RSS    

   Аналіз теорії конфлікту

i>Френсіс Бекон (1561 - 1626) уперше глибоко проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби" існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об'єднати.

Іманнуїл Кант (1724 - 1804) вважав. Що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770 - 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого.

Чарльз Дарвін (1809 - 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.

2. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець XVIII - початок ХIХ ст.)

Вже на початку ХІХ ст. чимало мислителів виходили з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку.

Боротьба, конфліктні зіткнення уявлялись не просто можливими, а й неминучі явища людського буття. Вслід за Ч. Дарвіном, з'являється так званий соціальний дарвінізм - напрямок, представники якого пояснюють розвиток суспільства за біологічними законами природного відбору найбільш пристосовані до виживання і боротьби за існування.

Фундамент конфліктології закладався з участю засновників конфліктології - О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса. Їх праці стали, з одного боку загальнотеоретичною базою конфліктології, а з іншого методологічним посібником для розробки практичних прийомів аналізу, оцінки і вирішення соціальних конфліктів.

О. Конт приділяв велику увагу застосованим. в історії людства проявам розподілу та кооперації праці. Неминучі наслідки відміченої ним закономірності: виникнення соціальних та професійних груп; концентрація багатства в руках небагатьох і експлуатація значної частини людей; виникнення в різних формах корпоративних об'єднань; посилення егоїстичної моралі, яка зруйнувала природні для людини почуття солідарності і згоди.

Г. Спенсер послідовно відстоював погляд на суспільство як єдиний організм, цілісну систему, кожна частина якої виконує притаманні їй специфічні функції. Орієнтуючись, хоча і в соціальному аспекті, на принцип боротьби за існування, він вважав стан протиборства, конфлікти універсальними, вбачав у них загальний закон суспільного розвитку, який забезпечує рівновагу не тільки в межах окремо взятого суспільства, але також між всім соціумом і його природним оточенням.

При цьому Спенсер сформулював положення того методологічного підходу до аналізу суспільних явищ, який в соціології визначається як функціоналізм. Суть його положень в слідуючому:

§ кожний елемент суспільної системи може існувати тільки в рамках цілісності, виконуючи тільки строго відповідні функції;

§ функції частин єдиного соціального організму означають задоволення якоїсь суспільної потреби інформація разом з тим направлені на підтримку стійкості суспільства, його стабільності;

§ збій в діяльності тої чи іншої частини суспільної системи створює ситуацію важкозамінного порушення яких-небудь життєво необхідних функцій;

§ збереження цілісності і стабільності, інформація відповідно запобігання конфліктам можливо, це забезпечується згодою більшості з прийнятою в суспільстві системою цінностей. В кінченому результаті конфлікти, будучи неминучими, стимулюють суспільний розвиток.

Людвіг Гумплович (1838 - 1909) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя - це групова взаємодія. Основні положення якої такі:

§ Конфлікти - суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;

§ Конфлікти сприяють єдності суспільства;

§ Диференціація суспільства на панівних та підлеглих - явище вічне.

Гумплович писав, що конфлікти слід шукати не тільки в природі людини, а й у соціальних феноменах різних за типом культур.

Взаємовідношення груп Л. Гумплович характеризував як постійну і безкомпромісну боротьбу, яка визначає соціальне життя в цілому. В історичному розвитку первісна боротьба між ордами (тобто групами, об'єднаними фізико-антропологічними і етнічними ознаками), в результаті якої виникає держава, в наступному змінюється боротьбою, з одного боку, між державами, з іншого - всередині держави між групами. класами, прошарками, політичними партіями. Основними причинами соціальних конфліктів Л. Гумплович вважав економічні мотиви, прагнення до задоволення матеріальних потреб.

Вільям Самнер (1840 - 1910) - американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав “конфлікт інтересів”. З огляду на переконання, що боротьба за існування є безперечним чинником прогресу, він зробив висновок, що в цій боротьбі гинуть найслабкіші, гірші представники роду людського. В Самнер, спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньо групових і міжгрупових відносин.

Велике зацікавлення серед конфліктологів викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818 - 1883), яка розглядає соціальний конфлікт з позицій історичного матеріалізму. Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, основні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології моделі класового конфлікту. Маркс вважав, що конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на його погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.

Ці положення можуть бути зведені до наступних тез (за схемою Дж. Тьорнера):

§ Із збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва збільшується розподіл праці і навпаки;

§ Зростаючий розподіл праці у суспільстві призводить до посилення нерівності;

§ Відповідно до збільшення продуктивності виробництва зростає згуртованість і солідарність пригноблених;

§ Чим більша класова солідарність пригноблених, тим ймовірніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений і експлуатований.

Рівень конфліктності між гнобителями і пригнобленими, можливість насильства залежатиме від ступеня поляризації відносин між ними, оскільки чим більша класова солідарність поміж пригнобленими, тим глибша поляризація між ними і пригноблюючими, що справедливо і в разі збільшення солідарності поміж останніми.

Посилення класової солідарності залежить, у свою чергу, від рівня зв'язків, спілкування між пригнобленими, які зростатимуть із збільшенням освіти останніх, рівня урбанізації суспільства, поширенням соціального досвіду громадського життя. Збільшення кількості пригноблених, які усвідомили спільність своїх інтересів, також посилює класову солідарність. Це усвідомлення спільності залежить від поширення почуттів відчуження серед гноблених, від дистанції у нерівності, від активності панівного класу, спрямованої на розкол пригноблених, утримання їх у темряві, від ступеня заниження поцінування праці, від рівня деградаційної мобільності у суспільстві. Розвиток єднаючої ідеології також приводить до збільшення класової солідарності. Вона залежатиме від здатності пригноблених рекрутувати ідеологічних лідерів, від можливостей панівних класів керувати соціалізацією підпорядкованих їм класів, від здатності владарюючої верхівки спрямовувати засоби масової комунікації на протидію ідеологічному згуртуванню пригноблених;

Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з'являється як історія боротьби гнобителів і пригноблених. Критики марксистського підходу відзначають, що проблема конфлікту у теорії марксизму не одержала всебічного обґрунтування, тому що конфлікти розглядались цією теоретичною доктриною тільки як зіткнення між антагоністичними класами. До того ж у марксистській концепції абсолютизувалися економічні відносини, що вважалося головною причиною конфлікту між класами та іншими соціальними групами.

Помилковість марксистів полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної власності на засоби виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і, отже, побудувати безконфліктне суспільство

Соціологічне значення конфлікту підкреслював американський соціолог, представник психологізму в соціології А.В. Смолл. Він, зокрема стверджував, що “немає нічого соціального, що не було психічним”. Вважав поняття інтересу важливим феноменом боротьби. Звідси - загальний конфлікт інтересів, де індивіди - продукт боротьби власних інтересів, а суспільство - наслідок зіткнення інтересів соціальних груп. Таким чином, конфлікт є базовим і універсальним соціальним процесом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.