RSS    

   Дослідження проблеми сприйняття

Дослідження проблеми сприйняття

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття

1.1 Фізіологічні основи сприйняття

1.2 Теорії сприйняття

1.3 Властивості та види сприйняття

РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 ст.

2.1 Проблема сприйняття у психологічній науці

2.2 Аналіз проблеми сприйняття

2.3 Дослідження соціально-психологічних проблем сприйняття

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Наше уявлення про світ стабільне. Наш світ складається з певних матеріальних елементів: камінь - це камінь, дерево - це дерево, кішка - це кішка. Нам здається, що інакше і бути не може.

Проте ми підганяємо світ під власні мірки, визначені нашими людськими органами чуття. Мова йде про відносний образ, єдине відмінне від того, який може бути у інфузорії-туфельки, кажана або слона. Для деяких тварин реальність складається в основному із запахів, переважно нам невідомих, для інших - із звуків, в значній частині нами не сприйманих. Кожен вид володіє рецепторами, що дозволяють організму отримувати ту інформацію, яка найбільш корисна для його пристосування до навколишнього середовища, тобто у кожного виду є власне сприйняття реальності.

Навколишнє середовище у будь-який момент посилає нам тисячу всіляких сигналів, з яких ми можемо уловити лише дуже невелику частину. Людське вухо не здатне уловлювати дуже високі для нього звуки, тоді як ці ультразвуки легко чує собака, дельфін або кажан. Простір пронизується нескінченним безліччю електромагнітних хвиль - від найкоротших (гамма промені, рентгенівські промені) до щонайдовших (радіохвилі). Проте наші очі чутливі лише до невеликої ділянки спектру, що займає проміжне положення, до «видимого світла». Який би нам представилася реальність, якби ми були здатні розрізняти інші форми енергії? Як було б наше бачення світу, якби наші очі були здатні уловлювати рентгенівські промені і ми бачили наскрізь те, що зараз здається непроникним? Але який мозок знадобиться б нам, щоб осмислювати що оточує, від якого ми отримували б таку безліч сигналів?

Об'єкт дослідження - сприйняття.

Предмет дослідження - проблема сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 століття.

Мета - долідити проблему сприйняття у різних напрямках психології.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття

1.1 Фізіологічні основи сприйняття

Для того, щоб ми усвідомили який елемент навколишньої дійсності, потрібно, щоб витікаюча від нього енергія (теплова, хімічна, механічна, електрична або електромагнітна) перш за все була достатньою, щоб стати стимулом, тобто порушити який-небудь з наших рецепторів. Тільки тоді, коли в нервових закінченнях одного з наших органів чуття виникнуть електричні імпульси, може початися процес сприйняття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналу здійснюють рецепторні клітки, а потім вже цей закодований сигнал передається по сенсорних нервах до нервового центру в спинному або головному мозку. Якщо сигнал обумовлений стимулом, загрозливим викликати пошкодження організму, або ж адресований вегетативній нервовій системі, то мабуть, що він відразу ж викличе рефлекторну реакцію, витікаючу від спинного мозку або іншого, нижчого центру, і це відбудеться раніше чим ми усвідомлюємо дану дію (обсмикування руки при опіку, звуження зіниць при яскравому світлі) Киричук О.В., Роменець В.А.: Основи психології (підручник), К-1997. Сигнал продовжує свій шлях по спинному мозку, а потім йде по двох різних шляхах: один веде до кори головного мозку через таламус (скупчення ядер сірої речовини в головному мозку, розташування між середнім мозком і корою великих півкуль, центр, в якому збираються імпульси від всіх органів чуття, окрім органів нюху, і де здійснюється їх первинний аналіз і синтез), а інший проходить через фільтр ретикулярної формації (ця освіта тягнеться уздовж всієї осі мозкового стовбура). Виконує функцію фільтру, який дозволяє важливим для організму сенсорним сигналам активувати кору мозку, але не пропускає звичні для нього або сигнали, що повторюються), яка підтримує кору в безсонному стані і вирішує, чи достатньо важливий сигнал, переданий прямим шляхом, щоб його розшифровкою зайнялася кора. Якщо сигнал буде визнаний важливим, почнеться складний процес, який і приведе до сприйняття у власному сенсі цього слова. Цей процес припускає зміна активності багато, тисяч, нейронів кора, яка повинна буде структурувати і організувати сенсорний сигнал, щоб додати йому сенс. Перш за все увага кори мозку до стимулу спричинить серію рухів очей, голови або тулуба. Це дозволить більш глибоко і детально ознайомитися з інформацією що йде від сенсорного органу, а також, можливо, підключити інші органи чуття. У міру надходження нових відомостей вони зв'язуватимуться із слідами схожих подій, що збереглися в пам'яті. Якщо сигнал виявляється схожим на щось вже відоме, сприйняття приводить до пізнавання. Інакше воно виражається в усвідомленні якогось нового аспекту реальності, фіксації його в пам'яті і створенні нових слідів які у свою чергу будуть укріплені іншими актами пізнавання. Таким чином, мозок з початку і до кінця життя створює собі образ реальності, з якого виключені елементи, не пов'язані з інтересами і потребами індивідуума Основи загальної психології: Навчальний посібник для студ.медичних вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ За ред.С.Д. Максименка.- К.: НПЦ Перспектива, 1998.- 256с..

І.П. Павлов показав, що в основі сприйняття лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль при дії на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. В порівнянні з відчуттями сприйняття вища форма аналітико-синтетичної діяльності мозку. Без аналізу неможливе осмислене сприйняття. Так, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. В той же час в процесі сприйняття мови одночасно з аналізом має місце і синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі звуки, а слова. Основу синтезу складає процес встановлення тимчасових нервових зв'язків. Тимчасові нервові зв'язки, лежачі в основі сприйняття, складаються на основі об'єктивних зв'язків властивостей предметів і явищ зовнішнього світу. Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприйняття лежать системи зв'язків внутрішніх аналізаторів і суміжних аналізаторів, що забезпечують якнайкращі умови виділення подразників і облік взаємодії властивостей предмету як складного цілого Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология.- М.: Изд-й Центр "Академия", Высшая школа, 2001.- 512с..

1.2 Теорії сприйняття

Асоціативна теорія сприйняття досягла найбільшого впливу в другій половині 19-го століття. Її видними представниками були німецькі учені І. Моллер, Э. Мовляв, М. Гельмгольц, Э. Герінг, В. Бундт, Г.Е. Мюллер і американський психолог Е.Б. Тітченер. Не дивлячись на значні відмінності в поясненні часткових проблем, ці психологи дотримувалися загальних поглядів на природу сприйняття. На їх думку, сприйманий нами образ є насправді складним об'єднанням первинних елементів свідомості - відчуттів. При цьому само відчуття розумілося як усвідомлений стан органу чуття, що піддався дії зовнішнього подразника.

Об'єднання відчуттів в сприйняття здійснюється за допомогою асоціацій по суміжності або по схожості. Цей асоціативний механізм визначає провідну роль минулого досвіду для виникнення сприйняття.

Деякі з цих авторів, як наприклад, В. Вундт і М. Гельмгольц, привернули для пояснення процесів синтезу відчуттів в сприйняття також і внутрішню активність суб'єкта у вигляді вольової апперцепції (апперцепція в розумінні В. Вундта, позначає деяку внутрішню силу, що направляє думки і хід психічних процесів) або інтелектуальних несвідомих висновків. Основна помилка асоціативної теорії полягала в тому, що вона привертала для пояснення одних суб'єктивних даних інші, намагаючись тим самим вивести свідомість з самого себе. Ця помилка особливо яскраво виступала в роботах структуралістської школи (У. Вундт, Е.Б. Тітченер) Пащенко, Світлана Юріївна Практикум із загальної психології: Методичне видання.- Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 32с.- 1.50.

Структуралісти вважали, що раз сприйняття є комплексом відчуттів, то завдання полягає в тому, щоб шляхом самоспостереження знайти в своєму суб'єктивному досвіді елементарні відчуття, а потім ізолювати і описати їх. Цей метод був названий методом аналітичної інтроспективної.

З різкою критикою ассоцианизма виступила група німецьких психологів: М. Вертхаймер, В. Келлер, До. Коффка та інші. Вони виходили з положення, що всі процеси в природі спочатку цілісні. Тому процес сприйняття визначається не одиничними елементарними відчуттями, а всім «полем» подразників, що діють на організм, структурній сприйманій ситуації в цілому. Даний напрям почав називатися гештальтпсихологией. Методу аналітичної інтроспективної гештальтпсихологи протиставили феноменологічний метод, суть якого в безпосередньому описі спостерігачем змісту свого сприйняття Основи практичної психології.- К.: Либідь, 2003.- 536с.

.

Психологія сприйняття, на їх думку, повинна відповідати на питання - чому ми бачимо мир таким, яким ми його бачимо? Гештальтисти, подібно до структуралістів, відмовилися від вивчення сприйняття у зв'язку з виконуваною ним функцією. Ще один недолік - заперечення історичності сприйняття. Минулий досвід не здатний, на їх думку, змінити сприйняття об'єктів, раз вони утворюють «хорошу» структуру. Гештальтпсихологи зібрали велику кількість експериментальних даних, що дозволили встановити основні закономірності виникнення структур при сприйнятті. Елементи поля об'єднуються в структуру залежно від таких відносин як близькість, схожість, замкнутість, симетричність і так далі. Були відкриті закономірності розділення зорового поля на фігуру і фон. Нові шляхи теоретичного аналізу сприйняття були намічені в роботах ряду зарубіжних психологів, згідно яким сприйняття є результатом активної діяльності суб'єкта, що забезпечує отримання інформації про зовнішній світ. Дж. Гібсон, сприйняття трактується ним як процес добування інформації про середовище, внаслідок чого невизначеність положення організму в ній зменшується. Інформацію про зовнішній світ містять тільки організовані системи подразників. Наприклад, декілька крапок, розташованих в порядку зменшення їх розмірів і відстані між ними, утворюють так званий градієнт величини і щільності, що несе інформацію про протяжність даної поверхні в глибину. Тому ми сприймаємо ту, що йде удалину, поверхня.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.