Реферат: Перша допомога. Травматичні ушкодження. Отруєння
Термінальні стани.
Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких станах, що об’єднуються під назвою “термінальні”. До них відносяться предагональний стан, агонія клінічна смерть.
При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на кінцівках часто не визначається.
При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.
Клінічна смерть – це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання і серцебиття. При такому стані хворого ще можна спасти, якщо негайно надати йому допомогу, тому що тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання переходить у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі нервових клітин, що управляють життєво важливими функціями організму.
Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні та ін. станах, що потребують негайної допомоги.
Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги – підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану.
Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).
Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям).
Непрямий масаж серця.
Хворого кладуть на жорстку поверхню на спину, розстібають чи знімають одяг, який стискує тіло. Той, хто надає допомогу, стає з лівої сторони від потерпілого і кладе на нижню третину грудини (приблизно на 1,5-2,5 см вище мечовидного відростку) долонь однієї руки, а на її тильну поверхню – другу руку. Надходження крові із шлуночків серця до артерій відбувається шляхом ритмічного стискання серця (60-80 разів на хвилину) між грудиною та хребтом. Проксимальною частиною долоні (кисть максимально розігнута у променевозап’ястковому суглобі, а пальці підійняті над поверхнею грудної клітини) швидким поштовхом, використовуючи всю вагу свого тіла, створюють тиск на нижню третину грудини із силою, достатньою для її зміщення на 3-4 см. Після кожного стискування дозволяють грудній клітині розправитись (для наповнення порожнин серця із вен), не відриваючи від неї рук. Непрямий масаж серця необхідно поєднувати із штучною вентиляцією легень, при цьому повітря повинно видуватися через кожні п'ять натискувань (у момент вдиху масаж серця переривають) якщо допомогу надають двоє людей. Якщо допомогу надає одна людина, то два видихання чергують з 15 натискуваннями.
Ускладнення: при грубому проведенні масажу можливі переломи ребер і грудини с пошкодженням легень, плевр, перикарду, крововиливи у підшкірну і перикардіальну клітковину, розрив внутрішніх органів.
Штучне дихання.
Перед початком штучної вентиляції легень необхідно переконатися у проходимості верхніх дихальних шляхів, вивести язик назовні, очистити ротову порожнину від слизу, крові. Хворого укладають горизонтально на спину, розстебнувши чи знявши заважаючий одяг. Потрібно стати справа від хворого, підвести праву руку під його шию, ліву кладуть на лоб і максимально розгинають голову хворого у шийному відділі. Після цього швидко виводять вперед нижню щелепу так, щоб нижні різці опинилися попереду верхніх. Цього може виявитися достатнім для відновлення спонтанного дихання у хворих у коматозному стані (коли западаючий язик закриває вхід у гортань).
Для проведення респіраторного штучного дихання методом із рота у рот чи із рота у ніс, той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім видихає повітря через марлю чи хусточку із свого рота у рот (або ніс) хворого. Герметичність досягається шляхом закривання носа (при способі із рота у рот) чи рота хворого (при способі із рота у ніс) пальцями того, хто надає допомогу. Вдування повітря у дихальні шляхи потерпілого проводять з частотою 12-16 разів на хвилину. Видих хворого відбувається пасивно за рахунок еластичності грудної клітини. Ефективність штучного дихання визначають по амплітуді коливань грудної клітини хворого.
Ускладнення: гіповентиляція (кисневе голодування) через вдихання хворому недостатнього об’єму повітря, баротравма легень внаслідок перевищення індивідуального дихального і хвилинного об’ємів, переповнення шлунка повітрям.
Допомога потонулим
Причиною нещасних випадків на воді є невміння плавати, нетверезий стан.
Рятувати потопаючого потрібно швидко, тому що смерть може наступити протягом 4-5 хвилин. Підпливши позаду, його беруть під мишки і, повернувши обличчям нагору, пливуть із ним до берега.
Шкіра в потонулих бліда або синя. У людей із блідою шкірою в дихальних шляхах і легенях рідини немає, а із синьої - із рота і носа виділяється велика кількість води, іноді у вигляді пінистої рідини.
Перша допомога. У витягнутого з води, що наковтався її, але свідомості ще не втратив, можлива одразу ж блювота і непритомний стан. Звільнивши постраждалого від одягу, варто витерти його насухо, укутати і зігріти. Якщо блювоти не було, бажано викликати її шляхом подразнення кореня язика і задньої стінки глотки.
При втраті свідомості потрібно якомога швидше очистити хусткою або марлею ротову порожнину і глотку від слизу, мулу і піску. У «синіх» потонулих необхідно видалити рідину з дихальних шляхів і шлунка. що утонули кладуть грудьми на коліно надаючого допомогу, щоб голова звисала униз, і ритмічно декілька разів надавлюють на спину. Цим удасться частково видалити воду з легень потонулих. Після цього, повернувши постраждалою обличчям нагору, роблять штучне дихання засобом із рота в рот і роблять непрямий масаж серця. Крім того, необхідно, знявши його одяг, зробити енергійне розтирання шкіри яким-небудь сухим матеріалом (або одягом), краще вовняним. Одночасно треба вжити заходів до зігрівання хворого (грілки, укутування).
Реанімація «синіх» потонулих вдасться після перебування їх під водою протягом 5 хвилин, іноді трохи більше. Оживити «блідих» потонулих вдасться навіть після тривалого перебування їх під водою (протягом 10 хвилин, іноді і більше).
ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯТравмою називається насильницьке ушкодження тканин і органів організму (забиті місця, поранення, переломи кісток, опіки ).
Забиті місця
Під забитими місцями припускаються ушкодження м'яких тканин і судин без порушення цілості покровів тіла, що виникають після удару тупим предметом або при падінні. У результаті їх утворяться крововиливи в тканині, що виявляються синцями.
Ознаки. Біль в момент травмування й у перші часи після нього може бути різноманітної інтенсивності в залежності від локалізації і поширеності травми, утруднення рухів забитою частиною тіла, поява «синця» (крововилив).
Ушкодження великих судин при забитому місці може призвести до значного скупчення крові в тканинах, порожнинах і порожнистих органах, до розладу кровообігу і порушенню функції постраждалого органа. При важких, поширених забитих місцях можливий шок.
Дуже важкі ушкодження від тривалого стискування, наприклад при обвалах, коли розмозжаються і роздавлюються м'язи, судини і нерви (частіше кінцівок). У таких випадках, крім розвитку шоку, можливо і важке отруєння організму продуктами розпаду тканин із наступним порушенням роботи нирок.
Перша допомога. При важких ураженнях, особливо при стискуванні, необхідно обережно витягти постраждалого з завалу, з-під уламків. Для попередження розвитку шоку постраждалого зігрівають: дають йому гарячий чай або каву, а кінцівці, яка була стиснута, надають повний спокій, обкладають льодом. Постраждалого швидко й обережно доставляють у лікарню або викликають швидку медичну допомогу. У більш легких випадках для зменшення крововиливу і більш швидкого затихання болі до забитого місця прикладають холод (пухир із снігом або льодом, мокру серветку) і створюють спокій - підвішують руку на перев'яз, при забитті
ноги постраждалий повинний лежати. Накладати тепло на ділянку забитого місця і застосовувати масаж місця ушкодження безпосередньо після травми не можна. Забиті місця голови, груди і живота можуть супроводжуватися важкими ушкодженнями внутрішніх органів.
Рани.
Механічні порушення цілості покрову тіла живого організму (шкіри, слизових оболонок, а нерідко і більш глибоких тканин) називаються ранами. Рани бувають поверхневими, коли ушкоджена лише шкіра або слизова, і глибокими. Виділяють також порожнинні поранення, що проникають у черевну, грудну порожнини й у череп. По виду знаряддя, що поранило, і по характеру ушкодження тканин розрізняють різані, рубані, колоті, рвані, забиті, покусані і вогнепальні рани. Кожний вид рани має свої властивості. Краї різаних ран, нанесених ріжучим знаряддям (ніж, бритва, скло), розходяться, рана зяяє, сильно кровить, виникає біль. Рубані рани близькі до різаних, але можуть супроводжуватися ушкодженням кісток. Колота рана, нанесена ніжем, цвяхом, шилом, кинджалом, невелика на шкірній поверхні, може бути дуже глибока і супроводжуватися значним ушкодженням внутрішніх органів при проникненні в грудну або черевну порожнину. Завдяки зсуву м'язів і інших тканин канал такої рани має складну форму, що сприяє розвитку інфекції. Рвані, забиті й покусані рани супроводжуються значним порушенням життєздатності тканин країв рани. Вони мало кровлять, але біль при них більш тривала і сильна, загоєння їх повільне.
