Реферат: Споживчій попит

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль ві­діграє коефіцієнт еластичності. Він визначається як відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках). Для різних товарів цей ко­ефіцієнт різний, що зумовлено неоднаковими витратами вироб­ництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (замінни­ків), зміною доходів, модою та іншими факторами.

Затежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: 1) попит і пропозиція абсолютно еластичні; 2) попит і пропозиція відносно еластичні; 3) попит і пропозиція одиничне еластичні; 4) попит і пропозиція відносно нееластичні; 5) попит і пропозиція абсо­лютно нееластичні.

Відносно еластичний, або просто еластичний, — такий по­пит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності за такої еластичності повинен бути більше одиниці, а в наведе­ному випадку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Нееластичний попит — попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт менше оди­ниці. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає про­міжна ситуація, коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зниження ціни на 1% зумовлює зростання попиту на 1%). Такий вид попиту називають одинич­ним. Абсолютно нееластичний попит — попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (та­ким, зокрема, є попит на сіль). Абсолютно еластичний попит ха­рактеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає по­купця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

За нееластичного попиту товаровиробнику вигідно підвищу­вати ціну товару, оскільки це зумовлює зростання його прибут­ку. В умовах еластичного попиту товаровиробнику вигідно зни­жувати ціни, бо це зумовлює зростання доходу. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям прогнозувати пове­дінку споживачів і діяльність своїх підприємств.

Водночас на багатьох фірмах активно використовують тео­рію споживчого вибору, головною вимогою якої є ретельне вив­чення якості споживчих властивостей товару та реакції спожива­чів на співвідношення таких властивостей. Так, при виготовлен­ні взуття зіставляють такі властивості, як зручність, довговічність, колір шкіри, фасон, його відповідність сучасній моді. Провівши опитування серед можливих споживачів, компанія з'ясовує, яким властивостям вони віддають перевагу, і на підставі цього насам­перед покращує або дизайн взуття, або його зручність та ін. При цьому використовують криві байдужості по кожній властивості для кожного споживача, тобто такі комбінації цих властивостей, які приносять додаткову загальну корисність, а відмова, наприк­лад, від останньої моди взуття компенсується його довговічністю (або відмова від довговічності — його зручністю).

Одним із положень, на якому базується теорія "споживчої поведінки", є раціональна поведінка покупців, тобто такі їхні дії, коли купують певний набір товарів і послуг за умови, що ці на­бори принесуть їм найбільше задоволення порівняно з іншими наборами за певних обмежень на прибутки та роздрібні ціни.

Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину -0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,2, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

На ринковий механізм ціноутворення впливають кількість по­купців та продавців на ринку товарів, їх конкуренція. Так, кон­куренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

4. Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкурен­ції.

Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає в умовах панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов дос­коналої конкуренції. Внаслідок цього рівність граничного дохо­ду і граничних витрат для монополії (або олігополії) настає рані­ше, ніж для конкурентної фірми. Тому загальним принципом по­ведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

В умовах панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, в основі яких лежать окремі аспекти дії зако­ну вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути кон­куренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробниц­тва певних видів товарів.

Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, круп­ні компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробни­чих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використан­ня контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.

Виходячи з негативного впливу монополій на механізм рин­кової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму по­літичної економії вважають за доцільне втручання держави у мо­нополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити 'їх націоналізацію та встановлювати тарифи відповідно до гра­ничних витрат;

Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", якими є дороги, мости, канали тощо. Це пояснюється тим, що користування цими благами дуже важко обмежити запровад­женням безпосередньої плати. У розвинутих країнах світу уряди різ­ними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Розгля­немо зміни у ринковому механізмі при встановленні державою мак­симальної ціни, нижчої від ціни рівновага. Саме так вчинив уряд, США у 1974—1975 рр., коли зросли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна (рис. 6).

        Рис.6.  Графік  зміни  цін  за  їх  контролю з боку   держави.

Р0 і К0 — ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює  нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізову­вати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього ви­робники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція станови­тиме К1. Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2 – К1. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії  споживачів  (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) не­рідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних то­варів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує держав­ного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квар­тирної плати. Побічними негативними наслідками такого регу­лювання може бути поява нових державних установ і відповідно­го штату працівників, які регламентують чергу на отримання жит­ла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави  для розширення жит­лового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сіль­ському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхід­них витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промис­ловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забез­печить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причи­ною державного регулювання цін у сільському господарстві є та­кож потреба стимулювання такого обсягу виробництва продо­вольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є озна­кою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утво­рюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між вироб­никами і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність пев­ного перерозподілу національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перероз­поділ порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростан­ня сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення остан­ніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу засвід­чила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рів­новаги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її "свя­щенним писанням" політичної економії.

5. Закон Сея і закон Вальраса.

Головною умовою до­сягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня роз­витку техніки вартість визначається у точці між граничною сус­пільною корисністю певної кількості товарів і граничними сус­пільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншо­го — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.

У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку авто­мобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) зумовить зростання по­питу на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спри­чинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівно­ваги Л.Вальраса (закон Вальраса) є зміна структури цін рівнова­ги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.

Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропо­зиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

Теорія загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса значною мі­рою збігається з концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б.Сея (законом Сея).

Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послу­ги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє  надвиробництво і дефіцит.

Ж.-Б.Сей допускав лише часткове надвиробництво через над­лишок деяких товарів і через нестачу інших.

Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнен­ня простого товарного обміну (де продаж одного товару здійс­нюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбу­вається за допомогою грошей. По-друге, Сей ототожнював ви­робниче споживання з особистим. Слід зазначити, що таку кон­цепцію підтримував Рікардо.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова від­мінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на ре­альні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосеред­жується на грошах, то в народному господарстві бракує ефектив­ного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спри­чиняє надвиробництво товарів і послуг.

Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель "ідеального ринку", в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необ­хідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до по­чатку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою сис­тему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.

Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші роз­біжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аук­ціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою про повну інформованість економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в то­му, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються впродовж певного часу одного дня, а торгівля ве­деться вже виробленими товарами без урахування тих, що будуть  вироблені в майбутньому), відсутня невизначеність (усі учасни­ки достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо), не­має трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладання контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості то­варів тощо, вся інформація надається безкоштовно.

Внаслідок таких спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж.Кейнса, присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної систе­ми з участю не лише ринкового механізму, а й державного регу­лювання.

Література:

1.  Гальперин В.М. и др. Микроэкономика – СПб: Экономическая школа, 1993. – 351 с.

2.  Долан, Єдвин Дж., Линдсей,  Дейвид Е. Микроекономика: Пер. с англ. Составил Б. Лисовик, В. Лукашевич  – СПб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. –  448 с.

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К., 1996. – 816 с.

    4.  Макконнол С., Брю Л. Экономикс. – М., 1992: В 2т. – Т.1. – 400 с., Т.2. – 400 с.

5. Макконнол, Брю, Кемпбелл Р., Стенлі Л. Економікс : Пер. с англ. – 11-е изд. – К: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.

6. Піндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Мікроекономіка: Пер. З англ. – К: Основи, 1996. – 646 с.

7. Самуэльсон П.А. Экономикс: В 2-х т. – М: Алгон, 1994. – 333 с.

8. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К., 1998. – 714 с.

9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.- 592 с.