Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віц
p align="left">Сучасна педагогіка теж доводить, що кожен учень якщо у нього відсутні органічні пошкодження нервової системи, може успішно вчитися в школі. Чому всі ж таки не всім дітям вдається досягти цього? Чому і кожній школі є учні, яким досить важко вчитися, як не засвоюють навчальну програму, для яких школа за лишається неприємною згадкою?Причини шкільних невдач можуть бути дужі різними і складними. До них відносять такі чинники як відсутність інтересу до навчання, погана поведінка; в школі, важка атмосфера в сім'ї, тривала хвороба різні недоліки в навчально-виховному процесі. Склад ний характер причин невдач учня в шкільному навчанні відмічають всі дослідники. Одні схильні бачити основну їх причину в поганих соціально-економічних умовах життя учнів. Інші вважають, що "корінь зла потрібно шукати в дефектах біопсихологічної "підготовленості" учнів. Треті бачать причину в недосконалості школи. То що ж все-таки не дозволяє "потенційним геніям" досягти успіхів?
1. Соціально-економічні причини. Ця категорій причин посилилася у нас нещодавно і пов'язана з важким соціально-економічним станом держави. Соціальна піраміда, як ніколи раніше, різко розширюється до низу, і вже приблизно 50% респондентів при опиту ванні відповідають, що живуть за межею бідності.
Як свідчать результати досліджень, які проводилися ще в 50-х роках, діти, які знаходяться у важких матеріальних умовах, мають досить низькі результати навчання. Саме таке положення сьогодні у досить великої частини учнів: відсутність коштів на підручники, їжу, одяг, необхідність самотужки заробляти гроші, складний морально психологічний клімат у сім'ї тощо. Звичайно, все це негативно впливає на успіхи учнів.
2. Причини біопсихологічного характеру. Вон досліджувалися багатьма вченими в різних країна світу. Узагальнюючи їх висновки, звернемо увагу н той факт, що всі вчені-приходили до думки: природжені задатки - як здібності; так і риси характеру - певною мірою обумовлюють шкільні успіхи учнів, але більш суттєву роль відіграють при цьому інші причини психологічного походження, поява яких залежить від роботи самої школи.
Розбіжність у позиціях окремих дослідників виявляється лише тоді, коли йдеться про уточнення ролі природних задатків в загальному розвитку особистості, а також про визначення ступеня їх впливу на успіхи учнів в навчанні.
3. Низький рівень нервово-психічного здоров'я та соціально-педагогічна запущеність теж обумовлюють низький рівень навчання дитини. Чи існують якісь ознаки для розподілу цих двох груп причин? Бо за цим стоїть принципове питання: як допомогти дитині подолати відставання?
Виявляється, що такі ознаки є. По-перше, у дітей з ослабленою нервовою системою звичайно наявний ряд досить характерних порушень: сну, апетиту, неприємні відчуття (болі) з боку внутрішніх органів. У них можуть бути частішими головні болі, підвищена пітливість, вони гризуть нігті тощо.
По-друге, їх поведінка, наприклад при підвищеній збудженості, не обумовлена об'єктивною доцільністю. Вона імпульсивна, мало мотивована, часто навіть на шкоду собі. У важких і педагогічно запущених дітей таких явиш, не буває, їхні дії як правило мають чітку, вигідну їм спрямованість і мотивацію. Так стоїть питання, коли говорити про труднощі, які обумовлені тільки медицинськими причинами або обставинами соціально-педагогічного характеру. Але на практиці, майже в усіх випадках, коли йдеться про соціально-педагогічну запущеність, поряд стоять і питання медицинські. Пов'язано це звичайно з тим, що мікросередовище, яке оточує таких дітей, часто характеризується наявністю негативних психотравмуючих впливів. Тут, окрім напружених міжособистих відносин, сварок, скандалів, діти часто знаходяться під впливом негативних прикладів, починають палити, пити. Тому практично всі ці питання виявляються взаємопов'язаними і негативно впливають на шкільні успіхи дітей.
4. Психологічна неготовність до шкільного навчання. Необхідний і достатній рівень актуального розвитку дитини має бути таким, щоб програма навчання потрапляла в "зону найближчого розвитку" дитини. Ця зона визначається тим, що дитина може досягти співробітництва з дорослим,
Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини такий, що його "зона найближчого розвитку" нижче за потрібну для засвоєння навчальної програми в школі, то дитина вважається психологічно не готовою до навчання, вона неспроможна засвоїти програмний матеріал і відразу потрапляє в розряд відсталих учнів. Вчитися такій дитині досить важко.
5 Дидактичні причини. Сучасні педагоги і психологи в цілому не згодні з переоцінкою впливу соціально-економічних і біопсихологічннх чинників на успіхи або невдачі школярів у навчанні. Фаталістичне ставлення до цих причин призводить до зниження відповідальності школи і сім'ї за результати навчання й пов'язане з недооцінкою педагогіки як науки. Фактором, який с визначальним в результатах навчання, є, на думку більшості сучасних педагогів, навчально-виховна робота, свідомі і цілеспрямовані зусилля вчителя.
Розглянемо більш детально дидактичні причини, які впливають на навчальні успіхи школярів.
5.1. Мотивація до навчання. Наявність в учнів прагнення до пізнання нового - одна з найголовніших умов здійснення навчально-виховного процесу. Пізнавальний інтерес не тільки сприяє розвитку інтелекту, а й є рушійною сплою вдосконалення особистості в цілому. Однак і тепер трохи менше половини учнів не мають позитивної мотивації до навчання. У чому причина такого ненормального становища? Традиційна система освіти з надмірно автократичною, примусовою бюрократизованою системою, неминуче продукує нудьгу і страх. Школа нерідко стає джерелом кошмару, що вбиває жагу пізнання, гасить емоції, відбиває бажання до чого б то не було. В такій ситуації учень досить часто зазнає невдачі, і оскільки перебуває в ній довго, то, як правило, упокорюється.
5.2. Зміст навчання. Однією з причин низької мотивації є те. що шкільні програми, як правило, далекі від кола інтересів дитини. Школа виявляється неспроможною навчити її застосовувати шкільні знання на практиці, у житті. Як наслідок, у школярів не розвивається навчальна мотивація. Але ж тільки мотивація може допомогти учневі подолати трудні предмети, оскільки якщо вона відсутня, дітей чекають невдачі. Прикро, що школа не пов'язує програми навчальних предметів з життям дітей, а для дітей, у свою чергу їх власний досвід не асоціюється зі школою. Але бар'єр між школою і життям збільшується ще іі тому, що досвід (знання), одержані дітьми поза школою, протиставляється тому, що вони набувають у школі. Як бачимо, так само, як і раніше, актуальним залишається питання, чому навчати.
Визначний австрійський психотерапевт В.Франкл вважає, що для людини основним є збереження сенсу її діяльності і всього її існування Доти, доки цей сенс зберігається, людина може переносити будь-які страждання. Якщо ж його втрачено, то навіть великі удачі перестають радувати, людина втрачає віру у власні сили, робиться пасивною і помалу набуває навченої безпорадності. Але ж саме в дитинстві і юності людина особливо гостро потребує піднесеного сприймання світу, пошуку себе і справжнього сенсу життя й взагалі пошукової активності. Звичайно ж, позбавляти її. радості цього етапу злочинно, жорстоко.
Інтереси деяких учнів не збігаються зі змістом якоїсь частини навчальних предметів, тому робота з ними стає для учнів важкою і безглуздою. І оскільки частина школярів перебуває в такому стані тривалий час, вони втрачають інтерес до навчання, віру у власні сили і навіть втрачають сенс життя.
5.3. Педагоги. Поза всяким сумнівом, дуже велику роль у набутті (ненабутті) знань школярами має педагог, його майстерність, особистісні якості, технології навчання. Незалежно від того, з якої причини погіршується успішність у школярів, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні або закріпленні цього відставання. На жаль, нерідко утворюється замкнене коло, коли негативні оцінки, йдучи одна за одною, не тільки не спонукають учня до більш інтенсивної роботи, а п остаточно підривають його віру у свої можливості, надію на поліпшення свого становища і, зрештою, інтерес до навчання. В результаті досить швидко розвивається навчена безпорадність.
Особливо шкідливий вплив справляє зіставлення такого учня з однокласниками, а також ставлення учителя до нього як до безнадійно відсталого (так починається негативне навіювання). Ті вчителі, які дозволяють собі репліки на кшталт "Ти все одно ніколи не навчишся" або "Ти в мене ніколи не матимеш добрих оцінок", - своїми руками вганяють учня у навчену безпорадність. Навіть якщо таке ставлення не декларується, воно звичайно яскраво виявляється у самому стилі спілкування з учнями. Для дитини чи підлітка, залежного у своїй самооцінці від думки оточення, особливо тих. кого він поважає, такого ставлення може бути достатньо для остаточної втрати віри в себе і формування негативної Я-концепції.
5.4. Учень-об'ект. В освітній системі, автократичній і бюрократичній, учень розглядається не як самостійний суб'єкт, з яким ведеться діалог, а як реактивний пристрій, керований ззовні. Він стає об'єктом впливів, приймачем знань і суспільних цінностей. Це нагадує магнітофонну плівку, на яку записуються і з якої відтворюються мелодії. В той же час ініціатива, жага пізнання, активність, вибір лінії життя - тобто все. завдяки чому ми стаємо людьми, виявляється відсунутим на задній план або взагалі ігнорується. В такій освітній системі лишається мало місця для самовиховання, віри у власні сили, активної життєвої позиції, і в результаті цього учень з часом набуває пасивності і безпомічності.
