Реферат: Юридическая платформа ОУН

Ціллю большевиків є, під ширмою т. зв. оборони батьківщини, відігрітого слов'я­нофільства й псевдореволюційної фразеології, здійснити напрямні московського імпе­ріялізму, а саме: опанувати Європу, а в дальшу чергу весь світ. Вихідною базою для здійснення московських імперіялістичних планів є Україна, з її природніми багатства­ми. Дальшими базами в планах московського імперіялізму являються Балкани, При­балтика й Скандінавія.

6. Незалежно від розбіжностей, які існують між аліянтами, ведуть вони війну за знищення своїх конкуренційних противників в першу чергу німецького імперіялізму. Черговим завданням аліянтів являється знищення японського імперіялізму. Для зни­щення отих противників аліянти використовують і будуть старатися якнайдовше ви­користовувати московський імперіялізм. Рівночасно в інтересі аліянтів не є опануван­ня Європи большевиками, й вони змагають у сучасній війні до послаблення, а в да­льшу чергу й до заломання московського імперіялізму. Продовжування війни на схід­ному фронті й взаємне винищування німецького й московського імперіялізмів іде по лінії інтересів аліянтів. Ціллю аліянтів, а зокрема Англії, на європейському суходолі являється розгромлення або принаймні істотне послаблення всіх великодержав Євро­пи та побудова такого ладу, що забезпечував би їм вирішальний голос в Європі й повну свободу англо-саксонських політичних і економічних впливів. Для здійснення цих цілей аліянти опановують або змагають до опанування найважливіших баз до­вкруги Європи або в самій Європі (Сіцілія, Апенінський і Балканський півострів, Скандінавія, Кавказ).

7. Поневолені народи і їх визвольна боротба — це один із найважливіших еле­ментів у дальшому розвою сучасної політичної ситуації. Мілітарна перевага імперіялізмів у сучасний момент ще гамує повний вияв сил поневолених народів. Але в міру поглиблювання кризи війни, міцніють сили поневолених народів і зближається момент національних і соціяльних революцій, а поневолені народи стають новим вирішальним політичним чинником. Єдино на платформі нової політичної концепції поневолених народів, — що — в противенстві до імперіялізмів — гарантує кожному народові право на власну національну державу, забезпечує йому соціяльну справед­ливість, може бути побудований справедливий лад та вдержаний тривалий мир між народами.

8. Близький мілітарний крах Німеччини на Сході та повна ідейно-політична ком­прометація московського імперіялізму, ставить перед поневоленими народами Сходу завдання боротися проти імперіялістичних гнобителів в ім'я перебудови Сходу на нових принципах свободи народам та їх самоозначення у вільних незалежних держа­вах та звільнення народів і людини від політичного гніту й економічної експлутації. Тільки шляхом національних і соціяльних революцій поневолених народів Сходу, що проходитимуть під прапором нових прогресивних ідей і боротьби народів проти імперіялістів, може бути знищений московсько-большевицький імперіялізм.

9. Україна стоїть в центрі сучасної імперіялістичної війни. За панування над Ук­раїною й її експлуатацію борються московські і німецької імперіялісти. Рівночасно Україна як носій прогресивних ідей серед поневолених народів стає вирішальним чин­ником у підготовці революцій на Сході. Україна є першою, яка піднесла на Сході прапор рішучої боротьби поневолених народів протії імперіалістів, і вона почне період національних і соціяльних революцій. Тільки у спільній боротьбі українського народу з іншми поневоленими народами Сходу може бути розбитий большевизм. Відбудова Української Самостійної Соборної Держави забезпечить відбудову і тривале існування національних держав інших народів Східньої, Південно-Східньої та Північної Європи та поневолених народів Азії. Тільки при існуванні Української Держави може бути за­безпечене тривале існування тих народів, що у взаємному порозумінні й співпраці на принципах права кожного народу на власну державу, на справедливий соціяльнии лад та економічну незалежність зможуть ставити опір всім зазіханням ворожих імперіялізмів. Таким чином буде забезпечений тривалий і мирний національний, соціяльний та культурний розвиток тих народів.

Б. До внутрішньої ситуації на українських землях.

І. Зовнішні чинники.

10. Незалежно від ударів, які досі одержала Німеччина на всіх фронтах, її політи­ка на окупованих українських землях іде далі по лінії повного політичного понево­лення й нещадного колоніяльно-економічного грабунку українського народу.

11. Большевицькі агенти московського імперіялізму на українських землях (большевицька партизанка, т. зв. Народна Гвардія) шляхом поширення розкладу між ук­раїнським народом, провокуванням німецьких ударів та винищуванням українського самостійницького елементу, готують окупацію всіх українських земель большевиками.

12. Недобитки білого російського імперіялізму (Власов, Союз Русских Офицеров) не творять самостійної політичної сили. Вислуговуючись чужим імперіялізмам та прагнучи до відбудови реакційного поміщицько-капіталістичного ладу, вони не мають серед українського народу жодного політичного впливу, а російський елемент штовха­ють до большевизму.

13. Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих імперіялістів та воро­гом свободи народів. Вона намагається запрягти польські меншини на українсь­ких землях і польські народні маси до боротьби з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмові винищувати український нарід.

14. Національні меншини України, свідомі спільної долі з українським народом, борються разом з ним за Українську Державу!

II. Внутрішньо-український стан

15. Сучасний період визвольної боротьби українського народу позначається вели­ким зростом національної свідомости й політичної активності на всіх землях, що ви­являється у:

а) зв'язанні народніх мас з революційно-визвольною програмою й тактикою Ор­ганізації Українських Націоналістів,

б) в безпосередній участі мас у боротьбі, зокрема у її нових самооборонних та військових формах.

16. Усі спроби опортуністичного табору скерувати визвольну боротьбу українсько­го народу за УССД на манівці співпраці з окупантськими імперіялізмами та дочепити українську визвольну справу до планів отих імперіялізмів, розбивалися об рішучий спротив українських народніх мас.

17. Організація Українських Націоналістів є одиноким, вповні незалежним са­мостійницьким керівником революційно-визвольної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу.

В. Наші цілі.

18. Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Со­борну Державу, за право кожного народу на самостійне державне існування, за визво­лення поневолених народів від імперіялізмів, за побудову справедливого політичного й соціяльного ладу.

Г. Методи й форми нашої боротьби

19. Єдиний шлях для здійснення наших цілей — це революційна боротьба ук­раїнського народу і всіх інших поневолених народів проти імперіялізмів Берліна й Москви, яка приспішить поразку обох імперіалізмів та через національні революції поневолених народів доведе до відбудови їх національних держав.

20. Тільки одностайною боротьбою український народ здобуде Українську Са­мостійну Соборну Державу. Тому нашим завданням є залучити якнайширші народні маси до планової, активної боротьби. В сучасний передреволюційний період залучу­вання народніх мас до боротьби проходить у формі їх активної участи:

а) в політичних діях,

б) самооборонних діях,

в) у військових діях.

21. Об'єднання українського народу буде здійснене єдино в боротьбі. Прагнучи до об'єднання українського народу, орієнтуємось сьогодні на елементи, здібні до революційної боротьби.

22. Збройна сила українського народу — це основна передумова перемоги в його боротьбі за УССД.

23. Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу бороть­бу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів, пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного народу на самостійницькі національні держа­ви та протиставитись реакційним концепціям і планам імперіялістів.

24. Організаційна збройна й політична сила українського народу — це єдина га­рантія успіхів на зовнішньому відтинку нашої боротьби.

25. Ведучи боротьбу проти імперіялістичних гнобителів України, ми стоїмо за ви­лучення всіх другорядних фронтів. У наших зносинах з сусідніми народами розрахо­вуємо на співпрацю з їхніми народніми масами та з їхніми революційними неімперіялістичними елементами й поборюємо всіх попутчиків імперіялізмів.

Політична програма ОУН(б) стала програмою УПА. Вона була надрукована і поширена на Україні у вигляді відозви „За що бореться визвольна революційна Українська Повстанська Армія".

ОУН(б) і УПА розуміли, що потрібний надпартійний політичний орган, який об`єднав би всі національно-визвольні сили українського народу. Внаслідок кропіткої консолідаційної підготовки у липні 1944 р. біля села Недільна на Самбірщині під охороною загонів УПА за участю представників усіх частин України відбулися збори, на яких був створений тимчасовий підпільний український парламент — Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Провід ОУН, керівництво УГВР великого значення надавали роз'яснювально-пропагандивній роботі серед населення. До цього було залучено ряд видатних українських публіцис­тів, які у 40-х роках підготували для тиражування у підпільних друкарнях ОУН і УПА на­уково-популярні праці, де висвітлювалися ідейно-політичні основи національно-визвольної боротьби, викривалася московська політика кривавого колоніального гніту і визиску поне­воленої України.

Для консолідації широких народних мас навколо державницької ідеї ОУН(б) потрібен був час. Проте швидкий наступ радянської армії у другій половині 1943 р. не дав змоги українському рухові опору, очоленому ОУН(б), перетворитись на значну третю силу, реальну альтернативу нацистам і більшовикам.

На старорадянській території України місцевий рух опору залишився слабшим від Західної України, бо на Заході організована діяльність націоналістів тривала два десятиліття, а на Сході - здебільшого лише 2 роки. Звісно, страх "східняків" перед владою, вирощений десятиліттями нелюдської практики комуністичних каральних органів, не міг бути подоланий за такий короткий період. Широкі прошарки населення ще не повірили у свої сили, хоч як це не намагались довести бандерівці, та й активістів ОУН(б) на старорадянській території України було непропорційно мало до загальної кількості населення.

У суворих умовах підпілля склалася відповідна організаційна структура ОУН. На 1 січня 1946 р. діяло робоче бюро з трьох осіб Центрального проводу ОУН, 5 краєвих („Мос­ква", „Одеса", „Буг-2", „Карпати", „Поділля"), 14 окружних проводів, 41 надрайонний, 200 районних, кущових, станичних організацій ОУН. Організації ОУН існували в багатьох вузах, технікумах, училищах, середніх школах.

Ще 12 листопада 1945 р. Провід ОУН надіслав інструкцію, в якій визначався ряд найважливіших завдань українського підпілля. Акцентувалася увага на підготовці кадрів підпільників, вихованні їх на героїзмі українських патріотів, які загинули у боротьбі за відновлення державності (Євген Коновалець, Ольга Басараб, Дмитро Білас, Василь Данилишин, Іван Климів-Легенда, Дмитро Мирон-Орлик та ін.). Вказувалось на необхідність посилення національно-роз'яснювальної роботи серед вояків УПА, молоді, особливо уродженців східних областей України: «Ми, щоб здобути Схід у 1942 році, вислали туди людей, які, пробиваючи цей рухомий кордон, платили життям. Сьогодні цих українців маємо тут. Ми мусимо пам'ятати, що, здобуваючи Схід, робимо більш як половину революційної роботи. Без Сходу української держави нам не здобути. Тому «Лицем до Сходу!» Агітувати робітників, інтелігентів, партійців, москалів, грузинів і всіх інших навіть енкаведистів. Останніх словом і кулею».

Важливою структурою у підпільній боротьбі була Служба Безпеки (СБ). В інструкції зазначалося: «Коли ми хочемо боротися з такою сильною і вишколеною поліційною інституцією, як НКВД — мусимо створювати такий самий сильний апарат із своєї сторони».

          Збройна боротьба українського підпілля тривала до середини 50-их років. Така боротьба була можлива завдяки постійній допомозі повстанцям з боку населення, що засвідчено численними документами і матеріалами.

Сьогодні ОУН діє в Україні як громадська організація, зареєстрована Міністерством юстиції України 24 вересня 1993 року і налічує біля 1500 членів.

Вона видає газету-тижневик "Українське Слово", журнали -"Український засів", "Розбудова держави", "Самостійна Україна", "Смолоскипи" (молодіжний).

 

Із програми партії:

            Націоналізм є свідомим і підсвідомим прагненням нації до самореалізації, до повного розвитку власних духовних і фізичних сил, що виявляється в зростанні націоналістичної свідомості народу і в тій жертовності та самопосвяті, з якої націоналістично свідомі одиниці і групи боролися у визвольних змаганнях і утверджують нині самостійну державу.

ОУН обстоює належне Конституційне забезпечення влади в Україні з метою запобігання непорозумінь і конфліктів між різними владними структурами вгорі і на місцях.

Сильна президентська влада у даному випадку є найбільш демократичною, тобто реально відповідає інтересам переважної більшості народу. ОУН вважає, що парламент повинен законодавче закріпити за Україною статус президентської республіки.

Вищі владні структури України повинні виробити глибоку продуману концепцію національної безпеки України, завданням якої була б як нейтралізація агресивних намірів суміжних з Україною держав, так і заходи щодо подолання байдужого ставлення до України важливих міжнародних організацій та окремих великих країн.

Україна мусить залишатися нейтральною державою, не повинна дозволити втягнути себе у військові структури СНД, що практично позбавило б Україну власної армії, а тим самим державної незалежності.
Україна в перспективі повинна бути без'ядерною державою, однак її ядерне роззброєння повинно вестися паралельно із ядерним роззброєнням інших ядерних держав.

Кінцевою метою економічниих реформ, що впроваджуються в Україні, має стати створення потужного промислового комплексу з високою продуктивністю праці і закладеними в нього можливостями подальшого економічного зростання, який забезпечив би європейські стандарти життя і підніс би Україну на рівень високорозвинених цивілізованих країн світу.

Остаточним наслідком приватизаційних процесів на селі має бути новий переділ земель. Права власності на землю повинні мати виключно громадяни України.

Освіта в Україні має розвиватися на грунті українознавства, обов'язкового знання державної мови, історії, духовних надбань та народнх традицій України. Суть націоналізму - самовіддане служіння і самопосвята Батьківщині - повинні стати концептуальною основою українського освітянства.

 Змістом і головною метою виховання та навчання повинна бути гуманістична орієнтація на окрему людину, на розвиток всебічно гармонійної особистості. Самореалізація індивіда, вибір ним власної життєвої дороги повинні починатися зі школи, з пізнання світу і Божих законів.

 Духовне відродження нації неможливе без відновлення доброчинної, виховної, миротворчої ролі Церкви.

 Програма ОУН не ставить на меті перетворення організації на партію і жодним своїм положенням не спрямована проти інших політичних угруповань, які теж визначають своїм програмовим завданням розбудову Української держави.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Науково-дослідний центр історії національно-визвольних змагань України  «Літопис Нескореної України» ---------------------------- Львів-1997

Ольжич О.  «Незнаному Воякові» ------------------------------------- Київ-1994

Баган Олег  «Націоналізм і націоналістичний рух» --------- Дрогобич-1994

Содоль Петро  «Довідник УПА 1943-53» -------------------- Нью-Йорк-1994

«Здалека про близьке» ---------------------------------------------------- Львів-1992

Лебедь Микола  «УПА» -------------------------------------------- Дрогобич-1993

«Літопис УПА» ------------------------------------------------------ Торонто-1989

Прокоп Мирослав  «Напередодні незалежності України» ------ Львів 1993

Кричевський Роман  «ОУН в Україні» ------------------ Львів-Меморіал 1991

Яценко О.  «ОУН(б) в Центральній та Східній Україні в період нацистської окупації (1941-1943 р.р.)» -------------------------------------- Київ