Особливості психокорекції сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками
) Вказівки (директиви) - прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій з боку всій сім'ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей. Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію директив [21]:вказівка членам сім'ї робити щось;вказівка робити щось інакше, ніж до цього часу;вказівка не робити того, що вони робили до цього часу. Автор зауважує, що більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив припинити робити щось.5) Сімейна дискусія - один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах - обговорення членами сім'ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім'ї, та способів вирішення різноманітих сімейних питань. Дискусія може переслідувати різноманітні цілі:корекція неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин: про способи вирішення сімейних конфліктів, про планування та організацію сімейного життя, про розподіл обов'язків в сім'ї та інше. Особливо на початкових етапах сімейної психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім'ю методом участі у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність. Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії, є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.Навчання членів сім'ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім'ї звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це для формування у членів сім'ї більш широкого погляду на різні сімейні питання та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії. Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: “Мета дискусії - не довести свою правоту, а спільно знайти істину”,“Перед тим, як заперечувати, подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй розвинути те, в чому він правий”.За власне сімейної дискусії особливо велике значення набуває навчання формуванню адекватного уявлення про той чи інший аспект сімейного життя, де важливу роль відіграє корекція тих особливостей взаємовідносин членів сім'ї, котрі перешкоджають цьому.В практиці сімейної психокорекції нерідко доводиться спостерігати парадоксальне явище: при роздільній роботі з членами сім'ї всі вони з допомогою психолога приходять до спільної думки з певного питання. Але варто розпочати сумісне обговорення цього питання, як думки враз поляризуються і члени сім'ї знову займають діаметрально протилежні позиції. Ця поляризація відбувається у відповідності з особливими внутрішньосімейними ролями (“песиміст” - “оптиміст”, “теоретик” - практик” та ін.). Управління сімейною дискусією вимагає від психолога чималого мистецтва. Вартий уваги зазначений Х. Пересом опис основних прийомів, які використовують психотерапевти при веденні сімейної дискусії [21]: ефективне використання мовчання, вміння слухати, навчання за допомогою запитань, повторення, узагальнення, конфронтація з певною думкою члена сім'ї та інше. 6) Корисними є домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім'ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім'ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування. Чимало цікавого можна дізнатись в ході аудіо чи відеозапису (проведення якого обов'язково погоджується з клієнтами). Відеозапис звичайно здійснюється в ході сумісного виконання членами сім'ї певного завдання, яке їм дав психолог. Це може бути обговорення будь-якого питання чи певна сумісна діяльність. Важливо, щоб в завдання були залучені всі члени сім'ї, щоб від них вимагалась певна активність і увага. В цих умовах у взаємодії членів сім'ї один з одним активно проявлятимуться звичні для них зразки поведінки, комунікації, співпраці. Відеозапис створює широкі можливості вияву та вивчення цих звичних реакцій. Вже безпосередній перегляд отриманого матеріалу з членами сім'ї дозволяє не лише побачити себе з боку стороннього спостерігача, а й виявити джерела порушень комунікації та взаємодії. Часто побачене запам'ятовується яскравіше, ніж неодноразово сказане психологом, яким би цікавим і корисним воно не було. Наприклад, авторитарний батько після перегляду відеозапису зауважив: “Коли я побачив себе таким, то мені стало зрозуміло, що почував мій син і чому він весь час “випускає голки” переді мною. Мабуть вдома я ще гірше.” Для більш детального аналізу відеоматеріалів розробляються спеціальні оцінкові шкали. Вони містять перелік того, що необхідно враховувати, спостерігаючи відеозапис сім'ї, яка виконує те чи інше завдання. В якості прикладу можна розглянути шкалу ”відношення”, створену з метою виявлення емоційного взаємовідношень між членами сім'ї, існуючі на невербальному рівні. Відомо, що навіть якщо словесно члени сім'ї виражають виключно позитивні емоції, то несловесно (поведінкою, жестами, інтонацією, дрібними особливостями звертання) можуть виражати емоції прямо протилежні. Відеозапис і спостереження за допомогою згаданої шкали надають унікальну можливість спостерігати цей бік сімейних взаємовідносин. У відповідності зі шкалою “відношення можна виявити наступне (наприклад, при дослідження відношення батьків до дітей):
Характер тілесних контактів: торкання, поглажування, дружні штовхання свідчать про наявність “прийняття;
Особливості контакту очима: про “прийняття” свідчать постійні контакти очима, що супроводжуються посмішкою;
Особливості інтонації: на “прийняття” вказує м'який тон, відсутність категоричності.
Інші розділи шкали враховують швидкість мовлення, фізичну дистанцію, що витримується при спілкуванні. Застосування відеозапису створює можливість досконального вивчення багатьох сторін життя сім'ї, виявлення того, що не помітно при звичайному дослідженні.
Під час власне корекційного етапу психолог допомагає сім'ї вирішити наявні сімейні проблеми, а також навчитись вирішувати їх у майбутньому. З цією метою використовується ряд методик: “Сімейна скульптура”, “Сімейна хореографія”, “Програвання ролей один одного”, “Вказівки”, “Сімейна дискусія”, “Домашні завдання” та інші. Чимало корисної інформації можна отримати під час відеозапису.
3. Закріплююче-результативний (заключний) етап зводиться до закріплення позитивних змін, які члени сім'ї виробили на попередніх стадіях. Він тісно зв'язаний з попередніми етапами. Якщо ознайомче-діагностичний і власне корекційний етапи психокорекції проходять успішно, процес переходить на заключний етап. Від того, наскільки успішно вирішені завдання попередніх етапів залежить і характер заключного етапу [20]. Психологу необхідно розуміти, що одним із головних завдань сімейної психокорекції є засвоєння членами сім'ї ефективних способів самостійного вирішення проблем. Вони починають роботу, сподіваючись отримати допомогу у вирішенні певних питань. Психокорекція не допоможе їм звільнитися від абсолютно всіх проблем і уникнути виникнення нових. Завдання полягає в тому, щоб “розвинути копінгові механізми членів сім'ї, розкрити сімейні ресурси і навчити членів сім'ї використовувати певні стратегії, що дозволяють вирішувати різноманітні проблеми самостійно. Найголовнішим є вміння членів сім'ї саме вирішувати проблеми, а не виключати їх з власного життя” [20, с.278-279].
Завершальна зустріч будується таким чином, щоб надати членам сім'ї можливість обмінятися досвідом участі в психокорекційній роботі. Дуже важливо, щоб вони оцінили успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли підвищити свою здатність до вирішення нових.
В. Сатир зазначає [16], що найбільш бажаним результатом сімейної терапії є не просто набуття досвіду спілкування, який сім'я може використовувати для подальшого розвитку, а й розуміння цього досвіду і конкретних прийомів, які використовував терапевт і члени сім'ї для гармонізації сімейних стосунків. З цією метою терапевт робить послідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу, виокремлюючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні членам сім'ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються також практичні навички побудови конструктивних сімейних стосунків.
На заключному етапі необхідно також приділити увагу укріпленню особистої ідентичності членів сім'ї. У випадку виникнення в родині нових проблем, з якими вони не можуть справитися, психолог надає можливість ще однієї чи кількох зустрічей. При цьому йому слід відвести собі роль консультанта. Якщо члени сім'ї сприймають його в цій ролі, їм буде простіше звернутися до нього по допомогу в майбутньому. І навпаки, якщо у членів сім'ї складеться враження, що чергове звернення до спеціаліста сприйметься як свідчення їх некомпетентності, їм потрібно буде прикласти більше зусиль, щоб знову звернутися до нього. Психолог повинен дати зрозуміти, що таке звернення буде розцінено їм цілком нормально.
Отже, на закріплююче-результативному етапі психологу важливо враховувати наступні положення. По-перше, слід запропонувати присутнім поділитися позитивними і негативними враженнями від психокорекційної роботи. Це дозволяє дізнатись про те, які моменти були найбільш успішними, а які - найменш або навіть були пов'язані для членів сім'ї з розчаруваннями. При цьому є бажаним, щоб їх розповідь про свої враження була деталізована і дозволяла побачити реакції інших.
