Неусвідомлювані процеси
Неусвідомлювані процеси
Неусвідомлювані процеси
Всі неусвідомлювані процеси можна розбити на три більших класи: (1) неусвідомлювані механізми свідомих дій; (2) неусвідомлювані побудники свідомих дій; (3) - «надсвідомі» процеси.
У перший клас - неусвідомлюваних механізмів свідомих дій - входять у свою чергу три різних підкласи: а) неусвідомлювані автоматизми; 6) явища неусвідомлюваної установки; в) неусвідомлювані супроводи свідомих дій.
Розглянемо кожний з названих підкласів. а) Під неусвідомлюваними автоматизмами мають на увазі звичайно дії або акти, які відбуваються «самі собою», без участі свідомості. Іноді говорять про «механічну роботу», про роботу, при якій «голова залишається вільної». «Вільна голова» і означає відсутність свідомого контролю.
Аналіз автоматичних процесів виявляє їхнє двояке походження. Деякі із цих процесів ніколи не усвідомлювалися, інші ж пройшли через свідомість і перестали усвідомлюватися.
Перші становлять групу первинних автоматизмів, другі - групу вторинних автоматизмів. Перші називають інакше автоматичними діями, другі - автоматизованими діями, або навичками.
У групу автоматичних дій входять або вроджені акти, або ті, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини. Їхні приклади: смоктальні рухи, миготіння, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція око й багато хто інші.
Група автоматизованих дій, або навичок, особливо велика й цікава. Завдяки формуванню навички досягається двоякий ефект: по-перше, дія починає здійснюватися швидко й точно; по-друге, як уже говорилося, відбувається вивільнення свідомості, що може бути спрямоване на освоєння більше складної дії. Цей процес має фундаментальне значення для життя кожного індивіда. Не буде більшим перебільшенням сказати, що він лежить в основі розвитку всіх наших умінь, знань і здатностей.
Розглянемо який-небудь приклад. Візьмемо навчання грі на фортепіано. Якщо ви самі пройшли через цей процес або спостерігали, як він відбувається, то знаєте, що все починається з освоєння елементарних актів. Спочатку потрібно навчитися правильно сидіти, ставити в правильне положення ноги, руки, пальці на клавіатурі. Потім спрацьовуються окремо удари кожним пальцем, підйоми й опускання кисті й т.д. На цій самій елементарній основі будуються елементи властиво техніки: початківець піаніст учиться «звістки» мелодію, брати акорди, грати стаккато й легато... І все це - лише основа, що необхідна для того, щоб рано або пізно перейти до виразного, грі, тобто до завдань художнього виконання.
Так, шляхом просування від простих дій до складних, завдяки передачі на неусвідомлювані рівні дій уже освоєних, людина здобуває майстерність. І зрештою видатні піаністи досягають такого рівня, коли, за словами Гейне, «рояль зникає, і нам відкривається одна музика».
Чому у виконанні майстрів-піаністів залишається «одна музика»? Тому, що вони в досконалості опанували піаністичними навичками.
Говорячи про звільнення дій від свідомого контролю, звичайно, не треба думати, що це звільнення абсолютно, тобто що людина зовсім не знає, що він робить. Це не так. Контроль, звичайно, залишається, але він здійснюється наступним цікавим образом.
Поле свідомості має фокус, периферію й, нарешті, границю, за якої починається область неусвідомлюваного. І от ця неоднорідна картина свідомості як би накладається на ієрархічну систему складної дії. При цьому найвищі поверхи системи - найбільш пізні й найбільш складні компоненти дії - виявляються у фокусі «знання; наступні поверхи попадають на периферію свідомості; нарешті, найнижчі й самі відпрацьовані компоненти виходять за кордон свідомості.
Треба сказати, що відношення різних компонентів дій до свідомості нестабільно. У полі свідомості відбувається постійна зміна змістів: представленим у ньому виявляється те один, те інший «шар» ієрархічної системи актів, що становлять дана дія.
Рух в одну сторону, повторимо, це відхід виученого компонента з фокуса свідомості на його периферію й з периферії - за його границю, в область неусвідомлюваного. Рух у протилежну сторону означає повернення якихось компонентів навички у свідомість. Звичайно воно відбувається при виникненні труднощів або помилок, при стомленні, емоційній напрузі. Це повернення у свідомість може бути й результатом довільного наміру. Властивість будь-якого компонента навички знову стати усвідомленим дуже важливо, оскільки воно забезпечує гнучкість навички, можливість його додаткового вдосконалювання або переробки.
Між іншим, цією властивістю навички відрізняються від автоматичних дій. Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більше того, спроби їх усвідомити звичайно розбудовують дію.
Ця остання обставина відбита в добре з - відомій притчі про стоногу. Стоногу запитали: «Як ти довідаєшся, який із твоїх сорока ніг потрібно зараз зробити крок?». Стонога глибоко задумалася - і не змогла рушити з місця!
У психології багато уваги приділялося проблемі механізмів формування навички, що, як ви вже добре розумієте, має велике практичне значення.
Біхевіористи, що вважали, що психологія повинна встати на службу практики й при цьому займатися зовнішніми діями людини й тварин, дуже багато досліджували це питання. Однак їхня теорія й практика експериментування перебували в рамках дуже механістичних подань. Згідно із цими поданнями навичка виробляється за рахунок «уторування» шляхів у мозкових центрах у результаті механічного повторення, той самої дії. 06 участі й ролі свідомості в цьому процесі для біхевіористів, звичайно, не могло бути й мови.
У радянській психології проблемі формування навичок також приділялася велика увага. Однак підхід до цієї проблеми був зовсім інший. Він не був обтяжений вимогою виключення ролі свідомості; у результаті був знайдений цілий ряд дуже важливих і зовсім що не вписуються в біхевіориську схему механізмів.
Великий внесок у цю проблему вніс фізіолог Н.А. Бернштейн. Він висунув зовсім інший принцип: «повторення без повторення», що означає, що при відпрацьовуванні навички людина не затверджує те саме дію, а постійно варіює його в пошуках оптимальної «формули» руху. При цьому свідомості належить дуже важлива роль.
На доказ того, що механічне завчання набагато менш ефективне, чим «свідоме», Н.А. Бернштейн приводить наступний факт із особистих спостережень. Треба сказати, що він був дуже гарним піаністом і використовував власні вправи для аналізу його механізмів, що цікавили.
Отож, будучи парубком і заощаджуючи час, що йому шкода було витрачати на відпрацьовування фортепіанної техніки, він робив наступне: ставив на пюпітр книгу, читав її, а в цей час грав гами або етюди, тренуючи пальці. І от після досить тривалого періоду таких занять, він з подивом виявив, що ніякого прогресу в техніку немає! Тоді він залишив читання й перейшов на вдумливе відпрацьовування техніки, після чого відразу досяг помітних результатів.
Між іншим, до висновку про необхідність зосередження уваги на рухах, які відпрацьовуєш , ще давно прийшли педагоги й тренери. У спорті існують прийоми ідеомоторного тренування - тренування рухів у плані подання, при зовнішній нерухомості що навчається.
Є такий прийом і у фортепіанної педагогіці: людині пропонується грати п'єси тонічними натисканнями пальців, без їхнього підйому й просторового зсуву, - ви просто кладете руки на площину й тонічні натискання «програєте» добуток. Якщо хто-небудь із вас грає й хоче технічно відробити складну річ, спробуйте цей спосіб. Після того як ви години або дві позаймаєтеся таким чином, ви відчуєте незвичайну утому - набагато більшу, ніж при реальній грі (а більша утома говорить і про більше завантаження мозкових центрів). Зате після такої двогодинної вправи прогрес виявляється набагато більше помітним, чим при фізичної, тобто при зовні руховій грі.
Гімнастика йоги, очевидно, має той же зміст. Коли ми робимо вправи, розмахуючи руками й ногами, то з великою ймовірністю оберігаємо свої моторні центри від зайвого навантаження; ми лише формально проробляємо рух, не замислюючись про його тонкі деталі.
Гімнастика йоги побудована винятково на тонічних напругах м'язів. Вся ця робота йде під свідомим контролем, іде інтенсивно й приносить дуже гарні результати.
Отже, вироблення навички - це процес, що йде як би із двох протилежних сторін: з боку суб'єкта й з боку організму. Ми довільно й свідомо знаходимо зі складних рухів окремі елементи й відпрацьовуємо правильне їхнє виконання. Одночасно, уже без участі нашої волі й свідомості, іде процес автоматизації дії. Цим ми зобов'язані вже властиво фізіологічним властивостям і механізмам нашого організму. Він має такий чудовий дарунок: переймати на себе в ході автоматизації значну частину роботи свідомістю.
Дотепер наші приклади стосувалися переважно рухових автоматизмів. Виникає питання: а чи існують автоматизми в інших сферах психічного життя людини, наприклад у сприйнятті?
Так, звичайно, існують. Добре відомо, що вищі форми зорового або слухового сприйняття вимагають тривалих вправ. Саме в ході тривалої практики виробляються, наприклад, такі здатності, як «читання» рентгенограм, сприйняття радіокода Морзе й ін.
Але можна взяти приклади з повсякденного життя. Спробуйте згадати, як вам чулася іноземна мова на чужому колись мові: це був суцільний, нерозчленований потік звуків. А після навчання цьому мові ви стали сприймати його зовсім інакше, чітко виділяючи слова й цілі фрази. Цим ви зобов'язані утворенню слухових автоматизмів.
Страницы: 1, 2
