аме притягуюча сила речей, афективна зарядженість кожної, приховує в собі джерело притяжіння для дитини. Інакше кажучи, особливість сенсомоторної єдності, характерної саме для цього віку, полягає в тому, що вона представляє собою не первинний рефлекторний зв'язок, а зв'язок через афекти. Саме афективний характер сприймання і приводить до такої єдності. Таким чином, ми маємо справу з цілком своєрідним відношенням до дійсності.Усвідомлювати взагалі для дитини раннього віку - ще не значить сприймати та переробляти те, що сприймається за допомогою уваги, пам'яті, мислення. Всі ці функції ще не диференційовані, вони діють у свідомості цілісно, підкоряючись сприйманню постільки, оскільки вони залучені до процесу сприймання.Говорячи про особливості емоційної сфери дитини раннього віку Л.С. Виготський, підкреслював важливість новоутворень цього віку, тобто зміна провідної діяльності на предметно-маніпулятивну, розвиток мовлення, формування самостійності та самоусвідомлення, які обумовлені головним принципом соціальної опосередкованості.Ранній вік Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Р. Заззо, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, тощо розглядають як особливо відповідальний період розвитку дитини, коли закладаються основні особистісні механізми, виникає перша модель світу - система уявлень про навколишню дійсність [6], [13], [17], [18], [19], [21].Ряд дослідників дитинства (Л.С. Виготський, В.В. Зеньковський, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін та ін) посилаються на “неповторність, особливу значущість” цього періоду для всього подальшого розвитку людини. Як писав М.Д. Левітов “Маленька дитина за своєю психікою в більшій мірі уявляє собою мало систематизоване сполучення різних фрагментів психічних станів, психічний розвиток виявляється в тому, що поступово стається переростання психічних станів у риси особистості" [9].Проведені в цьому напрямку дослідження показують, що психічні стани дитини цього віку характеризуються легкістю виникнення, змінами та схильності до впливу зовні (соціальним впливам). Було встановлено, що психічні стани являються відображенням переживань, відношенням до значущих речей, явищ, людей, дій для даної дитини у конкретній ситуації (емоційно-безпосередні переживання змісту ситуації). В свою чергу психічні стани дитини пов'язані з її діяльністю. Вони є сигналом успіху-неуспіху дитини в оволодінні діяльністю з одного боку, а з іншого діяльність визначає психічний стан дитини (Є. Власова, Т.Л. Телегіна, М.П. Пігарева). В контексті цих досліджень показано, що перебільшена інтенсивність та подовженість цих станів у дітей можуть викликати зміни в організмі (О.В. Головко). Психічні стани визначають фон здоров'я і самі залежать від нього (Н.Ф. Дорохова, Є. Л Желтухіна, В.М. Касаткін, С.М. Чечельницька) [9], [17].У дослідженнях О.В. Запорожця, А.Д. Кошелевої, Я.З. Неверовича встановлено, що дитина раннього віку лише тільки навчається усвідомлювати, в якому саме емоційному стані вона перебуває та причини його виникнення. Я.З. Неверович, характеризуючи емоційні стани дитини, відмічає, що вони можуть бути занадто різними по силі, подовженості, стійкості, глибині протікання, послідовності, усвідомленості; можуть спричинятись різними чинниками: окремими фізичними подразниками, складними умовами того чи іншого виду діяльності, відношенням інших людей - однолітків та дорослих [21], [48].С.М. Бондаренко, О. Головко, Є.С. Жаріков, Л.А. Кітаєв-Смик, Є.М. Колодич, І.М. Павлова, Я. Рейковський, Т. Репіна, В.С. Ротенберг, Т. Смолєва та ряд інших дослідників підкреслюють формуючу функцію емоційних психічних станів - вплив на становлення особистості, її характер, поведінкові особливості у майбутньому [60 С.65-90].С.Л. Рубінштейн підкреслював регулюючу функцію психічних станів, які пристосовуючи адаптуючи вольові функції, обумовлюють тонус, темпи діяльності та її настрій [40].Відомий вчений Г.Г. Шпет в своїй роботі “Введення в етнопсихологію” доводив, що діти засвоюють культуру тільки в процесі переживання, тобто не абияке спілкування, не абияка передача фактів, але тільки та, яка може викликати емоційний відгук дитини, сприяє її розвитку та засвоєнню нових знань. Національна та культурна ідентичність, про яку пізніше говорив Е. Еріксон, складається, на думку Г.Г. Шпета, в процесі емоційного ототожнення дитини зі своїм народом і його культурою, причому проходить це ототожнення в процесі присвоєння не стільки знань, скільки переживань, тобто відношення оточуючих до цих знань [4].Розглянувши фундаментальні роботи в дослідженнях особистісної та емоційної сфери людини, хотілося б приділити увагу деяким сучасним експериментальним дослідженням, що стосуються окремих питань формування та розвитку емоційної сфери дитини раннього віку та їх значення у соціальному вихованні.Якщо розглядати процес становлення (визрівання) емоційної сфери в рамках соціальної взаємодії індивіда з навколишнім, то заслуговує уваги узагальнення основних віх цього процесу в роботі Керолін Саарні, в якій відмічається, що особливостями емоційної сфери дитини раннього віку є: починаючи з 12-го місяця життя розвиток самосвідомості і усвідомлення власних емоційних реакцій; незадоволення з приводу обмежень, які вводяться при розширенні автономії і потребі в обстежені, ці новоутворення обумовлюють такі особливості оцінювання та усвідомлення себе, як наявність в експресії сорому, гордості та сором'язливості. Покращення розуміння мови і мовленнєвого висловлювання власного стану та набуття зазначених форм поведінки дає можливість дитині поступово навчатись передбачати різні переживання по відношенню до різних людей, краще розуміти вираження емоцій у інших людей і їх значення, засвоювати ранні форми емпатії та просоціальних дій [25].Далі, за висновками К. Саарні, у 2,5 роки за допомогою вже засвоєної символіки полегшується емоційна регуляція, але в той самий час ця ж символіка може і засмучувати. Розширення кола спілкування сприяє розширенню оцінки та усвідомлення своїх почуттів та того що їх викликає, дитина починає засвоювати притворну експресивну поведінку в іграх та “дражнилках"; розуміння того, що “притворний" вираз обличчя може ввести в оману інших про власний емоційний стан. Все зазначене сприяє розвитку комунікацій, покращує розуміння дитиною соціальної взаємодії і тієї поведінки, що від неї чекають. У разі нормального розвитку у стосунках з однолітками поступово розвивається емпатії та просоціальна поведінка відносно них [15].Але, ми б хотіли зауважити, що в цій роботі не достатньо висвітлені дані про розвиток прив'язаності дитини та недостатньо враховані характеристики соціальних ситуацій та видів соціальних зв'язків, що істотно впливають на розвиток емоційної сфери дитини.Цінними, на наш погляд, є також роботи Мері Ейнсворт, яка разом зі своїми співробітниками, в пошуках об'єктивних методів вивчення характеру прив'язаності виділила шкалу “Безпека - тривога" (Stayton, Ainsworth, 1973) і розробила “тест дивної ситуації", який на багато років став основним інструментом діагностування характеру прив'язаності між 12 та 18 місяцями життя (Ainsworth, Blehar, Waters, Wall, 1978) [4], [19].Проблемі розвитку емоційної сфери дуже багато уваги приділяє Г.М. Бреслав, який докладно займався вивченням емоційних особливостей розвитку особистості в дитинстві і провів ретельні дослідження щодо емоційної регуляції спілкування дітей дошкільного віку, за результатами яких був зроблений дуже цікавий висновок про те, що більшість батьків недостатньо знають індивідуальні та особистісні якості своїх дітей, що у значній мірі обмежує можливості продуктивного міжособистісного спілкування, дефіцит якого, згідно існуючих вітчизняних уявлень дитячої психології, дуже несприятливо відбивається на формуванні особистості дитини. При подальшому дослідженні виявлена така особливість дітей, як не здатність до “емоційної децентрації", тобто здатності уявити бажання іншої людини. Отриманні Бреславом Г.М. результати дають змогу говорити про можливість раннього діагностування несприятливих варіантів формування особистості на підставі вивчення характеру емоційної регуляції основних видів діяльності. Завдяки цим дослідженням був емпірично встановлений зв'язок між загальними порушеннями емоційної регуляції та аномальними варіантами розвитку особистості [5, С.53-59], [6].Відомо, що в залежності від емоційного стану людини стається специфічна зміна кольорової чутливості ока. Стосовно вибору кольору дітьми в умовах емоційно-значущих ситуацій серед вчених не має єдиної думки. Так, за даними Альтшулера та Хатвич в умовах фрустрації дитина обирає для малювання переважно червоний та жовтий кольори, Гезелл зі співавторами встановив, що “в залежності від поганого чи гарного настрою дитина обирає відповідно чорний чи червоний олівці”. Але, за даними інших дослідників (З.В. Денисова), не встановлено статистично значущих переваг у виборі кольорів в умовах емоційно-значущих ситуацій [11].За результатами вивчення вибору кольору при переживанні позитивних та негативних емоцій, проведеними Ворсобіним В.М. та Жидкиним В.М., які все ж таки носять лише припустимий характер, діти обирають червоний колір як при переживанні емоції страху, так і емоції радості, тобто сам вибір одного червоного кольору недостатньо специфічне. Таким чином, одна і таж зміна у виборі кольору може відображати різноманітні емоційні стани, в залежності від того, в складі якого кольорового сполучення воно оцінується [11].Говорячи про вплив соціального середовища на розвиток емоційної сфери хотілося б навести дані досліджень когнітивно-емоційних аспектів гендерних установок, за результатами яких доведено вплив розвитку когнітивних можливостей на формування гендерних установок. У більшості дітей, особливо дівчаток, у ранньому віці існує певна дисоціація: вони хочуть бути одночасно
Тіткою, але
Чоловіком і
Тіткою, але
Батьком. Також уявлення про можливість зміни статі в 2,5 рази більше і бажаність цього у два рази частіше у дівчаток, ніж у хлопчиків.Але з розвитком когнітивної сфери ці уявлення змінюються: вже на четвертому році життя різко зростає прояв статевого суб'єктивізму. І у дівчаток, і у хлопчиків емоційне сприйняття дівчат позитивніше, ніж хлопчиків. За узагальненими даними досліджень Ісаєва Д.Н., Кагана В. Є. та Кона І.С. пояснення таких поглядів, а також емоційна негативізація образу “Я” у хлопчиків, полягає у негативному ставленні до маскулінної поведінки хлопчиків та підтверджує вплив особливостей виховання на розвиток емоційної сфери дитини [28].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
