Акцентуації характеру
Акцентуації характеру
Вступ
Актуальність теми. Характер це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру - це найчастіше складний і тривалий процес. Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер - це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Вивчення характеру, його класифікаційні ознаки дозволяють проводити і диференціювати особу в соціальному аспекті.
Звернення до дослідження акцентуації сталося завдяки дослідженням в психіатрії. Психотерапевти вважають, що типи акцентуації характеру схожі і частково збігаються з типами психопатій.
Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. Бехтерьов В.М. згадував про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом.» [1, с. 28].
Ганнушкин П.Б. подібні випадки позначав як «латентну психопатію» [3, с. 34], Фрамер і Кербіков О.В. - як «передпсихопатію» [2, с. 42], Ушаков Г.К. - як «крайні варіанти нормального характеру» [4, с. 31, 42].
Найбільшу популярність здобув термін Леонгарда - «акцентуїрованна особистість» [5, с. 49]. Проте правильніше говорив про «акцентуацію характеру» особистість - поняття набагато складніше, ніж характер. Вона включає інтелект, здібності, схильності, світогляд і тощо. У описах Леонгарда йдеться саме про типи характеру…» [6, с. 52].
Відмінності між акцентуаціями характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях Ганнушкина П.Б. - Кербікова О.В. Поряд з акцентуаціями характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку тягаря аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознакам психопатії відразу. Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з повзросленням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, в певній обстановці, і майже не виявлятися в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.
На додаток до критеріїв Ганнушкина П.Б., Кербікова О.С. можна відзначити ще один важливий ознак, що відрізняє акцентуацію і психопатії. Лічко, писав «при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, від всіляких приводів і навіть без видимої причини.» [7, с. 29]. При акцентуаціях порушення виникають лише при певного роду психічних травмах, в деяких важких ситуаціях, а саме лише тоді, коли вони адресуються до «місця найменшого опору» [8, с. 38], до «слабкої ланки» [9, с. 27] даного типа характеру. При кожному типові акцентуаціi є властиві йому, відмінні від інших типів, «слабкі місця» [10, с. 26].
Предметом вивчення в курсовій роботі є предмет загальної психології.
Мета курсової роботи - усестороннє вивчення об'єкту на основі учбових і методичних матеріалів, статей і монографій.
Завдання в курсовій роботі:
- дати визначення поняття «характер»;
- перерахувати основних дослідників типології характеру, дати характеристику їх наукових досліджень;
- перерахувати і дати коротку характеристику типології характеру, позначити основних типів характерів;
- провести практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру, позначити характерні особливості проведеного дослідження, надати загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.
Об'єктом дослідження в роботі є акцентуації характеру.
1. Психологічна суть характеру людини. Акцентуація характеру
1.1 Характер і його психологічні ознаки. Поняття «акцентуація» характеру
Слово «характер» в перекладі з грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної особистості, які стійко виявляються в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархизірованну, впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці» [11, с. 177].
Риси характеру виявляються в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший - просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і він з ще більшою енергією і завзятістю візьметься за справу.
Коли ми говоримо, що риси характеру є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. «Зміна характеру - це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.» [12, с. 12].
Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер - це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. «Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру - більш незмінними, більш статичними.» [13, с. 102].
У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно пов'язані з певними стосунками.
Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі» [14, с. 112].
У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.» [15, с. 83].
При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією.» [16, с. 63].
Для цього є певні підстави, оскільки характер - «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17, с. 77].
«У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології - К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах» [18, с. 180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни - акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.
Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.» [19, с. 167]. Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.
