RSS    

   Основні теорії особистост

p align="left">Суперего (Над-Я) - формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтерналізовану версію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей. Спочатку суперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собою гарна і погана поведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити у відповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо) сфера суперего збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток «колективної совісті» соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства може бути перекрученим.

Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають «поганою поведінкою». Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за «погану поведінку». Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

За 3. Фрейдом, особистість людини приречена на постійний внутрішній конфлікт, що виникає через «взаємовідносини» трьох компонентів структури особистості (рис 2).

Рис. 2. Схематичне зображення структури особистості за З. Фрейдом

Система життєво важливих потреб, що складає зміст «ВОНО», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, що йдуть від «ВОНО», частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, які містяться в «Над-Я», тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між «ВОНО» і «Над-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою «Я» - свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги «ВОНО» були максимальною мірою задоволені і при цьому не було порушено норм моралі.

Стани невдоволення собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концепціями неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби «ВОНО» і «Над-Я» у свідомості людини.

Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє в себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них:

1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», вдається до заперечення її існування або намагається знизити серйозність загрози для її «Над-Я». Одна з найбільш поширених форм такої поведінки - неприйняття, заперечення критики на свою адресу з боку інших людей, утвердження, що того, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення відіграє певну психологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить у собі сили продовжувати боротьбу за життя. Проте частіше усього заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адресу, людина і не намагається позбутися від вад, що піддаються справедливій критики.

2. Заглушування. На відміну від заперечення, яке здебільшого належить до інформації, що надходить ззовні, заглушування стосується блокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Над-Я». У цьому випадку неприємні зізнання самому собі та відповідні переживання наче витісняються зі сфери свідомості. Відомі випадки зовнішньо нез'ясованого забування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму заглушування.

3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як його зроблено. Найбільш типові прийоми раціоналізації такі: а) виправдання своєї нездатності що-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання зробленої небажаної дії «об'єктивними» обставинами.

4. Формування реакцій. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотиви власної поведінки за рахунок їх заглушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Наприклад, несвідома ворожість до дитини може виражатися в нарочитій увазі до неї. Така тенденція одержала назву «формування реакції».

5. Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше - зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, у перебільшеному вигляді.

6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти від емоційно загрозливої ситуації шляхом відстороненого обговорення її в абстрактних інтелектуалізованих термінах.

7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не спрацьовують, ті незадоволені імпульси, що виходять з «ВОНО», дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад у сновидіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях поведінки людини аж до появи патологічних відхилень.

Самосвідомість людини Фрейд порівнював з вершиною айсберга, вважаючи, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки невеличку частину своїх вчинків людина здатна правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина її досвіду й особистості знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в свідомість.

Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг

Як і Фрейд, Юнг (1875-1961) присвятив себе вивченню динамічних несвідомих потягів та їхнього впливу на людську поведінку і досвід. Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними, полемічними в персонологічній традиції. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс ідей з таких різних галузей знання, як психологія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія і література. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсії та екстраверсії, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.

Поняття про інтроверсії та екстраверсії базується на тому, що фокус інтересів кожного індивідуума може бути звернений переважно до свого внутрішнього «Я» (інтроверсія) або до зовнішнього світу (екстраверсія). Інтроверти насамперед зацікавлені і спонукувані власними думками. Небезпека для них полягає в тому, що якщо занадто глибоко зануритися у своє внутрішнє «Я», то можна втратити контакти із зовнішнім оточенням. Екстраверти переважно зайняті зовнішнім світом, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Небезпека для них полягає у втраті уміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси.

Юнг виділяє чотири основні психічні функції: мислення, відчування, відчуття й інтуїцію, на підставі чого утворюються типи людей, в яких розвинуті ті або інші функції. Так, у розумового типу яскравіше, ніж в інших, виявляється здатність до узагальнень, абстрагування, логічних побудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішення приймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Якщо мислення і відчування Юнг розцінював як способи прийняття рішення, то відчуття й інтуїцію - як способи одержання інформації. Відчуття засноване на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, понюхати, поторкати. Інтуїція - спосіб опрацювання інформації, яка накопичується переважно в несвідомому. Індивідуум, у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конкретну ситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своєму досвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швидше, відразу автоматично пов'язується з минулим досвідом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.