Основи формування соціальних стереотипів
Основи формування соціальних стереотипів
Основи формування соціальних стереотипів
Значна увага протягом майже всієї історії американської соціальної психології приділялося генералізації й категоризації - процесам, що лежать в основі формування соціального стереотипу. Термін «стереотип» був уведений у соціальну науку в США більше 50 років тому У. Липпманом при побудові їм концепції суспільної думки. Сама концепція - яскравий прояв прагматичного інтересу до повсякденної свідомості, для якого пошуки істини закінчуються після одержання «інструментального» знання, тобто знання, що забезпечує ефективність поводження в повсякденному житті.
Незважаючи на багато недоліків концепції Липпмана, йому вдалося виявити реально існуючий феномен і вказати на деякі закономірності функціонування стереотипу в процесі мислення й поводження.
Явище стереотипу, безперечно, існує об'єктивно. Воно обумовлено принципом економії, властивим людському мисленню, його здатністю рухатися від одиничних конкретних випадків до їхнього узагальнення й назад до цього факту, зрозумілому вже в рамках загального правила. Цей процес викликаний необхідністю впорядкувати, класифікувати, навколишню дійсність. Як видно, більшість стереотипів адекватно відбивають об'єктивну реальність, а їхня ефективність обумовлена досить високим ступенем одноманітності повсякденного життя.
Перевага стереотипу - його функція класифікатора дійсності найчастіше перетворюється в істотний недолік. Це буває, коли стереотип не відповідає більше об'єктивній дійсності або коли він класифікує явища й об'єкти по вторинних несуттєвих ознаках.
У дослідженнях, що вивчають стереотип як елемент когнітивного процесу, він розглядається з погляду істинності його змісту; як результат формування уявлень і умовиводів; як поняття, як образ.
Уявлення про мерю істини, що втримується в стереотипі, проробили певну еволюцію. Липпман уважав, що «стереотип не обов'язково помилковий», а іноді може бути «абсолютно правильний». Це думка, до речі кажучи, було підтверджено в одному з перших досліджень стереотипу людини (антропостереотипу), виконаних Райсом.
Незважаючи на це, надалі набагато більше широке поширення одержали визначення стереотипу як «сукупності міфічних ознак, приписуваних групам», як «широко розповсюдженої помилкової інформації, традиційної нісенітниці», деякі автори навіть пропонували новий термін «соціотип» для позначення готового стандартного, але на відміну від стереотипу, щирого знання.
Однак у міру того, як ріс обсяг знань про стереотип, категоричне твердження про його винятково помилковий характер перемінялося більше обережною оцінкою. У цей час все більше визнання знаходить висунута в 1950 р. О. Клайнбергом гіпотеза про «зерно істини» у стереотипі, відповідно до якої загальний обсяг щирих знань у стереотипі перевищує обсяг помилкових. Дослідження стереотипу пішли по шляху виявлення факторів, що впливають на обсяг «зерна істини». Була висловлена й одержала часткове підтвердження гіпотеза про те, що думка людини про члени якої-небудь соціальної групи, найімовірніше, буде точно, якщо ця група грає строго певну роль, «оскільки те, що пропонується категорії, звичайно виконується нею й від її очікується», а також гіпотези про те, що ознакою істинності стереотипу може служити збіг думок членів однієї групи з думками представників іншої групи про перший, про позитивну кореляцію єдності думок членів даної групи і істинності. Кількість досліджень, у яких стереотип вивчався в цьому плані, на жаль, далеко не відповідає науковій і практичній цінності отриманих результатів.
Дані цілого ряду досліджень не підтверджують висновку про нібито неминучу неповноцінність як самого процесу, так і його кінцевого результату - стереотипного уявлення. Як би підсумовуючи ці дані, М. Яхода робить наступний висновок: «... Не можна сказати нічого певного про ступінь або тип перекручування, перебільшення або спрощення, спостережуваних у цих переконаннях. Стереотип не можна також представити як надмірне спрощення властивостей зовнішнього миру. Багато стереотипів фактично являють собою деталізацію цих властивостей».
Чи означає це, що стереотип не має властивості, досить специфічними для того, щоб виділити його як особливий вид знання? А якщо й володіє, то якими? Цікавий варіант відповіді на ці питання дає У. Вайнеки. Специфіку стереотипу як особливого класу понять він намагається виявити, аналізуючи процес формування уявлень про об'єкт, у якому, на його думку, необхідно розрізняти уявлення про інтенсіональні і екстенсіональні властивості об'єкта. Інтенсіональні властивості, згідно Вайнеки, суть властивості об'єкта, виділювані суб'єктом, що як мають для нього специфічне, особисте значення, що може відрізнятися від значень, що надаються об'єкту іншими людьми. Екстенсіональні ж властивості мають загальне значення, і щодо них «між всіма нормальними людьми існує єдина думка». Стереотип, на думку Вайнеки, це таке поняття, що може формуватися на основі як інтенсіональних, так і екстенсіональних властивостей (на відміну від наукових понять, які складаються лише на основі екстенсіональних властивостей). Раціональне зерно концепції Вайнеки, на наш погляд, полягає в тому, що замість питання про істинність стереотипу він ставить у центр уваги проблему абсолютизації тих або інших конкретних властивостей об'єкта, зведення їх у ранг сутнісних, критерієм чого є їхня соціальна значимість, тобто згода про їхню важливість, досягнута в рамках даної соціальної спільності.
Іншими словами, стереотип, відповідно до цієї концепції, відрізняється від інших видів знання тим, що співвідноситься головним чином не з відповідним об'єктом, а зі знаннями інших людей про нього. Стереотип - знання стандартне, у чому, видимо, його головна відмінна риса. При цьому неважливо, істинно дане знання або не істинно, оскільки головне в стереотипі - не сама істинність, а переконаність у ній, причому відмінною рисою переконаності, що супроводжує стереотипу, є її стійкість, міцність. На наш погляд, оцінка того або іншого виду знання з погляду його фіксованості, міцності досить плідна, тому що спричиняє постановку досить важливої нової проблеми: яким образом знання перетворюється в догму й чому функціонує, навіть коли доведена його гносеологічна неспроможність.
У цей час ця проблема тільки поставлена й чекає свого рішення. Вся складність складається тут у тім, щоб визначити грань, за якої знання починає перетворюватися в стереотип або, точніше кажучи, що знаменує собою завершення процесу стереотипу, що почався з моменту фіксації знання в знаковій формі. Як з'ясувалося, фіксованість стереотипу пов'язана з поляризацією знання: чим твердже оцінка, тим вона чіткіше, і навпаки. Тут знову підтверджується закономірність, переконливо й неодноразово доведена в дослідженнях установки: ступінь фіксації установки пов'язана із силою прояву ефекту асиміляції й контрасту.
Отже, центральна проблема в дослідженні стереотипу - це пояснення його стійкості. Р. Картер затверджує, що «фіксованість і поляризація залежать від когнітивного стилю індивіда». Іншими словами, поява стереотипу пояснюється індивідуальними психологічними особливостями. Очевидно, що не можна заперечувати існування індивідуальних розходжень між людьми, але також очевидно й те, що той самий людина може демонструвати відносно різних об'єктів різний когнітивний стиль або що два чоловіки, що відрізняються друг від друга когнітивним стилем у відношенні одних об'єктів, у відношенні інших демонструють однаковий стиль. Навряд чи можна погодитися з тим, що догматиком людина стає від народження або що людина, що догматично міркує в одному випадку, у всіх інших також виявиться догматиком.
Основний аспект феномена стереотипу - соціально-психологічний. Він був виділений ще Липпманом, що говорив, що «крім економії зусиль є й інша причина того, чому ми так часто дотримуємося наших стереотипів, коли могли б використовувати більше неупереджені способи бачення. Системи стереотипів можуть бути ядром наших особистих традицій, захистом нашого положення в суспільстві... Модель стереотипів не нейтральна. Це не просто спосіб заміни порядком великої, квітучої й гучної плутанини сьогодення. Це не просто схематизація, це й те й інше й ще дещо. Це гарантія нашої самоповаги. Це проекція на мир нашого власного почуття, наших власних цінностей, нашої власної позиції й наших власних прав. Тому стереотипи найвищою мірою заряджені тими почуттями, з якими вони зв'язані... Не дивно тоді, що будь-яке зазіхання на стереотип представляється зазіханням на основи світобудови. Це зазіхання на основи нашої світобудови... Коли ви починаєте сперечатися про фабрики, шахти, політичну владу, ви не спорете, ви боретеся, стереотип викликає у вас якесь сильне почуття. Почавши суперечка, ви не можете зупинитися».
Об'єкти, що представляють цінність для групи, - от що захищають стереотипи. Пояснення специфіки дії стереотипу не вродженими властивостями психології мислення й сприйняття, а функцією захисту соціальних цінностей, функцією орієнтира при визначенні відносини особистості до об'єкта або явища, становлять одну із сильних сторін у міркуваннях Липпмана. Цією же захисною функцією пояснюється й ще одна відмінна риса стереотипу - його емоційна насиченість. Ніж твердіше оцінка, тим, як правило, більшу емоцію викликає будь-яка спроба піддати її сумніву, і, навпаки, чим інтенсивніше емоція, тим категоричне її думка.
Мабуть, єдиною специфічною ознакою стереотипу, щодо якого існує майже загальна єдність, - це інтенсивність емоційного тла, що супроводжує його реалізацію. На цей факт звертав увагу ще У. Липпман. Природа емоційного наповнення стереотипу поки що майже не вивчено, однак у цей час можна виділити дві основні точки зору.
Страницы: 1, 2
