Функціоналізм: заключна форма
Функціоналізм: заключна форма
Функціоналізм: заключна форма
Діяльність Кера виникла у той час, коли психології більше не треба було боротися проти структуралізму; вона мала досить міцні позиції. Під керівництвом Кера функціоналізм у Чикаго досяг свого піка як формальна система. Він дотримувався того погляду, що функціоналізм був справжньою американською психологією. Інші напрямки в психології, що одержали розвиток у той час: біхевіоризм, гештальтпсихологію й психоаналіз, - Кер уважав незаслужено діючими на досить обмеженій території. Він думав, що їхній вплив незаслужено збільшують й ці плини не можуть нічого додати до всеосяжної функціональної психології.
Оскільки в книзі Кера "Психологія" (Psychology, 1925 р.) викладена остаточна версія функціоналізму, треба розглянути два піднятих у ній важливих питання. По-перше, предметом вивчення психології Кер назвав психічну діяльність - такі процеси, як сприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття, воля. По-друге, він затверджував, що функція психічної діяльності полягає в придбанні, фіксуванні, збереженні, організації й оцінці цих переживань і використанні їх для керівництва поводженням. Особливу форму прояву психічної активності Кер визначив як пристосувальне поводження.
У Керовських ідеях функціональної психології - усе той же акцент на вивченні психічних процесів, а не елементів або вмісту свідомості. Психічну діяльність він описує як інструмент, що допомагає організму пристосуватися до оточення. Знаменно, що до 1925 року ці спірні раніше питання були прийняті як факт. На той час функціоналізм став пануючим плином у психології. "Оскільки більшість психологів так чи інакше зараховують себе до функціоналістів, приналежність до цього напрямку поступово початку втрачати своє значення. Якщо людина була психологом, то його не запитували, якого напрямку в психології він дотримується, - його функціоналістська позиція просто малася на увазі".
Кер із інтересом сприймав дані як інтроспективного, так і експериментального методів і слідом за Вундтом думав, що утвори культури, такі як література й мистецтво, можуть забезпечити матеріал для дослідження їхніх психічних процесів творців. Хоча функціоналізм, на відміну від структуралізму, не дотримувався якоїсь однієї методології, на практиці перевага віддавалася принципу об'єктивності. У більшості досліджень, що проводилися в Чиказькому університеті, використовувалися відмінні від інтроспективного методи, а там, де він застосовувався, додатково підключалися прийоми, засновані на об'єктивності. Важливо також відзначити, що суб'єктами досліджень тут виступали й люди, і тварини.
Чиказька школа функціоналізму перенесла акцент із вивчення винятково суб'єктивної думки, або свідомості, на дослідження об'єктивного, що проявляється зовні поводження. Функціоналізм сприяв тому, що американська психологія повільно, але вірно йшла до фокусування своєї уваги тільки на поводженні, залишаючи осторонь питання мислення. Функціоналісти перекинули міст від структуралізму до наступного революційного руху - біхевіоризму Уотсона.
Першоджерела по історії функціоналізму: із книги Гарвея А. Кера "Психологія"
Наступний уривок являє собою витримки із глави 1 книги Кера "Психологія", опублікованої в 1925 році. Тут розглядаються наступні питання:
1. Предмет функціональної психології (із прикладами різних типів адаптивних дій, що ставляться до психічної діяльності).
2. Психофізична природа психічної діяльності, що ілюструє взаємозв'язок між психічною активністю і її фізіологічною основою.
3. Методи дослідження функціональної психології із вказівкою на різноманіття використовуваних методів збору даних.
4. Взаємозв'язок між функціональною психологією й іншими науками, зі згадуванням, що психологія обмінюється даними досліджень із іншими науковими дисциплінами й використовує їх для рішення прикладних завдань.
Предмет психології. Психологія, у першу чергу, вивчає психічну діяльність. Це загальне поняття для таких процесів, як сприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття, воля. Сутність характеристик всіх цих процесів навряд чи можна виразити одним терміном, тому що в різний час розум поводиться по-різному. Тому ми можемо сказати, що психічна діяльність являє собою виявлення, фіксування, збереження, організацію й оцінку переживань, а також їхнє наступне використання для керівництва поводженням.
Тип поводження, що відбиває психічну активність, можна назвати пристосувальним поводженням... Адаптивний акт - це реакція організму на фізичне або соціальне оточення, мотивована відповідними обставинами. Подібні психічні операції можуть бути проілюстровані прикладами із професійної підготовки лікаря. Його мозок зайнятий те добуванням знань із лекцій, книг або клінічних випадків, те практичною роботою; а в інші моменти він поглинений тим, що намагається вивудити з пам'яті якусь важливу інформацію. Через якийсь час знову переважає розумова активність, і от уже мозок аналізує, порівнює, класифікує й зв'язує наявні в нього дані з іншими знаннями по медицині. Нарешті, наступає час пристосувального поводження - знання й уміння використовуються для діагностування, лікування або оперативного втручання...
Важливість всіх цих аспектів психічної активності стає очевидної на прикладі рефлексії. Здатність запам'ятовувати важлива для всіх видів навчання, психічного розвитку й суспільного прогресу. Для придбання навичок необхідна практика, під час якої акти адаптації поступово вдосконалюються й усталюються. Кожний успішний крок - наслідок раніше початих спроб. Всі результати практичних дій запам'ятовуються, і саме вони, у накопиченому виді, полегшують виконання наступних спроб. Без запам'ятовування не було б і пам'яті. Якби людина забула весь свій попередній досвід, вона стала би безпомічною, як дитина.
Для ефективності використання наш досвід повинен бути як треба організований і систематизований. У повсякденній мові ми часто говоримо, що душевнохвора людина втратила розум. Насправді розум у таких людей є. Вони по-своєму акумулюють, організовують і оцінюють досвід і, відштовхуючись від цього досвіду, реагують на мир. Однак, тому що мозок цих людей має порушення, їхній досвід організується й оцінюється неправильно.
Теоретично, будь-яка група переживань може бути організована декількома способами. Стиль мислення людини й характер його поводження в значній мірі залежать від того, як був організований його минулий досвід. Певні типи організації ведуть до ірраціональних способів мислення й антигромадських форм поводження. Але досвід повинен бути не просто організований, це варто зробити таким чином, щоб його можна було ефективно - тобто розумно й раціонально - використовувати у відповідь на вплив навколишнього середовища.
У людській свідомості відбувається безперервна оцінка різних аспектів пережитого. Розум не тільки визначає щось як "гарне", "погане" або ставиться до предмета індиферентно, але він також класифікує гарне - зважуючи його відносну цінність. Цю функцію розуму ілюструють естетичні оцінки в області літератури, музики й образотворчого мистецтва. Те ж і з моральними оцінками. Ми кваліфікуємо соціальні дії як правильні або неправильні й формуємо поняття про такі чесноти, як милосердя, цнотливість, чесність, розважливість, акуратність. Система цінностей людини становить, напевно, найважливішу частину його особистості.
Деякі студенти перебільшують важливість навчання й стають отакими книжковими хробаками й зубрилами. Молоді люди часом надають занадто велике значення фінансової незалежності й кидають навчання заради роботи. Зустрічаються люди, які недооцінюють такі речі, як акуратність в одязі, грамотну мову, увічливість, доброту й багато інших людських якостей, необхідних для успішної взаємодії в суспільстві. Буває, що люди надто серйозно ставляться до власних політичних переконань, релігії або наукових поглядах і переоцінюють значимість цих сторін життя... Розум оцінює пережите, і поводження людини у великому ступені визначається його ідеалами й системою цінностей.
Таким чином, весь накопичений людиною досвід організований у складну індивідуальну систему реагування на середовище, що в чималому ступені й визначає характер його наступної діяльності. Реактивна схильність людини, - або, іншими словами, те, що він робить, що може й чого не може зробити, - залежить від уроджених схильностей, минулого досвіду і його способу організації й оцінки. Поняття "особистість" звичайно використовується для того, щоб охарактеризувати людини з погляду його реактивної схильності.
Ми також говоримо про особистість людини, коли маємо на увазі всі ті його істотні риси, які допомагають або заважають йому ефективно взаємодіяти з іншими людьми, тоді як поняттям "мислення" ми користуємося тоді, коли хочемо описати людини з погляду його інтелектуальних здатностей...
Отже, психологія займається вивченням особистості, мислення й "я" людини, але це - абстрактні об'єкти, які можна вивчати тільки в їхніх проявах - лише в тім, як вони виражаються в реакціях людини. Учений може спостерігати різні конкретні процеси, включені в акт пристосування, - саме вони є предметом вивчення психології.
Психофізична природа психічної діяльності. Різноманітні розумові операції, що входять у пристосувальну реакцію, про які говорилося вище, називаються психофізичними процесами. Говорячи про їхні фізичні характеристики, ми маємо на увазі, що людина має про їх певні знання. Приміром, людина не тільки сприймає об'єкт і реагує на нього. але, щонайменше, він усвідомлює, що може мати деяке уявлення про характер і значення процесів, що відбуваються в його голові. Люди, що не звикли міркувати, приймають рішення й діють, не ускладнюючи себе їхнім аналізом. Людина ж, що робить якусь розумову операцію, як би вступає в емпіричний контакт із цією операцією. Тому ми будемо іноді розглядати ці розумові акти як емпіричні процеси.
Страницы: 1, 2
