Об'єкти дослідження соціальної психолог

іншому експерименті перед випробуваними ставилося завдання асоціювати той або інший іменник або із властивістю (наприклад, апельсин - круглий), або з більше загальним поняттям (апельсин - фрукт). Випробуваним зачитувався список слів, щодо яких заздалегідь була встановлена середня частота тих і інших асоціацій. І в цьому випадку спільник експериментатора, незмінно асоціюючи іменник з поняттям, домагався помітної зміни у випробувані кількості виборів на користь аналогічних асоціацій.

У класичними дослідженнях, що вважаються, Московичи, які перевіряли нову модель соціального впливу, вивчалася залежність впливу меншості від таких змінних, як порядок відповідей підставних осіб, відповідей випробуваних, збереження позиції в часі. Завдання випробуваних складалася у визначенні кольору і його інтенсивності по шести бальної шкалі.

У першій експериментальній ситуації двоє з випробуваних - помічники експериментатора - постійно "бачили" блакитний колір зеленим. В одних групах їх опитували другим і четвертим один по одному, а в інші - першим і четвертим. Для ускладнення експерименту ступінь інтенсивності кольору мінялася. У другій ситуації процедура була такий же, але підставні особи демонстрували менш послідовне поводження: вони називали блакитний колір зеленим лише один раз. Головні результати такі:

1) у контрольній групі лише один з 22 випробуваних один раз побачив блакитний колір зеленим, тобто групова норма відповідала дійсності;

2) у групах, поставлених у першу експериментальну ситуацію, число відповідей "зелений" збільшилося до 8,4% загального числа виборів (без підставних);

3) у групах, поставлених у другу експериментальну ситуацію, тобто з менш, послідовним поводженням підставних осіб, цей показник падає до 1,25%, іншими словами незначно відрізняється від показника контрольної групи.

Крім того, в інтерв'ю з випробуваними послу експерименту з'ясувалося, що підставні особи оцінювалися випробуваними як менш компетентні, але більше впевнені.

Автори інтерпретують результати в такий спосіб. Послідовність поводження меншості впливає, оскільки факт стійкої опозиції двома способами підриває згода (у групі). Меншість, по-перше, пропонує норму, що суперечить нормі більшості, по-друге, наочно демонструє, що групова думка не абсолютно, чим підриває його авторитет.

У цьому зв'язку виник інший, важливий для соціальної практики питання: якої тактики повинне дотримуватися меншості, які умови не тільки збереження його впливу, але й "виживання" його самого? Справа в тому, що в роботах американського соціального психолога Шехтера на сенсорному, матеріалі було показано, що нонконформісти своїм опором підсилюють реакцію їхнього відторгнення групою. Аналогічні результати були отримані в досвідах Дуаз і Московичи.

Досліджуючи цей феномен, Г. Мюньї поставив експеримент, у якому предметом оцінки був уже не сенсорний матеріал, а соціальний об'єкт (армія). Загальна ідея дослідження була така: коли утягуються ціннісні орієнтації, група дробиться на велику кількість підгруп; розмаїтість позицій по соціальних об'єктах набагато більше великий, а учасники групи орієнтуються не тільки на неї, але й на інші групи, у які вони входять - соціальні, професійні й т.п.

Мюньї виділив два "стилі переговорів": "гнучкий" і "твердий" (ригідний). Твердий стиль відрізняється безкомпромісністю й категоричністю висловлень, схематичністю й строгістю формулювань. М'який, навпроти, характеризується більшою адаптивністю, м'якістю формулювань, у яких проявляється повага до думки інших, виражається готовність до компромісу. Було встановлено, що м'який стиль найбільш ефективний, твердий же може привести до погіршення позицій меншості й зміцненню норм більшості.

У ході експерименту виявилася ще одна обставина - залежність ефективності впливу меншості від образа, що складається про нього в об'єкта впливу, тобто в більшості. Так, якщо в очах більшості меншостей з'являється як безкомпромісне, йому приписується догматичність, що блокує подальший вплив меншостей.

Вплив меншостей як постійний фактор між групових процесів було виявлено й в експериментах з такими традиційними об'єктами, як "ефект ореола", "ефект запізнювання" (sleeper effect) і ін.

Дослідження феномена впливу меншості, за деякими оцінками, дозволяють не тільки побачити традиційні об'єкти й процеси в новому світлі. Так, підводячи підсумки цьому новому напрямку за більш ніж десятилітній період, С. Московичи пише: "Вони складаються в усі більше зв'язну й повну систему. Результатом, як мінімум, є те, що з них виростає усе більше струнке теоретичне знання".

Поки ще рано говорити про те, наскільки продуктивної виявиться модель впливу. Підкреслимо лише одну безперечну її перевагу: вона позбавлена однобічності моделі, оскільки включає широкий соціальний контекст, у якому перебуває група. Аналіз динаміки з обліком міжгрупових відносин відкриває перед соціальною психологією нові перспективи. По-перше, з'явилася можливість аналізу групи не як замкнутої одиниці соціальної системи, а як утворення, включеного в систему більше високого рівня. По-друге, взаємодія індивідів у групі стало у двох аспектах: як взаємодія членів однієї цієї групи й, одночасно, як взаємодія представників різних груп, у які члени даної групи також об'єктивно включені.

Цей другий аспект особливо чітко виявився в дослідженнях ще одного нового об'єкта - поляризації групових установок. Він був виявлений завдяки новому підходу до феномена, що получили назву "зрушення до ризику" групового рішення.

Як відомо, в 1961 р. Дж. Стоунер установив, що група після дискусії приймає сміливіше, "ризиковане" рішення, чим можна було б очікувати, опираючись на результат усереднення обмірюваних до дискусії індивідуальних думок її членів. Нагадаємо суть методики. Випробувані спочатку приймають рішення індивідуально. Це фаза перед згоди. Потім експериментатор просить колективно обговорити об'єкт або ситуацію й прийти до загального висновку - фаза згоди (консенсус). Нарешті, після дискусії кожний учасник одержує ту ж анкету й може знову висловити свою особисту думку - фаза пост згоди. Феномен "зрушення до ризику" проявляється в тім, що усереднені оцінки на стадіях згоди й пост згоди виявляються більше екстремальними щодо середньої індивідуальної у фазі перед згоди. Треба сказати, що термін "ризик" застосовується як умовний, тому що в ряді експериментів було показано, що група здатна приймати й більше "обережні" рішення. Суть феномена складається в зрушенні щодо фази перед згоди. У ході багаторічних досліджень були виявлені три основних умови "зрушення до ризику": сам факт дискусії, деяке вихідна розбіжність індивідуальних позицій і визначеність змісту обговорюваного матеріалу. Взаємозв'язок цих факторів пояснювалася по-різному: дією соціокультурних норм поводження індивіда (у західному суспільстві), що заохочують ризик; можливістю перекласти відповідальність за рішення на інших і т.п. На думку В. Дуаза, американські дослідники виходили з помилкової методологічної посилки: колективне рішення повинне виражати середньостатистичну точку зору, якусь "золоту середину". Тим самим змішувалася динаміка двох процесів - властиво "зрушення до ризику" і ухвалення колективного рішення як такого. Чи не містить сама дискусія елементів, що можуть змусити її учасників прийняти сміливіше рішення, наприклад чи не включає вона механізм дії ціннісних орієнтацій? Таке питання поставили Московичи й Дзаваллони. У своєму експерименті вони застосували класичну методику, але на іншому, ідеологічно насиченому матеріалі.

Експеримент полягав у наступному. В одній із груп випробуваних об'єктом дискусії було відношення до де Голля. Завмер вироблявся по шкалі Ликерта, тобто випробувані повинні були висловити своя згода з одним із семи висловлень, розташованих на континуумі від украй позитивного до вкрай негативного. У другій групі по тій же шкалі вимірялося відношення до іншого об'єкта - американцям. Потім випробуваних обох груп просили оцінити по шкалі Терстоуна (у балах від +3 до - 3) ступінь позитивності або негативності висловлень, запропонованих у першій групі. Таким чином, були отримані три позиції: відношення до де Голля, відношення до американців і оцінка висловлень про де Голля. У всіх трьох позиціях було відзначене зрушення щодо фази перед згоди, тобто отриманий той результат, що звичайно в експериментах трактувалося як "зрушення до ризику". Те нове, що було внесено Московичи й Дзаваллони в розуміння цього феномена, обумовлено його інтерпретацією в більше широкому соціальному контексті. Справа в тому, що робота по першим двох позиціях, де випробувані давали свою оцінку пропонованим об'єктам, ішла в напрямку згоди із суспільною думкою Франції в цілому. Дискусія як би забезпечувала згоду групи з більшістю населення країни. Після дискусії позитивне відношення до де Голля стало ще більш позитивним, а негативне відношення до американців ще більш негативним. Звідси й сам термін "поляризація", що означає одночасно й наближення до полюса суспільної думки. Тому поляризація є завжди екстремізація. Навпроти, не всяка екстремізація означає поляризацію, оскільки вона може вести й до протиставлення загальноприйнятій точці зору.

Не можна не відзначити й інший важливий результат: у третій позиції, коли випробувані виступали в ролі нейтральних експертів, екстремізація була значно нижче, ніж в інших двох, коли в дію включалися ціннісні орієнтації випробуваних.

Очевидно, що той же експеримент, проведений на американцях, дав би протилежні результати, а саме негативне відношення до де Голля й позитивне до американців. Відповідно це означало б екстремізацію щодо французької суспільної думки й поляризацію щодо американського. Питання, отже, не в тім, чи відбувається зрушення взагалі, а в тім, щодо якого об'єкта й з позицій якої системи цінностей.

Розробка цієї проблеми могла б збагатити соціальну психологію, давши досить цікаві результати (наприклад, про реальне функціонування суспільної думки, про його диференціацію в різних соціальних групах і т.п.). Однак західноєвропейські соціальні психологи пішли по шляху дослідження більше приватних особливостей процесу поляризації. Наприклад, Московичи й Дзаваллоні встановили, що при більше формальному розташуванні учасників дискусії, поляризація менше, ніж при менш формальному (навколо стола). Менше відхилення спостерігалося й у тому випадку, якщо скорочувався час на обговорення або не виникало дискусії. Навпроти, ситуація гострих розбіжностей вела до різкої поляризації.

На прикладах досліджень динаміки видно, що зміна методологічних і теоретичних орієнтацій дозволило західним європейцям одержати нові соціально-психологічні дані. Так, конфліктна модель суспільства безсумнівно послужила джерелом ідеї про потенційне значення меншостей, а облік залучення членів деякої групи в інші групи допоміг глибше розкрити природу стійкості індивіда в умовах групового тиску. Разом з тим не можна обійти й факт безсумнівного ідеологічного впливу пануючої системи цінностей капіталістичного суспільства на підхід до дослідження деяких явищ. Це вплив гарний помітно в експериментах, присвячених виявленню умов, у яких меншість може вижити й продовжувати впливати на більшість. Якщо перевести висновки, зроблені дослідниками, на мову політичної дії, то вони фактично виявляться рекомендаціями реформізму: не вимагати багато чого, не ставити гострих питань, демонструвати готовність до компромісу, щоб не викликати на себе репресій. Подібна обережність досить характерна для більшості емпіричних досліджень. Виключення не становлять і дослідження між групових відносин, які найбільше наочно демонструють відмінність західноєвропейської соціальної психології від американської психологічної соціальної психології.

Література

1. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 2004

2. Василюк Ф.Е. Психологія переживання. - К., 2004

3. Гришина Н.В. Психология социальных ситуаций // Вопросы психологии. № 5.1997.

4. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2003

5. Московичи С. От коллективных представлений - к социальным // Вопросы социологии. № 2.1992.

Страницы: 1, 2