Методи вивчення психіки тварин і людей

p align="left">Тести креативності - сукупність методик для вивчення та оцінки творчих здібностей особистості. Здібність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації була виділена серед інтелектуальних здібностей в окремий тип і дістала назву - креативність. Вивчення факторів творчих досягнень особистості ведеться в двох напрямах: 1) аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої особистості (особистісні фактори); 2) аналіз творчого мислення та його продуктів (фактори креативності: чіткість, гнучкість мислення, чуттєвість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час вирішення проблем та ін.).

Тести досягнень - одна з методик психологічної діагностики, яка виявляє ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями. Тести досягнень близькі за змістом тестам спеціальних здібностей, однак, на відміну від них, виявляють те, що було засвоєно піддослідними в ході виконання конкретної діяльності з конкретними завданнями та вимогами, а не узагальнені вміння, які формуються в процесі накопичування життєвого досвіду.

Тести особистісні - методики психодіагностики, за допомогою яких вимірюються різні сторони особистості та її характеристики: установки, цінності, відношення, емоційні, мотиваційні та між-особистісні властивості, типові форми поведінки. Відомо декілька сот різновидів осббистісних тестів, у зв'язку з цим особливо важливим є правильне тлумачення та відповідальне використання результатів цих тестів. Тести, як правило, будуються в одній з трьох форм їх можливої організації: 1) шкали та опитувальні листи; 2) ситуативні тести або тести діяння, в яких подаються перцептивні, когнітивні або оціночні задачі, оцінку себе, своїх особистісних конструктів, тощо; 3) проективні методи. Існують також тести змішаних форм.

Проективні методи в психології - група методів дослідження особистості, в основі яких лежить механізм виявлення проекцій в отриманих даних експерименту з наступною їх інтерпретацією. Поняття проекції для позначення методу дослідження було введене в дослідницьку практику Л. Френком. Проективні методи характеризуються створенням експериментальної ситуації, яка допускає множину можливих інтерпретацій під час сприйняття її піддослідним. За кожною такою інтерпретацією вимальовується унікальна система особистісних смислів та особливостей когнітивного стилю суб'єкта.

2. Методи вивчення психіки тварин

Методи вивчення психіки тварин значним чином відрізняються від групи методів дослідження психічної сфери людини. В першу чергу, різниця полягає в тому, що кількість таких методів для тварин є значно меншою. Тварини не можуть розмовляти, писати, малювати, а значить, для дослідження їх психіки не уявляється можливим застосовувати методи бесіди, самоспостереження, тестування, інтерв'ю, анкетування та ін.

Вчені виокремлюють головними методами дослідження психіки тварин два методи: спостереження і експеримент [2; с. 32].

Вважається, що "найадекватніше віддзеркалення дійсності тварина здійснює, відображаючи власну поведінку" [7; с. 64]. Тому для того, щоб одержати більш менш цілісне уявлення про психічні функції, процеси, стани, мотивації, здібності тварин, необхідно проаналізувати рухову активність тварин, направлену на пристосування до конкретних умов зовнішнього середовища. При цьому, "грамотний аналіз поведінки тварин можливий тільки при знанні екології. Іншого способу вивчення психіки тварин не існує" [6; с. 48].

Курт Фабрі пише у зв'язку з цим: "Недоступний прямому спостереженню внутрішній світ тварини можна розкрити через доступну сприйняттю дослідника рухову активність тварини і аналіз цієї активності" [6; с. 49]. Це положення історично в психологічній науці іноді абсолютно заперечувалося (наприклад, в психології свідомості), а часом зводилося в абсолют, наприклад, в біхевіоризмі. Біхевіоризм взагалі замінив поняття "психіка" поняттям "поведінка". Поведінку біхевіорісти вважали єдиною науковою реальністю і істинним предметом психології, тоді як сучасні зоопсихологи вважають, що вивчення поведінки - це метод, за допомогою якого можна відповідати на питання про закономірності функціонування власне психічного, наприклад, про закономірності побудови "образу світу" тваринами.

Конкретно психологічний аналіз поведінки тварини здійснюється шляхом детального вивчення рухів піддослідної тварини в ході рішення певних задач. Ці задачі ставляться так, щоб по рухах тварини можна було з найбільшою точністю судити про психічну якість, що вивчається. Одночасно повинні враховуватися фізіологічний стан тварини, зовнішні умови, при яких проводиться досвід, і взагалі всі істотні чинники, здатні зробити вплив на результат експерименту.

Важливу роль виконують в зоопсихологічних дослідженнях і спостереження за поведінкою тварини в природних умовах. Тут важливо прослідити зміни, що наступають в поведінці тварини при тих або інших змінах в навколишньому середовищі. Це дозволяє судити як про зовнішні причини психічної діяльності, так і про пристосувальні функції останньої. "Як у лабораторних, так і в польових умовах високо розвинута спостережливість дослідника є найважливішою запорукою успіху його роботи" [6; с. 52].

Хоча вивчення структури поведінки тварини припускає в першу чергу якісну оцінку його активності, чимале значення мають і точні кількісні оцінки в зоопсихологічних дослідженнях. Це відноситься до характеристики як поведінки тварини, так і зовнішніх умов (параметрів середовища).

Зоопсихологічному експерименту, як правило, передує спостереження за тваринами в природних умовах. Переважно таким вимогам відповідає експеримент в природних умовах. Оптимальний варіант - спостереження за повсякденною життєдіяльністю тварин в умовах природного експерименту, поставленого самою природою. Допустимі дослідження в штучно створених експериментатором ситуаціях, за умови їх екологічної адекватності

Зоопсихологічні методи припускають цілісний, аутекологічний, для таксонов хребетних тварин і деяких безхребетних, - синекологічний підхід. Аутекологія вивчає зв'язок окремої особини з природним середовищем. Синекологічний підхід до вивчення психології тварин є ширшим за аутекологічний, котрий входить в синекологічний підхід складовою частиною. Синекологічний підхід припускає, що особина живе не "сама по собі, а в популяції і, більш того, в коадаптивному комплексі близьких видів. Коадаптація - спільна адаптація (пристосування). Ніхто з психологів не стане заперечувати такий очевидний факт, що психологія людини визначається всією сукупністю її суспільної практики, а не тільки внутрішніми чинниками. Вивчаючи ссавців, зоопсихологи також стали враховувати вплив сукупної тваринної практики (практики популяції, зграї, сімейної групи, коадаптивного комплексу видів) на формування образу світу у тварин.

Конкретні методи зоопсихологічних експериментальних досліджень відрізняються великою різноманітністю, хоча всі вони, як вже мовилося, зводяться до постановки перед твариною певних задач. У практиці дослідження психіки тварин можна виокремити декілька основних експериментальних методів.

Метод «лабіринту». Піддослідній тварині ставиться задача знаходження шляху до певної, безпосередньо не сприйманої їм «мети», якою є найчастіше харчова приманка, але може бути і притулок («будинок») або інші сприятливі умови. При відхиленні від правильного шляху в окремих випадках може застосовуватися покарання тварини. У простому вигляді лабіринт має вид Т-образного коридору або трубки. В цьому випадку при повороті в одну сторону тварина одержує нагороду, при повороті в іншу її залишають без нагороди або навіть карають. Складніші лабіринти складаються з різних комбінацій Т-образних (або ним подібних) елементів і тупиків, захід в які розцінюється як помилки тварини. Результати проходження твариною лабіринту визначаються, як правило, по швидкості досягнення «мети» і по кількості допущених помилок.

Метод «лабіринту» дозволяє вивчати як питання, пов'язані безпосередньо із здібністю тварин до навчання (до вироблення рухових навиків), так і питання просторової орієнтації, зокрема роль шкірно-м'язової і інших форм чутливості, пам'яті, здібності до перенесення рухових навиків в нові умови, до формування чуттєвих узагальнень та ін.

Диференційоване дресирування. Диференційоване дресирування. направлене на виявлення здатності піддослідної тварини до розрізнення одночасно або послідовно об'єктів, що пред'являються, та їх ознак. Вибір тваринам одного з об'єктів, що пред'являються, винагороджується (позитивне дресирування), в інших випадках одночасно з підкріпленням правильного вибору карається неправильний (позитивно-негативне дресирування). Послідовно зменшуючи відмінності між ознаками об'єктів (наприклад, їх розміри), можна виявити межі розрізнення (диференціювання). Таким чином, можна одержати відомості, що характеризують наприклад, особливості зору у тварини (його гостроту, кольорозпізнавання, сприйняття величин і форм).

Цим же методом вивчаються процеси формування навиків (зокрема, на поєднання різних подразників), пам'ять тварин (шляхом перевірки збереження результатів дресирування через певний проміжок часу), здібність до узагальнення. У останньому випадку, як правило, поступово збільшують відмінність об'єктів (фігур), що послідовно пред'являються, виявляючи здатність тварини орієнтуватися по окремих загальних ознаках цих об'єктів.

Варіантом диференційованого дресирування є метод «вибору на зразок» (застосовується лише до вищих тварин). Тварині пропонується зробити вибір серед ряду об'єктів, керуючись зразком, який показується їй безпосередньо експериментатором або в спеціальному апараті. Правильний вибір підкріплюється. Цей метод застосовується переважно також для вивчення сенсорної сфери тварин.

Метод «проблемної клітки». Перед твариною ставиться задача або відкрити для себе вихід з клітки, приводячи в дію різні пристосування (важелі, педалі, затвори і т.п.), або ж, навпаки, проникнути в клітку, де знаходиться їжа, відмикаючи засувки. Іноді застосовуються і невеликі ящики або шкатулки із затворами, відмикання яких дає піддослідній тварині доступ до корму. При більш складній постановці експерименту всі механізми і пристрої діють лише в строго певній послідовності, яка повинна засвоюватися і запам'ятовуватися тваринами. Цим методом досліджуються складні форми навчання і моторні елементи інтелектуальної поведінки тварин. Особливо зручно застосовувати цей метод, природно, для вивчення тварин з розвиненими хапальними кінцівками - щурів, єнотів, мавп та ін. Це відноситься і до постановки експериментів, в яких тваринам доводиться користуватися знаряддями для досягнення прикорму. Ці експерименти також служать переважно для виявлення вищих психічних здібностей тварин.

Елементи дій з знаряддями виразно виступають вже в дослідах із застосуванням прив'язаної до мотузка приманки; тварина може оволодіти кормовим об'єктом, лише притягуючи його за мотузок до себе. Ускладнюючи ситуацію різними поєднаннями мотузків і варіюючи їх взаємне розташування, можна одержати цінні дані не тільки про ефекторні, але і про сенсорні (зорові і дотикові) компоненти інтелекту тварин.

Найчастіше як знаряддя в експериментах застосовуються палиці (прості або складні), за допомогою яких тварини (як правило, мавпи) можуть присунути до себе або збити кормовий об'єкт. Широко застосовуються в дослідах з мавпами (особливо людиноподібними) ящики і інші предмети, з яких вони повинні спорудити «піраміди» для діставання високо підвішеного плоду. І в цьому випадку найбільше значення має аналіз структури предметної діяльності тварини в ході розв'язання задачі.

Разом з такими більш менш складними експериментами велику роль виконує в зоопсихологічних дослідженнях аналіз звичного, непідкріплюваного маніпулювання різними предметами. Такі дослідження дозволяють судити про ефекторні здібності тварин, їх орієнтовно-дослідницьку діяльність, ігрову поведінку, здібності до аналізу і синтезу та ін.

У всіх зоопсихологічних дослідженнях широко застосовується фото- і кінозйомка, звукозапис й інші засоби фіксації поведінки тварин.

Висновки

Методи дослідження психіки людини відрізняються від методів дослідження психіки тварини, перш за все, змістовною спрямованістю в отриманні психологічної інформації. Якщо при вивченні психології людини деякі дані поставляють методи самоспостереження, самооцінювання, то при дослідженні тварин вчені позбавлені такої можливості. Вони змушені самі трактувати зовнішні прояви поведінки тварин, інтерпретуючи її особливості в залежності від індивідуального досвіду і суб'єктивного розуміння ситуації.

Зоопсихологія вивчає психіку на основі аналізу поведінки: детальний аналіз руху тварин в найпростіших ситуаціях, організованих зоопсихологом. Для зоопсихології важливі набуті особливості. Вона розглядає процес взаємодії тварини з навколишнім середовищем в нескладно контрольованих умовах. Знаючи минулий досвід тварини і ставлячи її в нову ситуацію, зоопсихолог вивчає віддзеркалення навколишнього середовища в її свідомості. Найголовнішими методами отримання психологічної інформації вважаються спостереження і експеримент.

Досліджуючи психіку людини, в більшості випадків вчені ставлять перед собою більш значимі завдання, що пов'язані з мотивацією людини, її суспільними і духовними потребами, залежністю від соціальних чинників. Людина здатна пояснити і передати свої відчуття, зафіксувати їх за допомогою тестів, проективних методик. Найголовнішими методами дослідження психіки людини слід вважати тести, бесіди і експеримент, в ході якого людина, як правило, свідомо приймає участь в його організації і проведенні.

Список використаної літератури

1. Гічан І.С. Порівняльна психологія. Зоопсихологія: Конспект лекцій. - К. : НАУ, 2003. - 73с.

2. Калягина Г.В. Сравнительная психология и зоопсихология: Учеб. пособие. - СПб. : Питер, 2003. - 412с.

3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - К. : Вища школа, 2001. - 487с.

4. Психологічний словник / Н.А. Побірченко (ред.), В.В. Синявський (авт.-уклад.), О.П. Сергєєнкова (авт.-уклад.). - К. : Науковий світ, 2007. - 274с.

5. Туриніна О.Л., Сердюк Л.З. Порівняльна психологія: Навч. посібник. - К. : МАУП, 2005. - 228с.

6. Фабри К.Э. Основы зоопсихологии: Учебник. - М. : Психология, 2001. - 462с.

7. Чайченко Г.М. Поведінка і психіка тварин: Навч. посібник. - К. : ВПЦ "Київський ун-т", 2000. - 199с.

Страницы: 1, 2