Філософія самореалізації людини
Філософія самореалізації людини
4
Зміст
Вступ
1. Філософія самореалізації людини
2. Соціально-філософський аналіз напрямків самореалізації
Висновки
Список літератури
ВСТУП
У сучасну нам епоху відкритих інформаційних суспільств особливо гостро стоїть необхідність у формуванні самостійного зрілого мислення, виробленні принципів пізнання, що виконують роль своєрідних інформаційних фільтрів, оскільки форма особистої, безпосередньої передачі знань грає все меншу роль. Це -- головна мета сучасної освіти і одне з найважливіших завдань, що стоять перед сучасними філософами. Згадуючи слова Б. Спінози: «Релігія -- філософія умов, філософія -- релігія мислителів», додам, що філософія -- це релігія зрілої особи, головною метою і цінністю якої є свобода: свобода усвідомлена, така, що черпає свою силу в знанні і розумінні Вищих принципів Буття, в толерантній позиції по відношенню до всього різноманіття життя, що виявляється. Філософія працює в першу чергу над формуванням світогляду людини і, отже, формуванням його як особи -- унікальною, неповторною. Заснована на принципах толерантності, вона орієнтує свідомість на плюралістичне, гнучке сприйняття дійсності у всій його багатоваріантності, допомагаючи відновити порушену людиною гармонію життя. Таким чином, метою філософської освіти є виховання особи, що уміє бути вільною Мамардашвили М.Как я понимаю философию. М., 1990..
В центрі самореалізації особи, як її розуміє гуманістична психологія, лежать поняття, так або інакше пов'язані з самосвідомістю. Самосвідомість може визначатися через пізнання себе, пізнання свого самозвеличання (Слободчиков В.І., Ісаєв Е.І., 1995).
Самозвеличення -- гіпотетичне поняття, введене в психологію Д. Юнгом, це є “центр тотальної, безмежної і непіддатливої визначенню психічної особи” (Юнг Д.Г, 1991, з 157). Свідоме Ego підпорядковане або включене в самозвеличення, наділене своїм голосом, чутним іноді в моменти інтуїції і сновидінь. Самоактуалізація в цій концепції є по суті еволюція самозвеличання, що відбувається в напрямі від несвідомого до етичних ідеалів.
Потреба в самореалізації -- вища в ієрархії потреб. В результаті її задоволення особа стає тією, ким вона може і повинна стати на цьому світі Головне професійне призначення, справа людини здійснюється разом із створенням його особи. Але як людина дізнається про своє призначення''.
Згідно Д. Роджерсу, це відбувається при відвертості людини внутрішньому і зовнішньому досвіду, при усвідомленні всіх його сторін. З безлічі можливостей, що напівсформувалися, організм, як могутній комп'ютер, вибирає ту, яка найточніше задовольняє внутрішню потребу, або ту, яка встановлює ефективніші відносини з навколишнім світом, або ж іншу, яка відкриває більш простій і спосіб сприйняття життя, що задовольняє людину. У цьому метафоричному представленні можливості не ієрархізовані, акцент робиться на вільному виборі серед потенційно рівноцінних пропозицій, які відсіваються мудрим організмом на основі власних суб'єктивних критеріїв.
Поглядам К. Роджерса близька позиція А Маслоу. Проте останній відчуває недостатність понять пристосовності, адаптації стосовно конструювання особи. Він пише із цього приводу про автономність людини, що реалізовує себе: “спостережувані мною здорові індивіди зовні погоджувалися з прийнятими в суспільстві нормами, але в душі не надавали їм значення. Практично у всіх з них я відмітив спокійне, добродушне сприйняття недосконалості нашої цивілізації у поєднанні з більш менш активним, прагненням їх виправити. Зараз я хочу підкреслити усунутість, незалежність, самостійність характеру цих людей, їх схильність жити відповідно до цінностей і правил, встановлених ними самими”.
1. Філософія самореалізації людини
З одного боку, людина -- істота фізичне, тілесне; він захоплюваний потягами, в нім сильні несвідомі імпульси. З іншого боку, людська природа виявляє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Свідомість, розум і свобода властиві людині. Саме ця подвійність завжди примушувала філософів шукати суть людини.
Під проблемою людини у філософії розуміється: проблема добра і зла, душі і тіла, свободи людини, пошук місця людини на навколишньому світі і так далі
В різний час увага філософів зверталася до різних аспектів даної проблеми, вони розглядалися з різних точок зору залежно від переважаючого світогляду даної епохи Ильенков Э.В. Философия и культура. М., 1991. .
У античній філософії сформувався особливий підхід в збагненні природи і людини -- космоцентризм, суть якого полягає в тому, що початковою відправною точкою в розробці філософських проблем було розуміння космосу як єдиного відповідного цілого, такого, що володіє деяким духовним початком (душа, світовий розум). Розуміння космосу знаходиться в центрі розуміння миру. Відповідно до цього трактується і природа людини. Людина -- мікрокосм, звідси і гармонія людини, миру, розум людини, мислення.
Починаючи з класичного періоду (з Сократа), проблема людини висувається на центральне (перше) місце. Для середньовічної філософії характерним було вирішення питань відповідно до розуміння Бога, його суть. Аналогічно здійснюється розуміння природи і людини, їх суті, тлумачення принципів відношення людини і Бога.
Філософія Відродження є гуманістичною, і тому антропоцентричної, тобто в центрі філософії -- проблема людини, як самоцінного істоти і через призму цього -- розуміння миру. Філософи пов'язували свободу людини, сенс її життя з її власною внутрішньою активністю, творчою діяльністю, яка виступала як головний чинник самореалізації особи, індивідуалізації.
Західноєвропейська філософія XVII століття розглядала головним чином проблему пізнання, яка виступила на перший план. Розробка проблеми привела до виникнення двох протилежних пізнавальних концепцій: емпіризму і раціоналізму. Проблема людини, його пізнавальної здатності і свободи в цей період вирішувалася за допомогою раціоналістичної установки. Французька філософія XVIII в. розглядала її також з позицій раціоналізму.
Одній з найважливіших філософських проблем, пов'язаних з людиною, є проблема співвідношення природного і соціального в його історичному і індивідуальному розвитку.
Соціоантропогенез пов'язаний з тим, що передлюдина в процесі трудової діяльності змінювала свої руки, пристосовувавши їх до примітивних знарядь праці, формував свою мову і мову, призначені перш за все для спілкування з людьми. Важливими етапами на шляху становлення людини з'явилися залучення його до вогню, здобичі вогню, а також приручення тварин, що збільшило його сили в його відносинах з природою. Людина (людина розумна -- Homo sapiens), що остаточно сформувалася, вже володіла всіма біологічними і соціальними якостями, необхідними для здійснення свого суспільно-історичного розвитку.
Склалися дві концепції про природу людини:
соціологізаторські -- розповсюдилися особливо широко серед прихильників марксистської філософії на основі тези про людину як сукупність суспільних відносин. Вважалося, що ніяких особливих биолого-генетических завдатків індивідуум не має, що соціальна не тільки особа, але і вся биолого-физиологическая структура людини;
біологізаторські -- загальною межею, є тлумачення суті людини переважно з позицій біології.
Головним двигуном суспільного розвитку є боротьба за існування і природний відбір. Виживають тільки сильні (іноді при цьому уживається поняття «надлюдина»), гинуть або повинні гинути всі слабкі і непристосовані до середовища Бубер М. Два образа веры. М., 1995. .
Проблема самореалізації існує на всьому протязі історії. Важливе значення вона має як для великих соціальних груп, так і для конкретної людини. Як правило, самореалізація особи пов'язана з саморозвитком людини як переважно духовної істоти. В цьому випадку одним з основних для індивіда є питання про те, як залишитися активним членом суспільства і, в той же час, досягти глибинних рівнів свого «Я».
Це питання вирішувалося по-різному в різних культурах і в різні історичні епохи. Дослідженню одного з аспектів даної проблеми і присвячена дана стаття.
Метою дослідження даної роботи є розгляд проблеми самореалізації особи на прикладі конкретній філософській традиції. Це брахманістська традиція, що є одній з найважливіших в індійській культурі.
Із зрозумілих причин в роботі неможливо розглянути всі пов'язані з брахманізмом філософські напрями і тексти.
Як останні публікації в першу чергу необхідно відзначити перевидані наново тексти Упанішад і вперше опубліковані «Ньяя-сутри» і «Ньяя-бхашья», що дозволяють досліджувати проблему самореалізації брахманістська традиції достатня повно.
З робіт загального характеру слід зазначити монографію В.К. Шохина «Брахманістська філософія. Початковий і ранньокласичний періоди», що є першою російською мовою узагальнювальною працею, присвяченою брахманістській традиції історико-філософського процесу в Індії. А також роботу В.Г. Лисенко, А.А. Терентьева і В.К. Шохина «Рання буддійська філософія. Філософія джайнізму», яка включає дві самостійні частини і присвячена неортодоксальним традиціям індійської філософії - буддизму і джайнізму. У ній досліджуються філософські аспекти раннього буддизму і зроблена спроба визначити його значення в загальному комплексі буддійського догматизму і релігійної практики.
Час ставить нові завдання перед сучасним суспільствознавством, постійно перевіряючи на міцність ключові принципи і методології різних його направлений. Не є виключенням і наукова теорія суспільства. У даній статті ми намагаємося експлиціювати інтерпретативні і прогностичні можливості наукової соціальної філософії у сфері аналізу феноменів і процесів сучасної соціальної реальності. Ми розглядаємо процес індивідуалізації соціального буття західних суспільств і на основі науково-філософської концепції реалізації сутнісних сил людини пропонуємо типологію самореалізації і встановлюємо характер дії індивідуалізації на самореалізацію.
