б пристосовуватися до майбутнього тільки тоді, коли вона відтворює це минуле. Саме творча діяльність людини робить її істотою, зверненою до майбутнього, що творить своє сьогодення. [16]

Цю творчу діяльність, засновану на комбінуючій здатності нашого мозку, психологія називає уявою. Зазвичай під уявою розуміється все те, що не реально, що не відповідає дійсності. Cправді ж, уява як основа всякої творчої діяльності однаково виявляється у всіх важливих сторонах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість.

"Всякий винахід, - говорить А. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою - спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень". [6]

Уява - не дійсність, але вона не може існувати без дійсності, оскільки саме елементи дійсності є для неї живлячим середовищем. З іншої сторони, саме уява часом визначає програму дій людини, хід її думок, її відношення до навколишньої дійсності, до власної роботи, до різноманітних форм своєї діяльності.

Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь-якої роботи, вона "бачить" мету своєї діяльності, її результат. Навіть найгірший архітектор від якнайкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш ніж будувати щось з воску, він вже побудував її в своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який вже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто ідеально. Якщо ж людина займається творчою роботою, то вона повинна уявити те, що ніхто, і зокрема сама, ще не робила і, отже, не бачла і не чула. Уяву породжує "образ" того, що лише буде створене в процесі творчої роботи. [4]

У літературі зустрічаються різні визначення уяви. Так Л.С. Виготский відзначає, що "Уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремих вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Інакше кажучи, принесення нового в самий перебіг наших вражень і зміну цих вражень так, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, раніше не існуючий образ, складає, як відомо саму основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою".

"Уява, - пише С.Л. Рубінштейн, - пов'язана з нашою здатністю, і необхідністю творити нове". І далі "Уява - це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі".

"Основна ознака процесу уяви, - пише Е.І. Ігнатьєв, - в тій або іншій конкретній практичній діяльності полягає в перетворенні і переробці даних сприйняття і іншого матеріалу минулого досвіду, внаслідок чого виходять нові враження". [24]

"Філософська енциклопедія" визначає уяву, як психічну діяльність, що полягає в створенні уявлень і уявних ситуацій, що ніколи в цілому безпосередньо не сприймалися людиною насправді.

Тому чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява. К.Г. Паустовський писав: "Знання органічно пов'язані з людською уявою. Сила уяви збільшується в міру збільшення знань". Основна умова розвитку уяви дитини - залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви - основи всякої діяльності.

Багато дослідників відзначають, що уява є процесом створення нових образів в наочному плані. Ця тенденція відносить уяву до форм плотського матеріалу. Природу уяви складає синтез, єдність логічного і плотського. [13]

Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних в процесі мовного спілкування. Коли йдеться про об'єктивно нове, то це мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж йдеться про суб'єктивне нове, то це означає, що створений продукт володіє новизною тільки для самого творця, тоді як в суспільстві він вже відомий.

Уява - це аналітико-синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент. Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія віддзеркалення, яке відбувається в конкретно-образній формі, як результат операції образами. [14]

Властива тільки|лише| людині можливість створення нових образів (уявлень) шляхом переробки попереднього досвіду. Уяву часто називають фантазією. Уява є вищою психічною функцією і відображає дійсність. Проте за допомогою уяви здійснюється уявний відхід за межі безпосереднього сприйманого. Основне його завдання - представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви у нас формується образ ніколи не існуючого або не існуючого в даний момент об'єкту, ситуації, умов.

Вирішуючи будь-яку розумову задачу, ми використовуємо якусь інформацію. Проте бувають ситуації, коли наявній інформації недостатньо для однозначного вирішення. Це так звані завдання великого ступеня невизначеності. Мислення в цьому випадку майже безсило без активної роботи уяви. Уяву забезпечує пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Це загальне значення функції уяви і у дітей, і у дорослих. [2]

Тепер стає зрозумілим, чому така інтенсивна функція уяви у дітей дошкільного віку. Їх власний досвід і можливість об'єктивно оцінювати навколишній світ недостатні. "Поле невизначеності" в сприйнятті життя так високо, що вирішити проблеми, що постійно виникають перед нею, дитина може тільки із залученням уяви, фантазії. Останні замінюють нею недолік знань і досвіду і допомагають відносно упевнено відчувати себе в складному і мінливому світі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5