Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуац
p align="left">В літературі є повідомлення про те, що емоційна напруга і психічний стрес є причиною передчасного старіння. При дослідженні великої групи шахтарів - ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС - виявилася велика питома вага виникнення у них страху смерті, сенестопатій, нозофобій, розладів сну, зниженого настрою. Проте далеко не тільки у тих шахтарів, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але і у багато кого з тих, хто потрапив в катастрофу на підприємствах вугільної промисловості, розглядалися розлади нервової системи.
Як з'ясувалося, з кожним роком збільшується число аварій на шахтах. Так, в 2007 р. на підприємствах вугільної промисловості України відбулося більше 20 аварій, при цьому велика частина з них наголошувалася на Донбасі. В 2006 р. тільки в Донецькій області загинуло 206 гірників, в 2007 - 181, в 2008 - 233, в 2009- 211. В 2007 р. в Донецькій області лише за перше півріччя відбулося 85 крупних аварій, в результаті яких загинуло 160 чоловік. 82% шахт цієї області є небезпечними через раптові викиди вугілля, газу і вибухів пилу. В Луганській області анологічні катастрофи загрожують життєдіяльності 32% шахт.
Здійснений групою учених клініко-динамічний аналіз наслідків стресових станів показав чітку послідовність в розгортанні психопатологічних феноменів. В инициальном періоді його становлення з моменту появи первинних ознак захворювання переважали окремі моно- і мікросимптоми, що протікали на догоспитальному рівні. Подальше вивчення ПТСР дозволило встановити наявність більш вираженої стійкої симптоматики по трьох основних етапах. Етап невротичних (неврозоподібних) реакцій з тривалістю від 3 до 12 місяців характеризувався патологічними змінами і виявлявся переважно по типу психогенних і аномальних особових розладів. Етап невротичних і патохарактерологичних станів розвивався через 1-5 років після перенесеного бойового стресу на фоні додаткових астенизирующих чинників (перевтома, соматичне захворювання, психоемоційні навантаження в побуті, на роботі і ін.). В найсприятливіших випадках динаміки відбувалося формування третього заключного етапу ПТСР. Він характеризувався переходом хвороби в хронічний статус (етап невротичного і патологічного розвитку особи). Для нього властиво тривале (понад 3 роки) формування стійкої патохарактерологичної структури (найбільш часто це торкається учасників афганської війни). Спостерігалася “кристалізація” психопатологічних проявів, що полегшувало їх типологічну і прогностичну оцінку. Як істотні прогностичні критерії виступали: наявність (або відсутність) преморбидної особової акцентуації, соматоорганичних знаків, збереження психотравмуючої ситуації, різкий ступінь вазовегетативної стигмації [22].
Розлади, що виникають після аварій, можна розділити на три рівні (психологічний, невротичний і психотичний).
Велике значення має характер і інтенсивність стресових ситуацій.
Кожна людина має свій «поріг чутливості до стресу» - той індивідуальний рівень напруги, до досягнення якої ефективність діяльності підвищується. Але якщо дія стресора продовжується тривалий період часу, посилюється і перевищується поріг чутливості, у людини істотно знижується успішність роботи і якість життя [65].
Стан і поведінка людини в умовах стресу різко змінюється на протилежне. Про людину в цьому стані японці говорять: «Він втратив свою особу». Цей вислів можна зрозуміти як: «Людина втратила самовладання». Дійсно спокійна і стримана людина раптово ставала метушливою, дратівливою, навіть агресивною і жорстокою. А жива, рухома і товариська людина несподівано ставала похмурою, замкнутою, загальмованою. На першій стадії зникає психологічний контакт в спілкуванні, з'являється відчуження у відносинах. На другій стадії розвитку стресового стану відбувається повна або часткова втрата ефективного і свідомого самоконтролю. «Стихія» деструктивного стресу руйнівно діє на людську психіку. В такій ситуації людина може не пам'ятати, що говорив і що робив. Людина відчуває спустошення і стомлення. На третій стадії людина зупиняється і повертається до «самому себе», часто переживаючи відчуття вини.
Стресові чинники можуть бути гострими (природні і технологічні катастрофи, війни, напади і інші загрози життя), а також хронічними розтягнутими в часі (соціально-економічні труднощі, конфліктна ситуація в сім'ї або на роботі). Стреси підрозділяють на одиничні, множинні і періодичні [98, 22].
Гострі, життебезпечні стреси звичайно потенціюють розвиток реакцій на важкий стрес у вигляді гострих і посттравматичних стресових розладів. Хронічні пролонговані стресові стани приводять до розвитку невротичних і соматоформних розладів. Розвиток ПТСР може мати місце не тільки у учасників або жертв екстремальних подій, але і у членів їх сімей. Уявлення про психологічні і психічні наслідки стресових чинників не є закінченими і повністю сформованими. Як указує ряд авторів, виділення ПТСР є етапом у вивченні дії екстраординарної психічної травми на психічне здоров'я людини [47]. На відміну від гострої стресової реакції ПТСР виникає не у момент стресової події, а у віддалені терміни - після виходу людини із стресової ситуації. Підгострі порушення психіки характеризуються дереализаційними і розладами деперсоналізацій, тривожно-депресивним станом, депресивними реакціями з конверсійними розладами, реакціями эйфоричного типу і обсесивно-фобічними розладами. Особливо стійкими є такі клінічні прояви як депресивні і обсесивно-фобічні розлади, а також порушення сну. Саме ці порушення укладаються в клінічну картину раннього етапу формування ПТСР [6]. Подальший розвиток ПТСР характеризується напливами (пожвавленням), що продовжуються, в свідомості хворого екстремальної ситуації з супутніми афектними реакціями, що виявляються у вигляді тривоги, жаху, страху і так званої «уникаючої поведінки», що характеризується прагненням піти від всіх чинників, що нагадують про трагічні події. Нав'язливі спогади пацієнтів виникають без зовнішніх стимулів, але супроводжуючі їх емоційні реакції можуть бути настільки сильними, що пацієнт відчуває їх в тій же мірі, як і реальні події. Уникнення ситуацій може привести до психогенної амнезії. На цій же стадії часто виникає невротична і психопатотоподібна симптоматика. На думку деяких авторів клінічна картина ПТСР представляє поєднання психопатоподібних (асоціальних, эксплозивних, істеричних) розладів поведінки, що усугубляють алкоголізацією, вживанням наркотиків і важкою неврозоподібною симптоматикою. Проте ряд психологів підкреслюють тугу, тривогу, розчаровання в житті, самотність, суіцидальні думки пацієнтів. Страждання осіб, що перенесли важку психічну травму, виявляються у вигляді настирливо переслідуючими їх спогадами, сфокусованими у вигляді яскравих образних уявлень (flashbacks). Згідно діагностичним критеріям МКБ-10 ПТСР виникає в тому випадку, якщо людина перенесла травматичну подію, пов'язану із загибеллю або серйозними пораненнями людей, або із загрозою загибелі або поранень. При цьому людина може бути як очевидцем, так і жертвою. Другий критерій діагностики ПТСР свідчить, що обов'язковою є виражена емоційна реакція, а саме сильний страх і навіть жах, що поєднується з відчуттям безпорадності.
В роботах ряду авторів описані клінічні варіанти дебюту ПТСР, найпоширенішими з яких є астенічний (астенодепресивний), тривожний, істеричний, ананкастичний. Межі між даними симптомами стерті, розмиті проте їх діагностика сприяє більш правильному прогнозу. Існує думка про стійкі зміни особи після перенесених катастроф. При цьому найбільш часто зустрічаються тривожний, застряючий, педантичний, демонстративний і збудливий. Виявлено, що наявність акцентуації в преморбиде у осіб, професія яких пов'язана з перебуванням в екстремальних ситуаціях або із загрозою катастроф, може бути чинником ризику розвитку ПТСР, що необхідно враховувати при профвідборі [20, 36].
Загальні закономірності виникнення і розвитку ПТСР не залежать від конкретних травматичних подій, проте в психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії або насильство і інше), поза сумнівом, знаходять віддзеркалення [45].
Численні клінічні спостереження за особами, що перенесли катастрофічні стресові події, показали, що у потерпілих розвиваються тривалі психічні порушення поліморфного характеру з втратою звичайної емоційності, нав'язливими і пригноблюючими спогадами, підвищеною збудливістю і дратівливістю, нічними кошмарами і психосоматичними розладами, що повторюються, у вигляді соматовегетативних дисфункцій і соматоформних розладів, представлених функціональними соматичними скаргами, що не мають об'єктивної соматичної основи.
Стрижньовим симптомом ПТСР є стійкі спогади, у вітчизняній літературі часто що позначаються як «нав'язливі ремінісценції» [58]. В психології під ремінісценціями мається на увазі психологічний феномен, що полягає у відстроченому відтворенні того, що первинно тимчасово забуто. В роботах С.Л. Рубінштейна був відзначений важливий аспект феномена ремінісценції - залежність його появи від суб'єктивного афектно значущого відношення запам'ятовує до матеріалу.
Ряд авторів визначають найяскравіші нав'язливі спогади як «ейдетическі ехомнезії», відрізняючи їх від ремінісценцій, що мають менш яскраве плотське забарвлення. Нав'язливі спогади при ПТСР є яскравими, застиглими, багато разів повторювалися, плотські насичені візуалізованими уявленнями, відтворюючими пережите. Для розуміння клінічної картини і закономірності формування ПТСР необхідно звернутися до психологічних аспектів органічних відчуттів, пам'яті і афекту. Феноменологічні ремінісценції при ПТСР наближаються до ейдетичних (наочних) образів пам'яті, які у свою чергу є утвореннями, проміжними між уявленнями і сприйняттями. Ейдетичний образ характеризується тим, що уявлення про відсутній предмет (якщо йдеться про зорові эйдетичні уявлення) даний в наочності, абсолютно неприступній звичайному образу - уявленню, що деталізується. Згідно визначенням психологічної літератури ейдетичні образи є результатами результату збудження органів чуття зовнішніми подразниками. На безпосередній зв'язок органічних відчуттів з афектною сферою указує П.П.Блонській [29], який виділяв афектну пам'ять (крім моторної, образної і логічної), підкреслював, що найбільш довго пам'ятаються сильні емоційні враження. Отже, у сфері самих елементарних відчуттів, зокрема в середовищі интеро- і проприоцептивних відчуттів, ейдетичні переживання не тільки можливі, але і є єдиною формою відтворення пережитих у минулому сильних, негативно афектно забарвлених відчуттів. Отже, спонтанно виникаючі яскраві плотські (ейдетичні) уявлення можна вважати одним з механізмів утворення конверсійної, тривожно-депресивної і іпохондричної симптоматики.
