Агресивна поведінка та самооцінка підлітка
p align="left">Інший варіант біогенетичної концепції представлений німецькою «конституціональною психологією». Э. Кречмер (1888-1964) родоначальник типології особистості на основі деяких біологічних факторів (тип статури і т.п.), припустив, що між фізичним типом людини й особливостями його розвитку повинен існувати взаємозв'язок. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якого стоїть циклоїдний (легкозбуджуваний , безпосередній, украй хитливий по настрої), а на іншому - шизоідний (замкнутий, неконтактний, емоційно скований) типи. Антипод біогенетичної теорії - концепція персонологічної (особистісної) орієнтації, відповідно до якої внутрішній світ індивіда принципово незводиться яким би те не було природним чи соціальним детермінантом. Яскравіше всього ця орієнтація виражена в німецькій «розуміючій психології» 1920-1930 -х років.На думку німецького філософа і психолога Едуарда Шпрангера (1882-1963), автора впливової книги «Психологія юнацького віку» (1924), головна задача психології - пізнання внутрішнього світу особистості, тісно зв'язаного з культурою й історією.
Юнацький вік, що тягнеться у дівчинок з 13 до 19, а в хлопчиків з 14 до 22 років, - насамперед стадія духовного розвитку, хоча воно і зв'язано з комплексом психофізіологічних процесів. Головні новотвори цього віку, по Шпрангеру, - відкриття «Я», розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей; поява життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя; поступове вростання в різні сфери життя. Процес цей йде зсередини зовні: від відкриття «Я» до практичного включення в різні види життєдіяльності. Шпрангер поділяє юність на двох фаз. Головна проблема 14-17-літніх - криза, зв'язана з прагненням до звільнення від дитячих відносин залежності; у 17-21-літніх на перший план виступає «криза відірваності», почуття самотності і т.д. Шпрангер докладно описує історичні умови і соціальний стан юнацтва його моральний розвиток, формування правосвідомості політичну активність, вибір професії, становлення світогляду.
Теорія Шпрангера була конкретизована і розвита Шарлоттой Бюллер (1893-1982), що приділила особливу увагу розмежуванню біологічного і культурного дозрівання , що не збігаються ні по термінах, ні по змісту. Зв'язуючи біологічне і культурне дозрівання з особливостями протікання психічних процесів , Бюлер (1933) виділяє двох фаз перехідного віку: негативну і позитивну.
Негативна фаза починається ще в допубертатний період. Її характерні риси - занепокоєння, тривога, дратівливість, диспропорція у фізичному і психічному розвитку, агресивність і т.д.
Позитивна фаза настає поступово і виражається в тім, що підліток починає відчувати близькість із природою , по-новому сприймати мистецтво, у нього з'являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості , він випробує почуття любові, мріє і т.д.
У пізнанні внутрішнього світу особистості Бюлер надає вирішального значення біографічному методу, особливо вивченню щоденників. Зібравши понад 100 юнацькі щоденники, вона знайшла дивну стійкість їхньої тематики (інтерес до власної особистості, почуття самітності, проблема часу, пошук ідеалу, спрага любові і т.п.), незважаючи на розходження між поколіннями.
Важливий внесок у розуміння юнацької психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левіт (1890-1947). Він виходив з того, що людське поводження є функція, з одного боку, особистості, з іншого боку - навколишньої її середовища.
Перехідної вік (12-15 років) характеризується, по Піаже, тим, що в підлітка дозріває здатність абстрагувати розумові операції від об'єктів, над якими ці операції виробляються. Ускладнення розумових дій впливає на всі інші сторони життя, включаючи емоції.
Самим впливовим представником неофрейдізма в психології розвитку взагалі підліткового і юнацького віку був відомий американський психолог Ерік Еріксон (1902-1982). Розвиток людини, по Еріксону, складається з трьох взаємозалежних, хоча автономних процесів: соматичного розвитку, досліджуваного біологією, розвиток свідомого «Я», досліджуваного психологією, і соціального розвитку, досліджуваного суспільними науками. Основний закон розвитку - «епігенетичний принцип», відповідно до якого, на кожнім новому етапі розвитку виникають нові явища і властивості, яких не було на попередніх стадіях процесу. Перехід до нової фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи», що зовні нагадує патологічні явища, але насправді виражає нормальних труднощів росту. Перехід у нову фазу розвитку можливий тільки на основі дозволу основного протиріччя, властивого попередньої фазі. Якщо протиріччя не зруйноване, це неминуче позначиться пізніше.
Серед вітчизняних психологів проблему досліджували: Л.С. Виготський, И.С. Кон, Д.Б. Ельконін, Л.И. Божович, А.Н. Леонтьев і інші.
Як писав Л.С. Виготський, перехідниї вік містить у собі два ряди процесів. Натуральний ряд складають процеси біологічного дозрівання організму , включаючи полове дозрівання: соціальний ряд - процеси навчання, виховання, соціалізація в широкому змісті слова.
А.Н. Леонтьев і його послідовники поклали в основу періодизації принцип послідовної зміни трьох «ведучих видів діяльності» - гри, навчання і праці. Але схема виявилася занадто абстрактної, а тричленна класифікація видів діяльності неповної і догматичний. Крім того, виникли розбіжності: яка саме діяльність є ведучої, специфічної для того чи іншого віку, і чи охоплює дана періодизація весь життєвий чи шлях тільки період формування особистості, до настання дорослості? Коли ж цю періодизацію стали конкретизувати, вийшло ще гірше.
Л.И. Божович вважає, що в юнацькому віці увага зосереджена на розвитку мотиваційної сфери особистості: визначення свого місця в житті, формуванні світогляду і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну свідомість. Вирішальне значення надається динаміці «внутрішньої позиції» особистості, що формується. «Внутрішня позиція» складається з того, як дитина на основі свого попереднього досвіду, своїх можливостей, своїх раніше виниклих потреб і прагнень відноситься до того об'єктивного положення, яке він займає в житті в даний час і яке положення він хоче займати. Саме ця внутрішня позиція обусловлює визначену структуру його відносини до дійсності, до навколишніх і до самого себе. «Через цю внутрішню позицію і переломлюються в кожен даний момент впливу, що йдуть від навколишнього середовища».
Поведінка дітей, що відхиляється, і підлітків має складну багатофакторну природу, його вивчення вимагає, по-перше, реалізації системного підходу, що виявляє ієрархію і взаємозв'язок несприятливих факторів, по-друге, - застосування порівняльного аналізу, що зіставляє умови сприятливого соціального розвитку з процесом соціопатогенеза, по-третє, реалізації міждисциплінарного підходу, що не дозволяє замикатися в рамках однієї спеціалізації, а навпроти, припускає використання досягнень таких галузей психології, як вікова, соціальна, педагогічна, медична.
1.3 Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки у підлітків
Здобуває особливу актуальність дослідження девіантного поводження неповнолітніх і шляху його корекції в зв'язку зі зниженням вікових границь. Найчастіше корені агресивності і підвищеної тривожності ідуть у раннє дитинство, чи закріплюючи згладжуючи в більш пізньому віці.
У літературі різними авторами запропонована безліч визначень агресії:
1).Під агресією розуміють безліч різноманітних дій, які порушують фізично або психічну цілісність іншої людини ( або групи людей), наносячи їй матеріальну шкоду, перешкоджають її інтересам або ж ведуть до її знищення.
2) Під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження.
3) Під агресією розуміються акти ворожості, атаки руйнування, тобто дії, що шкодять іншому чи обличчю об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі нанести чи шкоду збиток чи особистості суспільству.
4) Агресія - реакція, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули.
5) Агресія - фізична дія погроза такої дії з боку однієї особи, що зменшують волю генетичну пристосованість іншої особи.
6) Агресія - злісне, неприємне, що заподіює біль навколишнім, поведінка.
З цієї безлічі визначень агресії жодне не є вичерпним і загальновживаним.
У побуті термін «агресія» має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. Агресія й агресори завжди оцінюються різко негативно, як вираження наявності культу грубої сили. В основному ж під агресією розуміється шкідливе поводження. У понятті «агресія» поєднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій, до бандитизму й убивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах «задерикуватість», «драчливість», «озлобленість», «жорстокість». До агресивності близько підходить стан ворожості. Ворожість більш вузька по спрямованості стан, що завжди має визначений об'єкт. Часто ворожість і агресивність сполучаються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють. Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не харчують.
Питання про ті, чому люди проявляють небезпечні агресивні дії, довго було предметом серйозної дискусії. Висловлювались подивися відносно причин виникнення агресії. Її природи , факторів, що впливають на її виникнення. Ці погляди дуже відрізняються один від одного. Алі при всій різноманітності висунутих теоретичних висновків, більшість з них припадає під одну з чотирьох наступних категорій.
