. Хекхаузен, визначаючи мотив, указує на «динамічний» момент спрямованості дії «на певні цільові стани, які незалежно від їх специфіки завжди містять в собі динамічний моменти, які суб'єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби і шляхи до цього не вели». Інакше кажучи, мотив розуміється як «бажаний цільовий стан в рамках відношення «індивід - середовище»[13,34]. Якщо, аналізуючи людина дає відповідь на питання, чому віна діє або не діє певним чином, то при аналізі мотивів дається відповідь на питання «навіщо?»На думку А.Н. Леонтієва, генетично результатним для людської діяльності є неспівпадання мотивів і цілей. На відміну від цілей, мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом. При цьому знаходять своє психічне віддзеркалення у формі емоційного забарвлення дій (тобто додають дії особовий сенс). Розвиток людської діяльності веде до роздвоєння функцій мотивів. Одні мотиви, спонукаючи діяльність, додають їй особовий сенс (сенсоутворюючі мотиви) інші, виконуючи роль спонукальних чинників, позбавлені сенсоутворюючих функцій (мотиви-стимули). Діяльність людини спрямовується не одним мотивом, а їх сукупністю. При цьому можна виділити внутрішні мотиви і зовнішні мотиви. У основі внутрішніх мотивів лежать потреби людини, її емоції інтереси. До зовнішніх мотивів відносяться цілі, що випливають з ситуації (чинники середовища). Сукупність внутрішніх і зовнішніх мотивів певним чином організовується і складає мотиваційну сферу особистості. Головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості, - відносини ієрархії мотивів.[7,46]Мотиви особи. Найважливіший чинник, що визначає мотивацію людини, особливо на останньому етапі її розвитку -- пізнавальна активність суб'єкта по осмисленню життя, переслідуваних в ній цілей. Створювана навколо людини тотальна мотиваційна атмосфера безпосередньо впливає на розвиток потреб хіба тільки в перші періоди життя; згодом її дії аналізуються і зважуються активним інтелектом і досвідом, що поступово озброюється, суб'єктом, здатним протистояти одним впливам і вважає за краще, шукати інші. Спонуки, що вже склалися, теж зазвичай піддаються інтелектуальній перевірці на предмет того, чи не опиниться їх реалізація у результаті аморальною, чи не обернеться втратами і т.п. Основний напрям активності суб'єкта по лінії мотиваційного самовизначення полягає в інтеграції, внутрішньому узгодженні мотиваційної сфери, усуненні в ній суперечностей, а також перевірці можливостей і доцільності життєвих цілей, що формуються, що тільки пройшли таку перевірку і санкціоновані суб'єктом мотиваційні утворення стають справжніми мотивами особи, що активно досягаються.Санкціоновані суб'єктом мотиви автоматично спонукальної переваги перед іншими складовими мотивації не отримують; у ній зазвичай зберігаються підстави для спокус, пороків, слабкості, підкорення чужій волі або випадковим обставинам. Проте вони виділяються серед інших мотиваційних утворень як щось, чому віддається перевага і довільно підтримуване суб'єктом. Значну частину його вольової активності складають саме старання змінити співвідношення сил в мотиваційному полі на користь санкціонованої мотивації, забезпечити її домінування над конкуруючими і відволікаючими спонуками.Ряд особливостей мотивів пояснюється їх особливим походженням, пов'язаним з польовим виявленням мотивації в образі майбутнього життя людини. Потреби, що склалися, показують всілякі умови, об'єкти і цілі тієї частини «образу світу», яка містить уявлення про майбутнє, утворюючи особливе мотиваційне поле життєвої перспективи з своїми привабливими і відштовхуючими акцентами, валентностями, бар'єрами, суперечностями. Подібно до того, як поведінка в деякий момент визначається взаємодією складових мотиваційного поля в образі сьогодення, так і плани людини на майбутнє визначаються взаємодією таких же складових в полі життєвої перспективи, звичайно при активній участі суб'єкта, що намагається в міру можливості все передбачати, зважити, врахувати. Спосіб, програма і конкретні цілі життя, які оцінюються нею як оптимально задовольняючі потреби і відносно яких приймається рішення про досягнення, -- це і є система мотивів особи. Таємничий об'єкт придбання метою в результаті ухвалення рішення особливого статусу, пов'язаного з формуванням в мотиваційній сфері «напруженої системи», що нагадує про себе, пояснюється, можливо, перемиканням на мету специфічної его-мотивації.Конкретні мотиви в результаті активності суб'єкта по складанню програми їх досягнення, тобто їх «когнітивної розробки» (Ж.Р. Нюттен) у відношенні умов, етапів, проміжних цілей майбутньої діяльності, набувають рис мотиваційної системи. Річ у тому, що найбільш важливі моменти програми набувають в результаті емоційного перемикання відносно автономного мотиваційного значення, так що в цілому мотив починає виявлятися як комплекс взаємозв'язаних мотиваційних відносин. Природно, що у міру виконання діяльності реально спонукаюча її мотиваційна система зазнає зміни. Так людина може підвищено і навіть ірраціональне боятися повторення помилки, із-за якої одного разу зірвалися його важливі плани, така боязнь здатна увійти до складу мотиваційної системи, визначаючи діяльність спільно з метою дії, що досягається, стають обережнішими і т д. Санкціонованість особистісних мотивів може мати умовний характер, пов'язуючи життєві цілі з тими або іншими обставинами, неясними в даний момент (якщо вдасться переконати колег, отримати допомогу і т.п. ) Такого роду умовні мотиви складають частину потенційної мотивації, -- важливіше характеристики мотиваційної сфери, що визначає варіанти життя людини при зміні її умов. У широкому сенсі до потенційної мотивації відносяться практично всі складові мотиваційного поля, оскільки при специфічному збігу обставин вони можуть спонукати вчинки людини або вплинути на них.Проведений пошук механізмів розвитку мотивації вивів на ширший контекст психологічної феноменології і висвітив проблему суб'єктивного переживання, його різновидів і функцій як головну, таку, що затримує розвиток психології мотивації. Існують всі підстави стверджувати, що багато невирішених питань психології, у тому числі і центральні, теж тісно пов'язані з феноменом суб'єктивного переживання. Проте розраховувати на швидке просування в розумінні цього феномена, на жаль, не доводиться із-за ігнорування в сучасній психології під впливом позитивізму суб'єктивної реальності - самої, мабуть, безглуздої наукової помилки XX століття[10,288]Термін «мотивація» представляє ширше поняття, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як що позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато що інше) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні [11,79].1.2 Характеристика ціннісно-мотиваційної сфери в юнацькому віціЯк відзначають А.К. Марков із співавторами(1983), мотивація, визначена головним чином новою соціальною роллю дитини(була «просто дитина», а зараз школяр) не може підтримувати в перебігу довгого часу його учбову роботу і поступово втрачає своє значення. Тому формування вже в початкових класах мотивів, що додають навчанню значущий сенс, коли вона стає для дитини сама по собі життєво важливою метою, є одному з головних завдань i вчителя. Сподіватися на те, що мотив учення виникне сам по собі, стихійно. А.К. Маркова відзначає, що учбово-пізнавальні мотиви формуються в ході самої учбової діяльності, тому важливо як ця діяльність здійснюється.Основними чинниками, що впливають на формування позитивної мотивації до учбової діяльності, є: - зміст учбового матеріалу;- організація учбової діяльності;- колективні форми учбової діяльності;- оцінка учбової діяльності;- стиль педагогічної діяльності вчителя.Зміст учбового матеріалу. Зміст навчання виступає для учнів в першу чергу у вигляді тієї інформації, яку вони отримують від вчителя, з учбової літератури, учбових телепередач і тому подібних засобів. Проте сама по собі інформація поза потребами дитини не має для нього якого-небудь значення, а отже не спонукає до учбової діяльності. Тому, даючи учбовий матеріал, потрібно враховувати що є у школярів даного віку потреби.Такими є: потреба в постійній діяльності, у вправі різних функцій, у тому числі і психічних - пам'яті, мислення, уяви; потреба в новизні, в емоційному насиченні, потреба в рефлексії і самооцінці і т. п. Тому учбовий матеріал повинен подаватися в такій формі, щоб викликати у школярів емоційний відгук, зачіпати їх самолюбність, тобто бути досить складним, що активізує пізнавальні психічні процеси, добре ілюстрованим. Змістовно і ілюстративне бідний матеріал не володіє мотивуючою силою і не сприяє пробудженню інтересу до учення.Прагнення деяких вчителів, при низькій успішності учнів, по якомусь розділу учбової програми до межі спрощувати матеріал, «розжовувати» складні питання і поняття хоча і приводить до швидкого успіху, але робить вивчення матеріалу обтяжливим і нудним заняттям, що вбиває всякий інтерес до навчання.Учбовий матеріал повинен спиратися на минулі знання, але в той же час містити інформацію, що дозволяє не тільки дізнатися нове, але і осмислити минулі знання і досвід, дізнатися вже відоме з нового боку. Важливо показати, що у кожного учня життєвий досвід часто брехливий, суперечить науково встановленим фактам; пояснення спостережуваних явищ природи додасть новому матеріалу значущий сенс, розвине потребу в науковому пізнанні світу.Проте, пробуджувати інтерес школярів до навчання, не слід надмірно експлуатувати прийоми, пов'язані із зовнішньою цікавістю або посиланнями на практичну значущість отримуваних знань і умінь в даний час і в майбутньому.Організація учбової діяльності. А.К. Маркова і соавт. відзначають, що вивчення кожного розділу або теми учбової програми повинне складатися з трьох основних етапів: мотиваційного, операціональне-пізнавального і оціночного для рефлексії.Мотиваційний етап - це повідомлення чому і для чого учневі потрібно знати даний розділ програми, яке основне учбове завдання даної роботи. Цей етап складається з трьох учбових дій.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
