Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

p align="left">В цьому вiдношеннi спорт специфічний тим, що без вираженої психічної напруженості, без стресу неможлива повноцінна адаптація до навантажень, як неможливий i високий рівень тренованості спортсмена. Такі умови діяльності завжди провокують сильний дистресс, до якого в процесі тренувальної i діяльності особливо змагання необхідно адаптуватися. До стану дистресса близько примикає стан тривоги - послідовність когнітивних, афектних i поведінкових реакцій, що актуалізуються в результати дії різних форм стресу. Стан тривоги розвивається за схемою: стрес - сприйняття загрози - стан тривоги. Оскільки зростання стану тривоги переживання спортсменом як неприємне, хворобливе, остільки когнітивні i поведінкові реакції, включені в цей стан, несуть функцію мiнiмiзацi виникаючого дискомфорту. Виниклий процес тривоги супроводжується процесом переоцінки стресових умов, ця переоцінка сприяє вибору вiдповiдних перекриваючих механізмів, що полегшують переживання стресу, а також активації деяких механізмів уникнення, що виводять спортсмена з ситуації, що викликає тривогу.

У зв'язку з цим виникає проблема вивчення психічних полягань в спорті i особливо - стани готовності до спортивної діяльності. Перед нею формується установка, пов'язана з чеканням найбільш вiрогiдного результату змагань. Не рідко установка формується на неусвідомлюваному рiвнi, проте чим складніше по своїй структурі майбутня діяльність, тим більше в установці, що формується, переважають усвідомлювані, вольові компоненти. Установка як цiлiсна модифікація суб'єкта фокусується в кожен конкретний момент часу залежно від його індивідуальних особливостей i, по суті, визначає не лише розташовану на початок дії, але i вміст всієї діяльності.

Формування готовності до діяльності має бути направлене на вирішення наступних приватних завдань:

- орієнтацію на соціальні цінності, які с такими, що ведуть для спортсмена (наприклад, прагнення до значимої перемоги i визнання суспільства);

- формування психічних внутрішніх опор” (упевненість в здатності добитися успіху, надія на високий рівень власної майстерності, навіть на сприятливий збіг обставин - везіння);

- подолання психічних бар'єрів, різних фобій, особливо тих, які виникають в боротьби з конкретними обставинами, з конкретними суперниками;

- психологічне моделювання умов майбутньої боротьби;

- створення програми управління процесами релаксації i мобілізації.

Стан готовності до екстремальної спортивної діяльності пов'язаний не лише з необхідними змінами функціональних систем організму, але i з відповідною інтенсивністю динамічних фізіологічних i психічних процесів. Підготовка до діяльності може здійснюватися при невеликій витраті енергії або, навпаки, при великій витраті сил, в стані сильного збудження. Ці відмінності в інтенсивності можуть оцінюватися з чисто суб'єктивної точки зору - тоді говорять про міру поглиненності підготовкою до діяльності або з об'єктивної точки зору - тоді необхідно визначити рівень нервового i соматичного функціонування, лежачого в основі стану готовності.

Тут виникає поняття активації, яке позначає одночасно i швидке підвищення активності центральної нервової системи i викликану ним інтенсифікацію периферичних процесів. На думку Р. Б. Мальмо, поняття “активація” повинне вживатися лише в разі самого факту підвищення активності центральної нервової системи перед виконанням певної діяльності. Не викликає сумнiвiв той факт, що перед початком спортивної діяльності, що тим більше протікає в екстремальному режимі, у спортсмена включаються, довільно або навіть мимоволі, механізми активації психічних i фізіологічних функцій, що безпосередньо впливають на ефективність виконання такої діяльності.

У зв'язку з виділенням проблеми активації нами ставиться питання про необхідність дослідження механізмів активізації резервних можливостей спортсмена.

Суть проблеми виражається в наступних компонентах дослідження:

1) Вивчення недостатньо досліджених сторін психології спортивної діяльності, зокрема:

- психогенетичнi чинники відбору талантів;

- психологічна реалізація принципу індивідуального підходу до процесу спортивної підготовки;

- розвиток потенційних можливостей спортсменів в умовах, що психологічно моделюють умови спортивної діяльності;

- психологічний пiдхiд до реалізації методу зв'язаних дій в спорті;

- психологічні механізми опанування тактичних навиків в процесі спортивної підготовки;

- психологічні механізми адаптації до навантажень спортивної діяльності;

- психологічні засоби i методи збереження фізичного i психічного здоров'я спортсмена.

2) Психодіагностика раніше принципово вивчених компонентів суб'єкта спортивній діяльності:

- спрямованість особи спортсмена;

- основні риси вдачі i темпераменту спортсмена;

- рівень розвитку психічних якостей, найбільш значимих для даного виду спортивної діяльності;

- динаміка психічної адаптації до навантажень;

- психічне полягання спортсмена в екстремальних умовах спортивної діяльності.

3) Впровадження тих, що існують і розробка нових засобів і методів психічної регуляції i саморегуляції.

Таким чином, вирішуються наступні узагальнені дослідницькі і науково - практичні завдання:

- дослідження психологічних закономірностей діяльності людини i малої групи в екстремальних ситуаціях спорту;

- вдосконалення методів психічної (психологічної) підготовки спортсменів, що розрізняються за віком, специфіці діяльності i індивідуально - типовим особливостям;

- апробація нових методів психічної діагностики і психічної регуляції в спорті;

- психологічний супровід підготовки спортсменів збірних команд країни i найближчого резерву.

Приватні теми в руслі названих вище розділів:

1) взаємозв'язок культури тіла i культури особи;

2) психофізичне сполучення в спортивній діяльності;

3) ментальність спортсмена i обґрунтування умов його самоактуализації (саморегуляції);

4) адаптація людини до рухової діяльності (психофізіологічного, психологічного i соціального аспекту);

5) індивідуально - типові особливості осіб, що займаються спортом, включаючи дослідження індивідуального стилю діяльності в спорті;

6) технологія психічної (психологічної) підготовки спортсмена.

Що стосується проблеми адаптації спортсмена до тренувальних, а також i в змаганнях, навантажень, то тут виділяються наступні її механізми. Адаптація визначається деякими генетично обумовленими нейродинамiчними i психодинамiчними властивостями, а виявляється на тлі діяльності, що вимагає високої міри вольових зусиль спортсмена. Чинниками ефективності такої діяльності є здібність до тієї, що своєчасно адаптується до екстремальних умов, адекватна установка на ефективні дії, здібність до швидкого i адекватного вирішення оперативних завдань.

Підвищення ролі інтелектуальних моментів в спортивній діяльності вимагає подальшого вивчення когнітивних механізмів психомоторних дій.

Формування установки на певні дії, випереджаюча підготовка створюють можливості, з одного боку, попереджати появу небажаних ситуацій, а з іншої - завчасно готувати адекватні реакції на виникнення тих або інших обставин, що забезпечують вирішення оперативних завдань.

Істотну роль в практиці відбору i підготовки резерву для спорту вищих досягнень грає проблема оцінки спортивної обдарованості i ролі нейрофізіологічних властивостей у виникненi такої специфічної обдарованості. Одним з основних положень, висунутих свого часу Б. М. Тепловим, с положення про те, що «не окремі здібності як такі безпосередньо визначають можливість успішного виконання якої-небудь діяльності, а лише те своєрідне поєднання цих здібностей, які характеризують дану особу». Це, власне, і є обдарованістю. Її треба розглядати, виходячи з вимог, які пред'являє до людини конкретну діяльність, враховуючи три моменти:

1) вимоги самої діяльності;

2) суспільну цінність цієї діяльності в даний момент часу;

3) критерії її успiшностi в даний час.

Не дивлячись на те, що по проблемах формування i вдосконалення індивідуального стилю діяльності з успіхом захищено три докторські дисертації, говорити, що в цій проблемі все вивчено, було б передчасним. Існує уявлення про людину як про систему, що само - розвивається i самоорганiзується, складається з відносно замкнутих підсистем (рівнів), - фізіологічною, психологічною, соціальною. Між ними, як вважав С. Мерлин, існує багатозначна залежність. Як основна проміжна ланка що визначає особливості таких взаємозв'язків і такої взаємозалежності, зазвичай розглядаються види діяльності. Це підтверджується фактами зміни характеру зв'язків між індивідуальними властивостями різних рівнів (гармонізації) залежно від того, які дії, операції i промiжнi цiлi вибирає людина для вирішення завдань, т. е. який індивідуальний стиль діяльності або спілкування у нього формується. Окрім неодноразово описаних стилів спортивної діяльності (особливо багато досліджень в цьому напрямі виконано на матерiалi єдиноборств), ця проблема може розглядатися як проблема двох полюсів: існують так звані «рацiональнi» стилі, що дають правильний напрям” можливостям спортсмена, i «нерацiональнi», такі, що розглядаються як «педагогічний брак». З таких позицій проблема індивідуального стилю діяльності в спорті практично не вивчалася.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14