Конфликтолоия. Способы решения конфликтов по Берну
p align="left">Л.Г. Здравомислов. Конфлікт -- це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протистоячими цінностями і нормами, інтересами і потребностями.[5, с. 96]Ю.Г. Запрудській: Соціальний конфлікт -- це явний або прихований стан протиборства інтересів, що об'єктивно розходяться, цілей і тенденцій розвитку соціальних об'єктів, пряме і непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому громадському порядку, особлива форма історичного руху до новї соціальної єдності.[4, с.54]
А.В. Дмітрієв: Під соціальним конфліктом зазвичай розуміється той вид протистояння, при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожують опозиційним індивідам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба приймає форму атакування або оборони.[3, с.54]
Усі ці визначення не включають внутрішньоособовий конфлікт і не залишають для нього «місця». Йдеться лише про сторони конфлікту, починаючи від «боротьби між індивідами» і вище. Але існує боротьба і на рівні окремого індивіда, протиборство між елементами внутрішньої структури особи, яке і знаходить свій вираз у внутрішньоособовому конфлікті. Цей конфлікт -- прояв суперечностей не на рівні соціальних груп або цілих народів, а на особовому рівні, але від цього він не робиться менш актуальним.
Ситуація, що склалася, можливо, пояснюється тим, що, на думку деяких авторів, внутрішньоособовий конфлікт не відноситься до соціального конфлікту, а є лише психологічним конфліктом, що не охоплюється об'ємом поняття «соціальний» і що не має до соціального конфлікту прямого відношення.
2.2. Структура конфлікту
Під структурою будь-якого об'єкту розуміється сукупність його частин, елементів і зв'язків, відносин між ними, що забезпечують його цілісність. Основними елементами конфліктної взаємодії є:
1) об'єкт конфлікту
2) учасники конфлікту
3) соціальне середовище, умови конфлікту
4) суб'єктивне сприйняття конфлікту і його особові елементи.
1 Об'єкт конфлікту. Всякий конфлікт має свою причину, виникає з приводу необхідності задоволення якої-небудь потреби. Та цінність, яка здатна задовольнити цю потребу і із-за оволодіння якої виникає конфлікт, і є його об'єктом. Як об'єкт конфлікту можуть виступати матеріальні, соціальні і духовні цінності.
2 Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави, коаліції держав. Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторони або супротивники. Вони утворюють стрижень конфлікту. При виході з протиборства хоч би однієї з головних сторін конфлікт припиняється. Залежно від характеру цих сторін конфлікти можуть бути підрозділені на чотири типи:
1) внутрішньоособовий, при якому один аспект особи протистоїть іншому її аспекту; такий конфлікт, що переживається шекспірівським Гамлетом;
2) міжособовий, при якому одна особа протистоїть іншій, як це має місце в повісті Гоголя «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»;
3) конфлікт типу особа -- група;
4) конфлікт група -- група, носіями якого можуть бути як малі, так і великі соціальні утворення, наприклад, нації, класи, держави.
Можна виділити наступні три основні стадії розвитку конфлікту:
1) латентну стадію (передконфліктна ситуація)
2) стадію відкритого конфлікту
3) стадію вирішення (завершення) конфлікту.
1 На прихованій (латентній) стадії виникають вже всі основні елементи, створюючи структуру конфлікту, його причини і головні учасники, тобто в наявності основна база передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об'єкт можливого протистояння, наявність двох сторін, здатних одночасно претендувати на цей об'єкт, усвідомлення однією або обома сторонами ситуації як конфліктною.
На цій «інкубаційній» стадії розвитку конфлікту можуть робитися спроби вирішити питання полюбовно, наприклад відмінити наказ про дисциплінарне стягнення, поліпшити умови праці і т.п. Але за відсутності позитивної реакції на ці спроби конфлікт переходить у відкриту стадію.
2 Ознакою переходу прихованої (латентною) стадії конфлікту у відкриту є перехід сторін до конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка є вираженими зовні діями сторін. Їх специфіка як особливої форми взаємодії полягає в тому, що вони направлені на блокування досягнення супротивником його цілей і здійснення своїх власних цілей. Іншими ознаками конфліктних дій є:
* розширення числа учасників;
* наростання числа проблем, утворюючих комплекс причин конфлікту, перехід від ділових проблем до особових;
* зсув емоційного забарвлення конфлікту у бік темного спектру, негативних відчуттів, таких, як неприязнь, ненависть і т.п.;
* зростання ступеня психічної напруженості до рівня стресової ситуації.
Вся сукупність дій учасників конфлікту на його відкритій стадії характеризується термінам ескалація, під яким розуміються інтенсифікація боротьби, наростання руйнівних дій сторін один проти одного, що створюють нові передумови для негативного результату конфлікту.
Наслідки ескалації, цілком залежні від позиції сторін, особливо тій, яка має великі ресурси, сили, можуть бути двох видів.
У разі несумісності сторін, прагнення до знищення іншої сторони наслідку відкритої стадії конфлікту можуть бути катастрофічними, привести до розвалу добрих відносин або навіть до знищення однієї із сторін.
3. У іншому випадку, при обопільному прагненні сторін до зняття виниклої напруги, взаємних поступок, до відновлення співпраці, конфлікт вступає в стадію вирішення і завершення. Теоретичне забезпечення практичного вирішення, регулювання, конфлікту -- найважливіша мета конфліктології.
Два можливі способи вирішення конфлікту (серед багатьох інших)
1) трансформація об'єктивних чинників, породжувачів конфлікт;
2) перетворення суб'єктивної, психологічної сторони, ідеальних образів конфліктної ситуації, що сформувалися у сторін.
Проте ефективність застосування цих методів може бути різною. Їх використання може привести або до повного, або ж лише до часткового вирішення конфлікту.
3. а Часткове вирішення конфлікту досягається, коли припиняється зовнішня конфліктна поведінка сторін, але ще не перетвориться внутрішня, так звана когнітивна, інтелектуальна і емоційна сфера, що породила конфліктну поведінку. Так, конфлікт вирішується не повністю, лише на поведінковому рівні, коли, наприклад, застосовуються адміністративні санкції до обох сторін конфлікту, а об'єктивна причина конфлікту не усувається.
3 б Повне вирішення конфлікту досягається лише тоді, коли перетворяться обидва компоненти конфліктної ситуації -- і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях. Такий повний результат досягається, наприклад, при задоволенні всіх справедливих вимог конфліктуючої сторони або обох сторін шляхом дослідження додаткових ресурсів.
Слід постійно мати на увазі, що найбільш складним завданням управління конфліктом на дозвільній стадії є перетворення суб'єктивного образу, ідеальної картини конфліктної ситуації у конфліктуючих сторін. Проблема перетворення наявних ціннісних установок, мотивів і ухвалення нових вимагає від керівника або посередника високого рівня психологічної підготовки і досвіду регулювання конфліктних ситуацій.
Слід також відзначити, що не завжди конфлікт проходить всі вказані стадії: латентну (приховану), відкриту і дозвільну.
2.3. Типологія конфліктів.
Найбільш поширені класифікації конфліктів засновані на таких критеріях, як:
1) сторони конфліктів
2) характер потреб, утиск яких викликав конфлікт
3) спрямованість конфлікту
4) часові параметри конфлікту
5) результативність конфліктів.
Залежно від сторін конфлікти діляться:
* на внутрішньоособові
* міжособові
* між особою і групою
* міжгрупові
* міжнародні.
У аспекті потреб, блокування яких послужило передумовою конфлікту, вони можуть ділитися на:
* матеріальні
* статусний - ролеві
* духовні.
По спрямованості конфлікти підрозділяються на:
* горизонтальні, такі, що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі;
* вертикальні -- між підлеглими і начальством;
* змішані.
По часових параметрах конфлікти підрозділяються на:
* короткочасні;
* швидкоплинні;
* тривалі, такі, що продовжуються іноді роками і десятиліттями, якими нерідко бувають державні, національні і релігійні конфлікти.
І нарешті, по критерію результативності конфлікти діляться на два типи:
* конструктивні, нормальні, позитивні, при яких групи, де вони відбуваються, зберігають свою цілісність, а відношення між членами групи -- характер співпраці, кооперації;
