"Нормальна" поведінка та саногенне мислення

p align="left">Варіантами предмета, їхнього аналізу можуть бути "нормальні люди", "нормальна людина", "уміння жити, як нормальні люди", "життя нормальних людей".

При роботі із цією темою використовують кілька видів інформації, що здається істотної для того, щоб зорієнтувати людини на його індивідуальність.

Представлю цю інформацію в такий спосіб - це основні ідеї, яким випливаю при інтерпретації й зборі інформації про конкретну ситуацію життя людини:

1. Показую відносність поняття "нормальність" на прикладі класифікації квітів. Запитую, наприклад, людини, що в тій ситуації, де ми з ним разом перебуваємо, можна віднести до "чорного" кольору, потім вибираю проміжні приклади й показую, що "чорний" колір - це тільки нами обраний критерій його чорності. Потім проводжу аналогію з поняттям "нормальність", показуючи, що "норми" - це тільки способи класифікації явища, можна вибрати інші підстави для класифікації, і тоді все буде сприйматися інакше. Це дозволяє зорієнтувати людини на поняття відносності в оцінці "нормальності".

2. Формулюємо разом з людиною його подання про нормальність відповідно до його варіанта теми. Аналізуємо це поняття, використовуючи різні подання про життя (змісту концепції життя). Найчастіше використовуються такі варіанти: життя - це боротьба, життя - це життя, життя - це існування, народився - живи, життя - це необхідність вирішувати й діяти, життя - це те, що природа дає людині й т.п. (я використовую в практиці тільки ті варіанти концепцій життя, які зустрічалися при роботі з дорослими людьми в різних обставинах, де використовувалося поняття концепції життя).

3. Використовую поняття цілісності як характеристики живого, як характеристики життя, показую межі мінливості. Так підходимо до поняттям міри й смерті. Міра - універсальна етична категорія, вона завжди в тій або іншій формі присутня в мисленні про нормальне життя й нормальну людину. Вона присутня й під час обговорення проблеми впливу на іншу людину, на життя людини в цілому. Встає питання про вибір змісту міри, про його обґрунтування, у такий спосіб і вводиться в обговорення проблема концепції іншої людини, Я-Концепції і їхні впливи на сприйняття життєвих завдань і можливості їхнього рішення.

4. Уміння жити як здатність відповідати індивідуальним якостям свого психічного, даності свого Я обговорюється в декількох аспектах: як міркування про своє життя і Я (як воно здійснюється, що приносить як результат); констатація почуттів, що виникають від переживань (проблема природної радості від життя); розгляд можливості навчання (чого хочеться і як цього досягти - проблеми особистого вдосконалювання й можливості впливу на іншу людину з метою зміни його поводження); можливості й необхідності тренувань і вправ для придбання нових якостей відносин; цінності знань про можливі способи життя. Підсумки руху в цій темі можна сформулювати в такий спосіб: консультуєма людина одержує подання про існування рефлексуємих способів мислення про людину, яким вона може користуватися, звертаючись до різних способів обґрунтування предмета мислення - життя людини; це дає матеріал для переживання цілісності проявів даності психічної реальності в таких її якостях, як якість Я, якість свідомості, цінність життя, здійсненність життя й інші.

У процесі консультування актуалізуються необхідність практичної філософії, формулювання (усвідомлення) вихідних позицій у розумінні життя й людини.

Психолог у процесі консультування виступає людиною, що має здатності й засобами дослідження життя (це одна з його можливостей виявити свої якості як практичного філософа - людини, що володіє загальними законами життя й уміє їх конкретизувати стосовно до аналізу конкретної ситуації). Психолог проявляє власну філософію життя, позначає свою позицію як дослідника, якщо говорити високим стилем, то він виступає в ролі того, хто знає. Такої людини можна назвати по-різному, рольове визначення кожний може вибрати сам, але суть не в цьому, а в можливості показати існування знання про життя, яке можна перевірити на істинність стосовно до свого життя.

Отже, обговорення ситуації "нормальні люди вміють жити" - це новий зміст психологічного консультування, що виводить психолога за рамки конкретної ситуації й робить необхідним використання філософського матеріалу, що дозволяє аналізувати реальні прояви життя в їхній конкретній формі.

Рефлексивність мислення - основа його саногенності, його здоров'я, тому що внутрішній діалог дає людині підстави для всіх видів диференційованого й цілісного бачення миру. У внутрішньому діалозі відбувається те, що можна було б назвати зміною відносини - головного продукту впливу людини на параметри свого психічного. Зміна відносини - це зміна критеріїв диференціації властивостей реальності, поява нових параметрів у цілісному предметі. Це той досвід радості, що допомагає людині жити. У психолога їсти можливість помножити цей досвід, визначаючи необхідні для інтелектуальної оцінки критерії диференціації різних проявів мислення про життя, тобто даючи знання. Ці знання можуть виглядати як набір правил (культурного поводження, наприклад) або як набір - алгоритм ухвалення рішення в різних ситуаціях, той алгоритм, що дозволить людині орієнтуватися у своїй психічній реальності як цілісному предметі.

СТРЕС (правильна реакція)	ДИСТРЕС (неправильна реакція)
1. Страждання від долі й природи прийняти гідно, зібравшись для подальших справ.	1. Оцінювати ситуацію як трагічно безвихідну.
Страждання, заподіяні людьми, що неправедно живуть, виключити.	Страждати від образ невартих людей.
2. Не будемо переживати про померлі дні, спалювати творчу енергію, очікуючи лихо.	2. Спалювати енергію, переживаючи минуле й майбутнє лихо.
3. Знати свій темперамент.	3. Не надавати йому значення.
4. Пам'ятати, що, якими б важкими муки не були, вони завершаться.	4. Не пам'ятати цього.
5. Слабкі книжкові герої - не зразок для поводження! Тільки вам під силу розібратися у власному лиху.	5. Взяти за зразок людини слабкого або із хворою психікою.
6. Допомогти горю може класична музика, образотворче мистецтво, гумор, жива істота в будинку, природа, танці для молодих.	6. Відмовитися від цього.
7. Якщо обставини сильніше - упокоритися й шукати вихід.	7. Нервувати, спалювати творчу енергію.
8. Спілкуватися із близькими друзями. Допомагати їм посильно.	8. Усамітнюватися.
9. Дати вихід болю, перемкнутися на діяльне життя.	9. Відігравати роль страждальця. Тримати причину болю в собі.
10. Поділитися із близькою людиною. Вилити все на папері й знищити його.	10. Повторити в спогадах стресову ситуацію.
11. Дивитися на своє життя тільки з гарного боку.	11. Бачити своє життя й окремі випадки з негативного боку.

Звичайно, кожен з висновків може бути сприйняте з питанням "як?", але для того, щоб задати це питання й зуміти одержати на нього відповідь, людині треба проробити ту інтелектуальну роботу, що виявляє наявність у нього рефлексії як властивості мислення. На рефлексії побудована властивість оборотності психічного, котре може проявлятися в розширенні або звуженні психологічного простору. Розширення психологічного простору можливо за рахунок використання знаків, які містять узагальнення, що відбивають закономірності предметів. Такі знаки - поняття - використовуються в мисленні, такі знаки - образи - теж можуть використовуватися в мисленні, і тоді людина перетворить свій психічний простір. У побуті це пов'язане з переживаннями, що виникають у людини при одержанні нового знання, що, як говорять люди, "перевертає все життя", "перетворює в людину", "змушує думати не тільки про погоду", "наповнює мир новими почуттями", "змушує бачити життя по-новому" і т.д. Звуження психологічного простору можливо в тому випадку, якщо людина використовує часткове або невірне знання, неповне поняття. Особливо небезпечно це для дорослих людей, що приймають на основі таких понять рішення, які стосуються не тільки їх, але й інших людей. Варіантом такого застосування понять є домашній психоаналіз, коли люди, використовуючи термінологію (але не поняття) психоаналізу, намагаються зрозуміти те, що відбувається з ними або з них близькими - виносять діагностичні судження або інтерпретують один одного. Неповне поняття не відбиває всієї складності реальності, воно будується на частковому узагальненні, а сама процедура цього узагальнення не пізнається людиною.

Саногенне мислення - це мислення, що використовує психологічну й філософську інформацію про нього самого, тобто це мислення, що може мислить про самого себе, тому що вміє це робити.

Повідомлення психологічної інформації про мислення людини в психологічному консультуванні завжди опирається на ті прояви мислення про мислення, які людина виявила в ситуації. Виявити ознаки саногенності в мисленні людини завжди можна, якщо прагнути виділити разом з ним рівень його рефлексії на предмет взаємодії із психологом, в інтерв'ю психолога це можуть бути питання про походження болю, про яку повідомляє людина. Відповіді на ці питання показують, на які параметри психічної реальності людина намагається орієнтуватися, наскільки він може й уміє бачити (мислити) власне мислення як процес.

Саногенне мислення як особливий вид активності людини пов'язане із просторовою й тимчасовою організацією, що вимагає від людини Я-Зусиль; воно не протікає саме собою, це довільний вид активності, що регулюється законами довільної уваги як особливої форми контролю за проявами психічної реальності. Це значить, що воно вимагає відповідних йому засобів і способів, якими людина опановує, учачись самоспостереженню й інтроспекції. Це навчання може здійснювати психолог у ситуації консультування як один з видів впливу на людину. При цьому необхідною умовою здійснення навчання є можливість фіксувати в процесі навчання предмет самоспостереження - психічну реальність і її властивості в системі знаків, доступних для людини.

Саногенне мислення володіє ще одною важливою властивістю - його результати переживаються людиною як необхідні йому для життя, вони не відчужуються, поза активністю самої людини. Можна сказати, що вони залишаються з ним на все життя, тому що несуть у собі ту радість пізнання, що, якщо використовувати високий стиль, робить людини людиною - самим собою, носієм знання про життя - унікальне й загального як саме життя. Недарма володіють саногенним мисленням завжди симпатичні іншим людям. Вони викликають почуття замилування вже тому, що вміють жити, мають ту силу розуму, що відрізняє силу життя від сили вітру, тією якістю справжнього знання, що Г. Сельє визначив так: "Всупереч розхожій думці ми не повинні - та й не в змозі - уникати стресу. Але ми можемо використовувати його й насолоджуватися їм, якщо краще довідаємося механізм і виробимо відповідну філософію життя".

Таким чином, ми можемо сказати, що саногенне й патогенне мислення існують, але вони відрізняються критеріями й способами, результатами переживання самого процесу, можуть належати одній людині й тоді він сам вибирає, як йому мислити про те або інше явище й предмет, він може й не може це зробити, тому що психічна реальність має інерцію й опором. Вона здатна поглинути його Я, якщо воно недостатня виражене й захищено або спустошити сама себе через знецінювання пізнання. Тоді й повинен з'явитися інша людина, що своїм саногенним мисленням захистить мислення від руйнування. Стає очевидним, що психолог повинен сам володіти саногенним мисленням, щоб показувати його можливість іншим людям як дійсне джерело радості життя, що, на великий жаль, сьогодні називають тільки існуванням, але надія, як відомо, умирає останньої.

Література

1.Альтшуллер Г., Верткий И. Как стать гением. - Минск, 1994.

2.Брей Р. Как жить в ладу с собой и миром? - М., 1992.

3.Сельє Г. Коли стрес не приносить горячи. - К., 1992

4. Скотт Дж. Г. Сила розуму. - К, 2001.

5.Фромм Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 1994

6.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М., 1994.

Страницы: 1, 2