Джеймс Мак Кин Кеттел засновник психологічної діагностики
Джеймс Мак Кин Кеттел засновник психологічної діагностики
1. Джеймс Мак Кін Кеттел засновник психологічної діагностики
Дух американської психології відбився також у долі й діяльності Джеймса Мак Кіна Кеттела; саме він поставив вивчення психічних процесів людини на практичну експериментальну основу. У своїх психологічних дослідженнях Кеттел займався скоріше не змістом свідомості, а здатностями людини - тому його з повним правом можна назвати функціоналістом.
Сторінки життя
Джеймс Мак Кін Кеттел народився в місті Істон, штат Пенсільванія. В 1880 році він одержав ступінь бакалавра в коледжі Лафайета, що очолював його батько. Випливаючи існуючої традиції, Кеттел поїхав продовжувати свою освіту в Європу: спочатку в Геттингенський університет, а потім у Лейпциг до Вільгельма Вундта.
В 1882 році, завдяки своїм роботам з філософії, Кеттел одержав стипендію й смог зайнятися дослідницькою роботою в університеті Джона Хопкинса. У той час Кеттел захоплювався, в основному, філософією й лише почасти - психологією. Зважаючи на все, психологія привернула увагу Кеттела після проведення їм експериментів з наркотиками. Він дослідив їх на собі величезну безліч: від кофеїну й тютюну до гашишу, морфіну й опіуму. Результати експериментів викликали в Кеттела серйозний, у тому числі й професійний, інтерес.
"Я почував, що роблю видатні відкриття в природних і гуманітарних науках, - писав він у своєму журналі, - єдино, я боявся, що забуду їх до ранку". Пізніше він писав: "Читання мене не залучає. Увага розсіяно. Пишеться із працею. Я в повному замішанні". На той час Кеттела вже мало турбувало те, що йому не вдається визначити результативність уживання наркотиків; він усе більше дивувався, спостерігаючи власний психічний стан. "У мені немов два чоловіки, - писав він, - один із яких спостерігає за іншим і навіть проводить над ним експерименти".
Кеттел учився в університеті Джона Хопкинса на другому семестрі, коли Г. Стэнли Хол почав викладати тут психологію. Кеттел став відвідувати курс його лабораторних занять. Він зайнявся експериментами по встановленню часу реакції - тобто часу, затрачуваного на розумову діяльність. У результаті його бажання стати психологом ще більше підсилилося.
В 1883 році Кеттел вертається в Німеччину, до Вундту. Приїзд Кеттела, до речі, - один із прикладів перекручування фактів в історії психології. Як затверджують, Кеттел з'явився в Лейпцігському університеті й з порога заявив Вундту: "Пан професор, вам потрібний помічник, і цим помічником буду я". Кеттел повідомив Вундту, що темою його наукових досліджень, що він вибрав сам, стане психологія індивідуальних розходжень. Варто врахувати, що Вундт ставився до цієї теми несерйозно. По слухах, Вундт охарактеризував Кеттела і його проект як "ganz Amerikaniscli" (типово американський). Це були пророчі слова. Інтерес до індивідуальних розходжень - природний результат еволюційної теорії - став з тих пор відмітною рисою американської психології.
По слухах, Кеттел подарував Вундту першу в його житті друкарську машинку, за допомогою якої була написана більшість книг Вундта. Колеги Кеттела вважали по цьому приводу, що цей подарунок виявився "ведмежою послугою... Якби машинки не було, Вупдт написав би вдвічі менше книг".
Уважне дослідження архіву листів і журналів Кеттела вказує на те, що всі ці історії вигадані (див. Sokal. 1981а). Оповідання Кеттела про ці події, що з'явилися через багато років, не підтверджуються його власними листами й серією журналів, які були написані саме в той час. Швидше за все, Вупдт високо цінував Кеттела й тому в 1886 році призначив його своїм лабораторним помічником. Також немає ніяких свідчень, що Кеттел у той час хотів вивчати проблему індивідуальних розходжень. Кеттел навчив Вундта користуватися друкарською машинкою, але він не дарував її Вундту.
Після того, як в 1886 році Кеттел одержав докторський ступінь, він вернувся в Сполучені Штати й став читати лекції по психології в коледжі Брин Маур. Потім він викладав в Англії, у Кембриджському університеті, де й зустрів Френсиса Гальтона. У них були загальні парні інтереси і єдині погляди на індивідуальні розходження, і Гальтон, будучи в зеніті слави, "подарував Кеттелу ідею - зайнятися оцінкою психологічних розходжень між людьми". Кеттел захоплювався багатогранністю діяльності Гальтона, тим, що в основі його досліджень лежать винятково кількісні й статистичні методики. Кеттел, дотримуючись приклада Гальтона. став одним з перших американських психологів, які робили упор па кількісні методи й класифікацію, - при всім при тім, що особисто він був "математичне неграмотний" (Sokal. 1987. P. 27). Кеттел розвивав метод рангів якості (називаний також методом ранжирування), що широко використовується в психології; він став першим психологом, що почав навчати студентів статистичному аналізу результатів експерименту.
Вундт не схвалював використання статистичних методів, це був прямий вплив Гальтона. Але молода американська психологія вибрала підхід Гальтона, а не Вундта. Це також пояснює, чому американські психологи зосередилися не на дослідженнях окремих особистостей (підхід, якого дотримувався Вундт), а на вивченні більших груп, при яких можливі статистичні оцінки.
Кеттел цікавився роботою Гальтона по євгеніці, він приводив доводи на користь стерилізації злочинців і "недорозвинених" і пропонував заохочувати здорових інтелектуальних людей, якщо вони будуть вступати один з одним у шлюб. Він запропонував своїм сімом дітям по 1000 доларів кожному, якщо вони знайдуть собі пару серед синів або дочок викладачів коледжу.
В 1888 році Кеттел за допомогою батька став професором психології Пенсильванського університету. Уважаючи, що тільки університетська посада зможе забезпечити його сина, Кеттел-старший умовив ректора школи, свого старого друга, надати його синові посада. Він переконував сина публікувати більше статей, щоб тим самим підняти професійну репутацію, і навіть з'їздив у Лейпциг, щоб роздобути особистий рекомендаційний лист Вундта. Кеттел-старший прямо заявив ректорові, що, оскільки його родина багата, величина жалування значення не має, і, у результаті, Кеттел був прийнятий на роботу з надзвичайно низьким окладом. Пізніше Кеттел затверджував (можливо, йому це приписують), що він був першим викладачем психології у світі, хоча фактично він складався на посаді викладача філософії. Він пробув у Пенсильванському університеті тільки три роки. Пішовши звідти, він очолив факультет психології в Колумбійському університеті, де в підсумку проробив цілих 26 років.
Через незадоволеність "Журналом американської психології" Холу Кеттел разом з Марком Болдуїном в 1894 році почав випускати "Психологічний огляд". Кеттел також купив в Олександра Грема щотижневий журнал "Наука", що збиралися закривати через відсутність засобів. П'ятьма роками пізніше він став офіційним журналом Американської асоціації розвитку науки. В 1906 році Кеттел почав видавати ряд довідників, включаючи "Учені Америки" і "Лідери в сфері освіти". В 1900 році він купив щомісячник "Популярна наука", що з 1915 року став називатися "Науковий щомісячник". У тім же 1915 року з'явився ще один щотижневик за назвою "Школа й суспільство". Складна організаційна й редакторська робота вимагали багато часу, і не дивно, що Кеттел став менше займатися психологічними дослідженнями.
За час перебування Кеттела в Колумбійському університеті там привласнили ступінь доктора психології набагато більшому числу вчених, чим у будь-якому іншому вищому навчальному закладі США. Кеттел підкреслював важливість самостійної роботи й надав своїм студентам відносну волю в проведенні досліджень. Він думав, що викладач повинен перебувати на певній відстані не тільки від студентів, але й від університету, і тому жив в 40 милях від університетського містечка. Удома в нього була лабораторія й редакторський кабінет, так що він навідувався в університет лише кілька днів у тиждень.
Ця відчуженість стала тільки однієї з безлічі причин, що зіпсувала відносини між Кеттелом і адміністрацією університету. Кеттел виступав за більшу самостійність факультету психології, доводячи, що рішення по основних проблемах повинні прийматися саме на факультеті, а не в адміністрації університету. На довершення всього він допоміг заснувати Американську асоціацію університетських викладачів. Уважалося, що Кеттел не прагне підтримувати нормальні ділові відносини з адміністрацією Колумбійського університету, він був охарактеризований як "важкий у спілкуванні, невдячний, непоступливий і грубий".
У період між 1910 і 1917 роками в адміністрації університету тричі розглядалося питання про звільнення Кеттела. Але останнє терпіння чиновників від науки висохнуло під час першої світової війни, коли Кеттел написав два листи в Конгрес із протестом проти відправлення призовників у бій. Йому було гарно відомо, що такі погляди у воєнний час не вітаються, але він залишився непохитним. Кеттел був звільнений з Колумбійського університету в 1917 році за не патріотичність. Він пред'явив університету позов за наклеп, і хоча справу виграв і одержав 40 тисяч доларів, у посаді відновлений не був. Після цього Кеттел майже увесь час проводив у самоті. Поширення власноручно написаних сатиричних заміток про адміністрацію університету привело до того, що він придбав собі безліч ворогів, та й сам озлобився.
Кеттел більше вже нс повернувся в науку. Він присвятив себе видавничої діяльності, роботі в асоціації і інших спілках подібного роду. Завдяки сто неабияким зусиллям психологія як наука піднялася ще на одну сходинку.
В 1921 році Кеттел здійснив свою давню мрію: перетворити прикладну психологію у вид бізнесу. Він заснував психологічну корпорацію, акції якої придбали члени АРА. Ціль корпорації - надання психологічних послуг у промисловій, науковій і суспільній сферах. Однак підприємство зазнало невдачі: за перші два роки прибуток компанії склала тільки 51 долар. Поки Кеттел залишався президентом, важко було очікувати змін. І тільки після його відставки з'явилася можливість поліпшити ситуацію. В 1969 році рівень продажів психологічної корпорації склав уже 5 мільйонів доларів. Потім вона була продана видавцеві Харкоурту Брейсу Джовановичу; і через десять років, по офіційних відомостях, рівень продажів склав приблизно 30 мільйонів доларів (Landy. 1993).
Страницы: 1, 2