Реферат: Сільське господарство
Посіви бавовнику у світі займають близько 35 млн. га. Вони зосереджуються у північній півкулі між 20° п. ш. і 40° п. ш. Світове виробництво бавовнику постійно зростає і сягає 18 млн. т.
Найбільші виробники бавовнику: Китай (4,5 млн. т.), США (3,4 млн. т.), Індія й Пакистан (по 1,5 млн. т.), Таїланд (1 млн. т.), Узбекистан (1,5 млн. т.), Туреччина (0,7 млн. т.), Бразилія (0,7 млн. т.). Багато бавовнику виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан, Ефіопія, Уганда, Танзанія, Нігерія, Камерун, Заїр, Мозамбік, Мадагаскар, Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу, Австралія.
Експортери бавовнику: США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, країни Африки. Імпортери: країни Східної і Південно-Східної Азії та Європи.
Льон-довгунець виробляється тільки у країнах Європи: у Білорусії, Росії, Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Франції, Бельгії, Нідерландах.
На світовому ринку волокнистої сировини важливе місце належить таким твердо волокнистим культурам, як джут, сизаль, абака, кенаф. Ця сировина використовується для виробництва грубих тканин: мішковини, парусини, брезенту. Джут вирощується у Китаї, Індії, Бангладеш, Таїланді, Бразилії, Ірані. Головний експортер необробленого джуту – Бангладеш, а джутових виробів – Індія, Китай, Бразилія; імпортери – країни Європи, Північної Америки, Японія.
Основні виробники та експортери абаки – Філіппіни, сизалю – Бразилія, Мексика, Таїланд, кенафу – Таїланд.
Основними районами вирощування каучуконосів є Малайзія, Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В’єтнам. Бразилія втратила значення великого виробника натурального каучуку, яким вона була у першому десятиріччі ХХ ст., і тепер на її частку припадає не більш як 3 – 4 % світового збору цієї сировини. Натуральний каучук, у зв’язку з подорожчанням нафти та газу – сировини для синтетичного каучуку, а також у зв’язку з екологічними проблемами, успішно конкурує з синтетичним каучуком та поступово повертає свої колишні позиції на світовому ринку.
Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічного землеробства: чай (гербата), кава, шоколадне дерево. Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва спостерігається також у Кенії, Уганді, Мозамбіку, Танзанії, Аргентині, Грузії, Росії та інших країнах. Головними постачальниками чаю на світовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами – країни Європи, США, Канада.
Кавове дерево росте в Африці, Латинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразилія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Ангола, Заїр, Індія, Індонезія. Найбільші експортери кави: країни Латинської Америки, імпортери – США, країни Європи, Японія, Канада.
Шоколадне дерево росте у Африці та Південній Америці. Головними виробниками какао-бобів, плодів шоколадного дерева, є Гана, Нігерія, Кот д’Івуар, Камерун, Бразилія, Еквадор. Імпортерами какао-бобів, що йдуть на виготовлення шоколаду та напою какао, є країни Північної Америки та Європи.
Тваринництво залежить від кормової бази. Тому воно прив’язано до рослинництва та харчової промисловості. Тільки в окремих районах, де нема розвиненого рослинництва, переважає кочове або пасовищне тваринництво. Тваринництво підрозділяється на галузі за основними видами тварин: розведення великої рогатої худоби, свиней, овець, птахів.
Розведення великої рогатої худоби характеризується її поголів’ям та продуктивністю. Ця галузь має м’ясний, молочний та м’ясо-молочний напрями. М’ясний напрямок притаманний країнам з малопродуктивними пасовищами, скотарством у пустельних, гірських районах. Він є також у окремих посушливих районах, де вирощують і відгодовують молодняк, а потім забивають його біля великих міст.
Молочне тваринництво є, перш за все, у країнах з високим рівнем розвитку, де воно зосереджене молоком та молокопродуктами. Найбільшими виробниками молока є країни Європи, але його виробляють і в Африці, і в Азії, і на інших континентах. Проте експорт молока не має великого поширення. Молоко переробляється на масло, сир, згущене та сухе молоко. Ці молокопродукти експортуються з країн Європи та Нової Зеландії.
Основними експортерами м’яса великої рогатої худоби – яловичини – є Монголія, Туреччина, Аргентина, Уругвай, Франція, Ірландія, Нова Зеландія, Австралія. Імпортери: Великобританія, США, Японія.
Свинарство розвинене у густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, картоплі, поруч із великими переробними підприємствами харчової промисловості.
В економічно розвинених країнах переважає інтенсивне свинарство. У більшості цих країн розповсюджені беконні та м’ясо-сальні породи. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію, де виділяється Китай – більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’я вирощується у країнах Європи, одна десята – у США. На Південну Америку та Африку припадає невелика частина світового поголів’я свиней – свинарство тут розвинене слабко. Експортери свинини: Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпортери: Великобританія, Росія, інші країни Європи.
Вівчарство розміщене нерівномірно: переважає воно у тих регіонах, де інші види тваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низкотравною рослинністю. Найбільше поголів’я овець розміщене в Австралії – приблизно 1/7 світового стада. Великі отари овець у Китаї, Новій Зеландії, ПАР, Індії, Аргентині, трохи менше – у Англії, Іспанії, Ірані, Туреччині, Перу, Уругваї, Болгарії, Румунії, Алжирі, Монголії, Казахстані, Узбекистані, Туркменії. Вівчарство є постачальником не тільки м’яса, але й високоякісної вовни. Основні країни-єкспортери вовни: Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Аргентина, Уругвай. Імпортери вовни: Японія, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, США. Важливе значення має також особлива вовна – каракуль, найбільшими виробниками якого є Афганістан, Намібія, країни центральної Азії, ПАР, Судан. Паралельно з експортом вовни здійснюється експорт баранини.
Птахівництво – одна з швидко зростаючих галузей тваринництва. У країнах Європи, США, Канади птахівництво розвивається у складі птахо промислових комплексів, на яких виробляють бройлерне м’ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва – м’яса та яєць – є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Канада, Бразилія. Основні експортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельгія, Данія, Франція, а яєць – США, Бельгія, Нідерланди.
Агропромисловий комплекс України дає 95% продовольчих ресурсів, і за рахунок його продукції формується більше двох третин фонду народного споживання.
Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення єдиної системи різноманітних форм господарювання, здатної викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору ефективних форм господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.
Національна програма розвитку АПК в Україні спрямована на пошуки і підтримку оптимального співіснування господарств різних форм власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природнокліматичних умовах має свої переваги і засоби ефективного функціонування.
Тепер в Україні є такі форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), державні господарства (держгоспи), селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.
У структурі сільськогосподарських угідь провідне місце належить ріллі, проте резерви її збільшення дуже незначні.
Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських і лісових угідь.
Так, Полісся займає близько 20% площі України і вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони характерні дрібно контурність, подрібненість, землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70% території). На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі.
Лісостеп – найбільша зона країни: близько 30% площі. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65,9%), значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для інтенсивного ведення сільського господарства. В лісостепу переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.
Степова зона розділяється на дві підзони: Північну та Південну. Північна частина степу займає більше 25% території. Південний степ – 1/7 частину, але освоєність та розораність земель тут дещо нижчі, ніж у Північному степу.
Гірський Крим займає невелику територію, що вирізняється підвищеною лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.
Українські Карпати характеризуються найбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєностю земель.
На Прикарпатті переважають кислі, дерново-підзолисті, глейові та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток сільського господарства.
Сільське господарство України Складається з двох великих, взаємопов’язаних комплексів – рослинництва та тваринництва. До рослинництва належать виробництво зерна, буряку, льону-довгунця, соняшнику, картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У складі тваринництва переважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, конярство, звіроводство, рибоводство.
У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою вагою у структурі посівних площ перевищують інші культури. У степовій зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість зерна виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій частині Степу. Менше зерна виробляється у поліссі, Карпатах. Значна відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур. На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5 – 2 рази нижча, ніж у центральних та південних областях. Середня врожайність Зерових значно поступається аналогічним показникам західноєвропейських та північноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо. При цьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.
