Основні проблеми педагогічної психолог

p align="left">В тісному зв'язку вищевказаного стоїть проблема педагогічної занедбаності дитини, під якою слід розуміти її нездатність до усвідомлення педагогічних впливів і прискореному розвитку, викоикану причинами, що виключаються, зокрема тим, що на більш ранніх періодах свого розвитку дитину погано навчали і виховували. Як відрізнити безнадійно відсталу дитину в розвитку від педагогічно запущеної, щоб створити останній соціально-психологічні умови, ліквідувати її відставання в розвикту, попередивши тим самим потрапляння даної дитини в розряд безнадійно відсталих? Це не тільки педагогічна, але і гостра моральна проблема наших днів, і тут необхідні самі жорстокі критерії відбору дітей в допоміжні і спеціальні школи для розумово відсталих або морально-невиправних - таких, які не дозволяли б потрапляти туди педагогічно запущених, але виправним дітям.

Ще одна психолого-педагогічна проблема - це проблема забезпечення індвідуалізації навчання. Під нею розуміється необхідність наукового розділу дітей по групам на основі яких задатків та здібностей можна примінити до кожної дитини таких програм і методів навчання або виховання, які більше всього підходять до її індивідуальних якостей та здібностей.

В останні роки в педагогічній психології стали широко користуватися новими термінами, що прийшли з області соціальних наук. Серед них - поняття соціальної адаптації і реабілітації. Мова в них йде про пристосування дітей, які в силу будь-яких причин опинились ізольованими і не готовими до нормального життя серед людей, до спілкування і взаємодії з ними на особистісному і діловому рівні. Серед них, наприклад, знаходяться діти, які довго хворіли або тривалий час жили в спеціальних навчальних закладах (дитячих будинках). Під соціальною реабілітацією мається на уващі відновлення порушених соціальних зв'язків і психіки таких дітей, щоб вони могли успішно навчатися і розвиватися, які і всі нормальні діти в спілкуванні і взаємодії з оточуючим світом.

Рішення перелічених психолого-педагогічних проблем потребує від вчителя або вихователя високі професійні якості, велику частину яких складають психологічні знання, вміння й навички цого високого явно не вистачає більності педагогів, нині зайнятих навчанням і вихованням дітей, так як в програмі вузівської підготовки вчителів психологія поки що не ввійшла в об'єм інформації, якою вона повинна володіти, яка може знадобитися педагогу в йього практичній діяльності. Тому виникає проблема, пов'язана з повищенням кваліфікації і перепідготовкою вчителів, вихователів в області психології. Визначення змісту, об'єму, засобів складає одну з задач педагогічної психології.

Подані проблеми педагогічної психології складають її підгрунтям, її основу. В області цих проблем працюють вже довгий час безліч не тільки вітчизняних, але й зарубіжних вчених-психологів. Так жодна з проблем досі не отримала остаточного, задовільненого результату та обгрунтування. Бо психологічна особистість - це постійно змінюючий предмет під впливом часу та середовища. Досліджуючи ці проблеми, відомі психологи роблять важливі відкриття не тільки в цій, але і в інших галузях психолого-педагогічної науки.

Використована література:

1. Р.С.Нємов „Психологія” - підручник для вузів, книга 2, Москва, Гуманітарний видавничий центр „ВЛА ДОС”, 1998.С. 273-278.

2. В.А.Крутецький „Психологія”, М.,”Просвещение”, 1986, с.280-283.

3. Під редакцією професора А.В.Петровського „Вікова і педагогічна психологія”, М., „Просвещение”, с.5-8.

4. Журнал „Сторожова вежа”, грудень 1996р. Психологічна стаття „Готуємося до школи”, с.5.

Помітимо, що вікові психологічні особливості - специфічні властивості психіки чи особистості, які характеризують можливість дітей різного віку з урахування праці їх навчання й виховання.

Адже психологічне новоутворення - психічне і соціологічні зміни, які виникають у дитини свідомістю й відношення до зовнішнього світу, до свого існування (потреби, нахили, потяги, властивість особистості, нові засоби здійснення психічної діяльності).

Розглянемо розвиток дитини згідно періодизації дитинства.

0-1р. - безпосередньо-емоційне спілкування.

Потреба в спілкуванні і в спілкуванні з іншими людьми, відношення до них оточуючого світу.

1-3р. - предметно-маніпуляційна діяльність суспільно-вироблені засоби дій з речами. Виникнення мовлення, розумове зрозумилість речей, узагальнено-категоричне сприймання світу, наочне - ділове мислення (в цьому віці сприймаються люди у вигляді власного дитячого „я”).

3-6р. - ігрова діяльність.

Формування уяви та символичної функції, орієнтації на загальний зміст людських відношень та дій, відокремлення в них моментів співпорядкування та керування процесів утворення особистості.

6-10р. - навчальна діяльність.

Теоретична свдіомість та мислення, розвиток відповідних їм здібностей, рефлексія, аналіз та розумове планування форм, потреб і мотивів навчання.

10 - 15р. - суспільно-корисна діяльність.

Характеризується потягом брати участь у суспільно-корисній праці, вміння будувати спілкування у різних комплексному врахуванні норм взаємовідносин, вміння оцінити можливість власного „я”-самосвідомість.

15-18р. - навчально-професійна діяльність.

Потреба у праці, професійне самовизначення, пізнавальні інтереси та елементарне визначення пізнавальних інтересів та елементів досліджуваних вмінь та навичок.

Стосовно розвитку дитини, можемо сказати одне, що основні проблеми невідривно ходять разом, такі як психічна готовність дитини до вступу до школи. Адже по мірі розвитку дитини розширюються та поглиблюються форми його спілкування з дорослими. Від форм емоційної реакції на дорослого дитина поступово переходить до реагування на слова певного значення. Також здатність до розширення контактів дитини з навколишнім світом, гра стає біль складнішою, з'являється сюжетне, а потім і рольова, в яких дитина приймає на себе певну роль. Тобто гра сприяє всебічному розвитку дитини - розвитку її сприйняття, уяви.

І ось дитина пішла до школи, теперь вплив відповідних вимог, діяльності рівень психічного розвитку значно підвищується.

Значно посилюється регулююча функція, в цьому віці діти вжене такі імпульсивні, не витримані, як раніше, можуть вже гальмувати свої емоції.

Увага стає більш стійкою та тривалою, у дітей розвивається здатність, в відомих межах, планувати свою діяльність, організовувати її.

Отже, 7 років - це переломний кризовий вік, бо з вступом до школи змінюється соціальний стан дитини в суспільстві, це нове місце, нові вимоги, новий вид діяльності. Саме в цьому році відбувається великий стрибок уперед психічного розвитку дитини.

Психічна готовність дитини до шкіоли включає такі моменти:

- мотиваційні;

- розумові;

- емоційно-вольові.

До розумового відноситься: мислення, пам'ять, сприймання.

Мотиваційні: різнонавчальні інтереси, позитивні емоції.

В цьому віці з'являється підзнання своє соціальної ролі: „я - учень”.

Стабілізація особистості включає в себе такі поняття:

- покращення настрою. Тобто діти у 16-17р., незалежно від їх темпераменту, ста.ть більш спокійними, ніж у 11-15р.;

- розвиток саморегуляції (посилення, контролю проявів властивості своєї особистості у поведінці та власних емоцій);

- спостерігається стабілізація самооцінки, хоча і можливі конфлікти між уявленням та зовнішньою оцінкою;

- формування світогляду;

- підвищення загального рівня самооцінки;

- розвиток моральної стійкості.

Самовизначення розглядається на 2-х рівнях: професійне й особистісне (ставляться такі запитання: „Ким хочу стати?” та „Яким маю бути?”). Різниця тільки в тому, що підліток фантазує про майбутнє, а юнак планує.

Професійне та особистісне самовизначення є центральним новоутворенням.

Усвідомлення часової перспективи (розвиток сприймання, в юнацькому віці - формується „Я-концепція”).

Основні потреби юнака - потреба у визнанні оточуючими його самосвідомості; потреба у коханні; у самозрості.

Динаміка розвитку особистості дитини в період юнацтва більш бурхливе та об'єднує в собі підлітково нові потреби і інтереси соціального походження: з'являються інтереси до спілкування з дорослими, а вчителя сприймаються, як люди з особливими якостями та потребами.

Як слідство, виникає пізнавальна діяльність та розумовий розвиток учня, формування свідомого суб'єкта діяльності. Педагогічна психологія вивчає форму та мету управління розвиваючою діяльністю учнів, де процес навчання та виховання досліджується закономірність пізнавальних процесів, вольових та самостійності в навчальній діяльності, а також суспільно-корисній діяльності.

Фундамент положення сучасної педагогічної психології - сутність індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметно-матеріальної та духовної культури. Все це відбувається шляхом активної діяльності дитини.

1. Психологія навчання - досліджує закономірність засвоєння знань і формувань вмінь та навичок.

2. Психологічне виховання - закономірне цілеспрямоване формування особистості.

3. Психологічна особистість і діяльність педагога.

4. Психологічно-педагогічне спілкування.

Педагогічна психологія є практичною дисципліною, яка стає між загальною психологією та педагогікою. Поєднання їх сприяє формуванню особистості вчителя як професіонала і оптимального процесу навчання й виховання.

Основним завданням педагогічної психології є:

- дослідження встановлення усіх психічних функцій та якостей особистості;

- визначення якостей особистості дитини, яка впливає на успіхи в навчанні та розробка засобів та метод виховання через випереджаючий особистісний розвиток;

- забезпечення розвиваючого ефекту навчання і виховання через спрямування уваги на зміст учбових предметів;

- надання наукового обгрунтування за обліком вікових особливостей дитини;

- вивчення відповідностей дій педагогіки та дітей в процесі навчання й виховання.

Само по-собі виховання, як правило, є формою змісту особистості дитини, її поведінки під впливом виховання.

Одна з теорій виховання, яка має назву біогенна, розповсюджується у формі системи переконаності повсякденної свідомості, тобто всі якості, які єлюдині - то все природне.

Соціогенна - повна протилежність біогенній, яка стверджує, що все є особистісним в людині виникає під впливом соціальних умов і полягає вихованню, починаючи з темпераменту і закінчується моральним почуттям.

Контраргументами теорії виступають такі засади: властивості особистості, в деякій мірі темперамент можуть бути виховані, бо вони залежать від генотипу і визначаються властивістю нервової системи (відомі випадки зв'язку хворобливості стану організму зі змінами психічної особистості хворої людини), а саме далеко не все в особистості залежить тільки від виховання, багато залежить від організму.

Відтепер ми плавно підійши визначення, що учень - суб'єкт навчальної діяльності, який використовуючи інформацію вчителя самовиховується.

Тому структура навчальної діяльності виходить з направлень:

Нужда: виникнення дискомфорту на рівні організму та вирішення проби - потрібно чи ні?

Потреба самозміни: шляхи вирішення цієї потреби 1) знайти вчителя і стати об'єктом навчальної діяльності та 2)знайти суб'єкт навчальної діяльності - самотужки шукати відповідь.

Мотив: навчально-пізнавальний інтерес - пошук узагальненого засобу рішення завдання.

Страницы: 1, 2