Реферат: Флотація на фондовому ринку
У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень – вкладення ресурсів (інвестування) - одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідно з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.
В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що постійно повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток – інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення данного ланцюга таких перетворень являє собою кругообіг інвестицій. Проте, в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості.
Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотній вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій покажемо у схематичному вигляді на малюнку 1.
Отже, інвестиційна діяльність у сучасних умовах проходить переважно у сфері обміну та виражається у формі купівлі-продажу товарів та послуг на ринках інвестиційних товарів. Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, продукту та прибутку на даному підприємстві, тривалість кругообігу на різних підприємствах залишається різною. А різна тривалість кругообігу інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту та прибуток в межах одного, окремо взятого підприємства зумовлює необхідність поширення інвестиційного процесу за межі підприємства, формування на базі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи. Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим у міру розвитку кредитної системи та інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим самим усувається суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає при організації виробничого процесу підприємцями. Це означає, що за браком власних нагромаджень індивідуальний або інституційний інвестор може одержати у банку кредит на інвестиційні цілі. І в протилежній ситуації, тобто за наявності тимчасових нагромаджень, що використовують інвестори можуть надати їх в позику банкові на певний строк за визначену плат (депозитний відсоток). Таким чином, підвищується мобільність капіталів, зростає швидкість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку. Одночасно прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в національному масштабі. Останнє дозволяє уніфікувати ціну позикового капіталу, як на грошових ринках, так і ринках капіталів.
Отже, формується суспільна оцінка граничної ефективності використання інвестиційних капіталів, ця оцінка - позиковий відсоток - служить індикатором інвестування у будь - якій сфері економіки, визначає нижню межу, "поріг" прибутковості інвестиційних проектів. Така оцінка з’являється з розвитком акціонерних товариств, появою корпоративних цінних паперів. На відміну від "ціни" позикового капіталу, що відбиває суспільно необхідну норму винагороди за користування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності використання даного капіталу, ринків інвестиційних товарів формується під впливом інших системоутворюючих факторів. До таких факторів належить, перш за все, вплив НТП, ступінь монополізації економіки, порядок регламентації операцій резидентів і т.ін. Особливо вагомим фактором є вплив НТП: головним чином під впливом цього фактора формується висока норма прибутковості на ринках "ноу-хау", ліцензій, патентів, обладнання, сировини.
Усі фінансові інвестиції оцінюються за прибутком, що приноситься ними. З цієї точки зору, всі цінні папери однорідні, усі вони зрештою являють собою право на прибуток, незалежно від того в яку галузь або сферу економіки посвідчують вони вкладення позикового капіталу. Капіталізована оцінка прибутку, що приноситься цінними паперами і є, власне, ціна або курс даних паперів. Динаміка курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан та найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету і т. Ін., а з іншого боку - фінансовий стан конкретного підприємства - емітента даних цінних паперів. Таким чином, реалізується суспільний взаємозв’язок ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів та рух реальних активів в процесі відтворення.
Звідси випливає, що замкнений кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій - це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремо взятого підприємства, тільки як частину їх суспільного кругообігу можна відобразити цю частину кругообігу на малюнку 2. З малюнка видно, що приєднання конкретної компанії до фінансового ринку відбувається у двох основних випадках: по-перше, при потребі створення або корегування капітальної структури в бік підвищення її ефективності шляхом емісії цінних паперів, головним чином акцій та облігацій; по-друге, при формуванні портфеля цінних паперів шляхом купівлі-продажу цінних паперів інших корпорацій. Зазначені дві форми зв’язків кожного підприємства з фінансовим ринком мають постійний характер. Це зумовлюється, перш за все, тим що емісія та розміщення власних цінних паперів серед визначеного кола інвесторів є основним джерелом зовнішнього фінансування, особливо у фазах спадання та кризи. Цінні папери за рядом своїх характеристик виявляються більш гнучким інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит.
1.2. Склад фінансового ринку та його об’єкти інвестування.
Інвестиційна діяльність нерозривно пов’язана з ринком інвестицій та ринком інвестиційних товарів. У найбільш вузькому розумінні під інвестиційним ринком розуміють ринок інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів та обладнання) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній практиці інвестиційний ринок часто ототожнюється з фондовим ринком, оскільки основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери.
Ми будемо розглядати поняття інвестиційного ринку більш поширено - як ринок об’єктів інвестування у всіх його формах. Виходячи з цього поняття інвестиційного ринку можна розглядати як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування), у складі яких можна виділити:
- ринок прямих капітальних вкладень;
- ринок об’єктів, що приватизуються;
- ринок нерухомості;
- ринок інших об’єктів реального інвестування;
- ринок цінних паперів (фондовий ринок);
- грошовий ринок.
Для більш яснішого розуміння представимо структуру інвестиційного ринку на малюнку 3.
Малюнок 3 . Структура інвестиційного ринку.
Щодо фінансового ринку, то на сучасному етапі розвитку економіки він займає особливе місце у фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу.
Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад. Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації недіючих коштів у позиковий капітал. Структуру цього ринку представимо на малюнку 4.
Малюнок 4 . Структура фінансового ринку.
Під грошовим розуміється ринок короткострокових кредитних операції (до одного року). У свою чергу грошовий ринок поділяється звичайно на обліковий, міжбанківський та валютний ринки.
До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань. Таким чином на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність та мобільність.
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найбільш поширені строки депозитів - 1, 3 та 6 місяців, граничні строки - від 01 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти міжбанківського ринку використовуються банками не тільки для короткострокових але й для середньо та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн. Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. Тому необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів є облік однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або покупцем. Валютні ринки - офіційні центри, де відбувається купівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
