Функціоналізм: виникнення й розвиток
Функціоналізм: виникнення й розвиток
Функціоналізм: виникнення й розвиток
Приблизно до 1900 року психологічні дослідження в Сполучених Штатах вийшли на власну дорогу, відмежувавшись як від психології Вундта, так і від структуралізму Титченера, які не торкалися теми мети, або змісту свідомості, тобто його функцій. Основою функціонального напрямку в психології стали праці Дарвіна й Гальтона, що цікавилися більшою мірою не змістом, а принципами роботи свідомості.
Чим обумовлений розквіт функціональної психології саме в США, а не в Англії, де вона зародилася? Відповідь варто шукати в американському характері й унікальних соціальних, економічних і політичних особливостях розвитку США. Американський дух того часу готовий був прийняти як еволюційну теорію, так і її галузь - функціоналізм.
Герберт Спенсер (1820-1903) і синтетична філософія 62-літнього англійського філософа-самоучку, який затикав частенько вуха ватою, - у надії відгородитися від зовнішнього миру й зосередитися на своїх думках, - в 1882 році в Сполучених Штатах зустрічали як національного героя. Його приймав у Нью-Йорку сам Ендрю Карнегі, мультимільйонер, патріарх американської сталеливарної промисловості, що звеличував філософа як месію. В очах багатьох провідних американських бізнесменів, учених, політиків і релігійних діячів ця людина дійсно була рятівником. Він не встигав відповідати на запрошення пообідати; з усіх боків йому марнували похвали й виявляли повагу.
Його ім'я - Герберт Спенсер, учений, якого Дарвін називав «наш філософ» і чий вплив на світогляд американців виявилося воістину фундаментальним. Спенсер, що володів надзвичайно плідним розумом, є автором величезної кількості книг, багато хто з яких він диктував секретареві в перервах між тенісними партіями або сидячи на веслах під час річкових прогулянок. Його праці - у вигляді статей із продовженнями - друкувалися в популярних журналах; були продані сотні тисяч екземплярів його книг, а вивчення його філософської системи вважалося обов'язковим для всіх студентів університетів, незалежно від спеціалізації. «На початку 60-х років минулого сторіччя ідеї Спенсера зі швидкістю блискавки опанували розумами університетської Америки й панували над ними протягом наступних тридцяти років». На цих ідеях, що охопила всі шари суспільства, виросло ціле покоління американців. Будь у той час уже винайдене телебачення. Спенсер напевно не сходив би з екранів, а його погляди, завдяки численним струм-шоу, були б ще популярніше.
Він міг встигнути набагато більше, якби не той нервовий стан, що переслідувало його з 53 років і збільшувалося постійною присутністю інших людей. Затикаючи вуха, Спенсер намагався знайти спокій, піти від розмов, що дратували. Тільки так йому вдавалося зосередитися на власних думках і хоча б небагато попрацювати. Будь-яке зовнішнє вторгнення приводило до безсоння, сильному серцебиттю, розладу травлення. Як і в Дарвіна, ці проблеми зі здоров'ям почалися в той момент, коли вчений приступився до розробки своєї системи, який він присвятили все життя.
Соціальний дарвінізм
Філософією, що принесла Спенсеру настільки гучне визнання, був дарвінізм - еволюційна концепція виживання найсильніших. Але в розвитку цієї теорії Спенсер пішов далі самого Дарвіна.
У Сполучених Штатах ідеї й еволюційна теорія Дарвіна були зустрінуті з ентузіазмом і величезним інтересом. Їх широко обговорювали не тільки в університетських і академічних колах, але й на сторінках популярних журналів і навіть деяких релігійних видань.
Спенсер затверджував, що еволюційним є розвиток всіх аспектів Всесвіту, включаючи людину й соціальні інститути. Всесвіт розвивається відповідно до закону виживання найсильніших (по власному вираженню Спенсера). Саме із цього положення виросла концепція еволюції стосовно до людини й суспільства, названа соціальним дарвінізмом. Нову теорію з наснагою зустріли в Америці.
За умови невтручання в чинність закону виживання, відповідно до утопічних подань Спенсера, вціліють тільки кращі індивіди й системи. Доти, поки ніщо не втрутиться в природний порядок речей, людське вдосконалювання неминуче. Ідеї Спенсера сприяли процвітанню духу індивідуалізму й вільного підприємництва; філософ критикував уряд за спроби регулювати життя громадян і виступав навіть проти урядових субсидій на освіту й будівництво житла.
По Спенсеру, люди й організації повинні розвиватися, покладаючись лише на власні сили, - так само, як живуть і пристосовуються інші види. Будь-яка допомога держави суперечить природному еволюційному процесу. Індивідууми, комерційні й інші інститути, не здатні пристосуватися до середовища, нс відповідають принципу виживання найсильніших, і з метою поліпшення всього суспільства варто дати їм загинути або «піти зі сцени». Якщо уряди продовжують підтримувати погано функціонуючі системи (людей, групи, організації), то ці системи, у результаті, послабляють суспільство, тим самим порушуючи закон виживання найдужчих і пристосованих. Спенсер підкреслював, що за умови виживання кращих суспільство, в остаточному підсумку, досягне досконалості.
Ці ідеї цілком відповідали, що панував в Америці духу індивідуалізму, тому словосполучення «виживання найсильніших» і «боротьба за існування» швидко стали частиною національної свідомості й рефреном американського суспільства кінця XIX сторіччя; Сполучені Штати були живим втіленням ідей Спенсера.
Перші американські поселенці були працьовитими людьми, які сповідали принципи вільного підприємництва, самодостатності й незалежності від урядового регулювання. Вони як ніхто розуміли, що таке виживання найсильніших. Ця земля відплачувала тим у кого дістало сміливості, винахідливості й уміння на ній працювати, життя щодня демонструвало їм дія принципів природного добору, особливо на Заході, де виживання й успіх залежали від здатності пристосуватися до вимог ворожого середовища: нс що зуміли пристосуватися просто гинули.
Американський історик Фредерик Джексон Тернер так описав цих переможців у сутичці з життям: «Груба сила сполучається в них із проникливістю й допитливістю: завдяки своїй винахідливості вони миттєво знаходять засоби досягнення мети: з лету схоплюючи свою вигоду вони здійснюють великі проекти: їм властиві невтомність і ініціатива: це справжнє торжество індивідуалізму».
У Сполучених Штатах люди орієнтувалися на практичність, вигоду, функціональність, і молода американська психологічна наука, як у дзеркалі, відбила ці прагнення. От чому саме в США так захоплено прийняли еволюційну теорію. Американська психологія стала функціональної, тому що принципи еволюції й функціоналізм були близькі американцям. І оскільки погляди Спенсера виявилися співзвучні американському характеру, його філософська система вплинула на всі сфери пізнання.
Спенсер сформулював філософську систему, що він назвав синтетичною філософією. («Синтетична» у змісті синтезу або об'єднання, а не чогось штучного або неприродного.) Базою цієї всеосяжної системи стали еволюційні принципи в застосуванні до всіх областей людського знання й досвіду. Його ідеї знайшли своє вираження в 10-млосному зібранні творів, що видавалося протягом майже 40 років: з 1860 по 1897 рік. Багато провідних учених того часу проголосили ці твори працями генія. Конви Ллойд Морган написав у листі до Спенсеру: «З усіх, кого я почитаю своїми вчителями в науці, я найбільше зобов'язаний Вам». Альфред Рассел Уоллес назвав свого первістка на честь філософа Спенсером. Дарвін, прочитавши одну із книг Спенсера, сказав, що той «на порядок перевершує» його самого.
Двотомна праця «Принципи психології», опублікований уперше в 1855 році, пізніше ліг в основу курсу психології, що Вільям Джемс читав у Гарварді. У цій роботі Спенсер висловив точку зору, що людський розум пройшов довгий шлях розвитку й пристосування, перш ніж стати таким, який він є. Він підкреслював, що нервовим і розумовим процесам властива пристосовність, а всі людський досвід, що ускладнюється, і, отже, поводження є частиною нормального еволюційного процесу. Щоб вижити, організм повинен пристосовуватися.
Вільям Джемс (1842-1910): предтеча функціональної психології. Парадоксальні й фігура Вільяма Джемса, і його роль в американській психології. Його роботи передбачили функціоналізм, а сам він став піонером нового напрямку психології в США. Відповідно до одному з недавніх досліджень по історії психології, Джемс, уступаючи по значимості для світової психологічної науки тільки Вундту, очолює список американських психологів.
Однак, дехто з колег Джемса вважав, що він негативно вплинув на розвиток психологічної науки. Він не приховував свого інтересу до телепатії, ясновидінню, спіритизму; відомі навіть його спроби спілкуватися з душами померлі й інші містичні досвіди. Багато американських учених, прихильники експериментальної психології, включаючи Титченера й Кеттела, критикували Джемса за його захоплену підтримку подібних психічних явищ, які вони виключали з наукового розгляду.
Джемс не заснував власної формальної психологічної системи й не виховав учнів. Після нього не залишилося наукової школи. Джемс скоріше був теоретиком, хоча та область психології, який він займався, можна назвати рівною мірою й теоретичної, і експериментальної. Психологія, що він один раз назвав «норовливої леді», не була його пристрастю. На відміну від Вундта або Титченера Джемс присвятив психології не так багато свого часу, він займався іншими проблемами.
Ця чарівна й складна людина, яка внесла у психологію настільки вагомий внесок, повернувся до цієї науки на схилі віку (у вступній лекції в Принстонському університеті Джемс просила не називати його психологом). Він говорив, що психологія - це «твердження очевидного». Але саме в психології, до якої Джемс ставився зверхнє, він займає, безперечно, гідне місце. Джемс не був першовідкривачем функціональної психології, але він писав і мислив в атмосфері функціоналізму, що наповнив собою американську психологію того років. Його наукове натхнення передалося наступним поколінням психологів, тим самим вплинувши на розвиток функціональної психології.
Страницы: 1, 2
