Реферат: Омоніми як засіб творення каламбуру в анекдотах

1.   Начальник наказав критикувати себе, як завгодно. Але як йому завгодно, на сказав.

2.   Суддя. Яка у вас професія?

Засуджений. Я соліст.

Суддя. А де співаєте?

Засуджений. Я не співаю, я солю капусту, огірки, помідори.

Каламбур – це дотеп, що виникає на базі використання власне мовних засобів.

Слово володіє великою кількістю комедійно-виражальних можливостей. Різний зміст слів, однакових за звучанням, дозволяє комедійно зблизити і співставити зміст понять, що виражаються цими словами. Вже проста омонімічна близькість слів містить багаті можливості для комедійної обробки життєвого матеріалу.

Каламбур, будучи органічно пов’язаним із природою та національною специфікою певної мови, складає особливо багато труднощів при перекладі на іншу мову. Людині, яка не знає мови оригінала, для того щоб відчути всю “комедійну насолоду” і дотепність каламбуру, часто необхідний не лише дослівний переклад, але й спеціальні коментарі. Прикладом можуть слугувати такі анекдоти:

1. Священик прогулювався лісом і читав свій молитовник. Коли святий отець підняв очі до неба, він раптом побачив ноги людини, яка повісилася. Священик вийняв самогубця із зашморгу, повернув до життя і почав дорікати йому:

-    Що вас привело до такого злочину?

-    Падре, мені занадто набридло моє життя.

-    Чи намагалися ви знайти втіху в релігії?

-    Ні!

-    Відкрийте книгу. Ви знайдете слова підтримки і гарну пораду.

Той, що тільки-но воскрес відкрив книгу і прочитав: “Repons toi”[2].

2. Обладал даром слова, но ни слова не произносил даром: был платным лектором (рос.).

3.   -  Бреете?

-    Да, только “Невой”.

-    А я и не вою.

Каламбур виникає у Франції в період розквіту абсолютної монархії, яка виступала в якості цивілізуючого центра на­ціонального життя. Не випадково, що саме французьке визначення гри слів “сalembour” отримує міжнародне значення і входить у інші мови.

Велика кількість дослідників комічного (З.Фройд, Фішер, Ліппс) відносять каламбур до нижчого сорту дотепності. Але це неісторичне твердження: для французького придворного життя ХVІІ - ХVІІІ століть каламбур був вищою формою дотепу. “У його легкості, блискові, безтурботних веселощах була певна естетична відповідність характерові життя вищих шарів нації, які визначали її духовне життя” [4, 138].

Вміння каламбурити високо цінувалося і було своєрідною візитною карткою людини. Ю.Б.Борєв у своїй книзі “Ко­мическое” наводить, як ілюстрацію тогочасної дійсності таку притчу:

Одного разу Людовік ХV захотів перевірити дотепність одного з членів своєї свити. Монарх сказав цьому кавалерові, що хоче стати сюжетом його дотепу, на що придворний вдало відповів: “Le roi n’est pas sujet”. “Sujet” означає і “сюжет” і “підданий”, - звідси двознач­ність і гра слів у відповіді: “король – не сюжет”, “король – не підданий” [4, 184].

Кожна мова має свою специфічну систему ідіоматичних зворотів, синонімів та омонімів. Вони лягають в основу комедійних  мовних засобів і впливають на національно-сти­льову своєрідність гумористичного твору.

Розглянемо, що являють собою омоніми взагалі, та особливості їх використання з метою створення комічного ефекту в каламбурах.

Омонімами (гр. homos - однаковий, onyma - ім’я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях [6, С. 149].

Омоніми з’являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєного з іншої мови, а також випадкового збігу звучання форм різних слів. Наприклад: ліра (музичний інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати (тиснути); за в’яз - зав’яз, не з граба – незграба.

Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні.

Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий склад абсолютних омонімів збігається в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка, на якій розміщуються будівлі та місце біля них) і двір (монарх і його оточення); деркач (невеликий перелітний птах з жовтаво-бурим оперенням, що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річкова затока) [10, С. 419].

ОГОЛОШЕННЯ: “Дуже люблю русявих дівчат з косою. На літо необхідно дві-три, які б уміли косити в незручних місцях...”.

Неповні омоніми – це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: студія/студії (майстерня живописця або скульптора, художній або теа­тральний навчальний заклад, кіностудія) - студії (навчання, ретельне вивчення або дослідження чого-небудь); лицювати (перешивати, перелицьовувати одяг: лицюю, лицюєш, лицює, лицюють) – лицювати (личити: вживається тільки форми третьої особи лицює, лицюють) [10, С. 420].

Омоформами називають морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу і однакового написання форм слів, що належать до різних лексико-граматичних класів або ж різних форм одного й того ж слова, наприклад: стук (форма Н.в. - З.в. одн. іменника) - стук (специфічна звуко­наслідувальна (вигукова) форма, співвідносна за значенням з дієсловом стукати) [10, С. 422].

Омографи – це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. Відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу як у лексичних омонімах, так і у формах одного і того ж слова, наприклад: деревина (одиничне дерево, порівн. також: картоплина, цибулина тощо) - деревина (матеріал для будівництва та виготовлення різних предметів) [10, С. 422].

Омографи не використовуються при творенні анекдотів, бо мають різне звучання, що є головним при сприйнятті жарту чи дотепу.

Явище омонімії дуже поширене в мові на різних її рівнях, тому в кожному розділі (словотвір, морфологія, лексика і фразеологія, синтаксис) ми можемо говорити про омонімію значущих лінгвістичних одиниць.

Проте омонімічність може виявлятись не лише в мові, а й у мовленні. У процесі мовлення відрізки більшої чи меншої тривалості можуть збігатись у звучанні внаслідок фонетичних процесів (займ. мене і дієсл. мине, ім. поли і дієсл. поле) або ж: внаслідок невірного членування відрізка мови на фонетичні слова.

-    Ото майстри, от молодці!

-    Ну нас звичайно не три, але й то правда – молодці.

У випадках, коли існують невідповідності між вимовою і правописом, з’являються омофони.

Омофони – це слова, що збігаються за вимовою в усіх або окремих граматичних формах, проте мають різне значення і відмінне графічне зображення. [10, С. 425].

Отже, омонімія –  це мовне  явище, яке, як довели кращі  пись­менники,  дуже потрібне в мові. Дехто з вчених у 20-ті роки вели боротьбу проти вживання омонімів, бо, нібито, вони створюють непорозуміння у змісті висловлювань. Насправді ж наявність слів омонімів для мови не становить звичайно великої незручності, бо різні значення слова (що бувають здобуті з життєвої практики, з навчання, із живого спілкування тощо) приховано лежать у нашій свідомості, і лише певне значення слова, яке потрібне для конкретного випадку, виникає у нас у відповідний момент говоріння чи слухання. У зв’язку із цим Л.А.Булаховський зазначав: "Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: у всіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки насамперед, і взагалі – виразним контекстом. Можлива не­ясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів, ... може знайти своє спеціальне застосування в грі словами, дотепних навмисно організованих непорозуміннях, легке розплутання яких дає своєрідну насолоду" [10, 432].

Як бачимо, Л.А.Булаховський каже, що омонімія в лексиці іноді виконує певні завдання, зокрема, на ній іноді базується

гра словами (каламбур). Зразки такої гри омонімами дає нам народна творчість. Наприклад, такий дотеп: "Їжте, гості, борщ – пироги несуть". Дотепність цього вислову полягає в тому, що слово несуть можна розуміти як дієслово (несуть - зараз подадуть на стіл) і як присудкове слово "нема" (в діалектах несуть має таке значення).

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів, образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три - дірка буде. Але все-таки основною стилістичною функцією омонімів є досягнення жартівливого, іронічного ефекту на основі словесної гри пародійного спрямування. Омоніми вводяться в контекст із спеціальною метою створення дотепності, гострослів’я.

Отже, підсумовуючи все те, про що сказано вище, можна зробити такий висновок: каламбур існує тоді, коли наявне подвійне розуміння слова. Але "комічним елементом він стає в тому разі, коли друге значення слова, на яке натякається, виражає насмішку" [14, 207]. Порівняймо:

Страницы: 1, 2, 3