Реферат: Державній бюджет України

            Офіційні трансферти, які формувались за рахунок коштів, що передаються до державного бюджету з інших бюджетів, передбачались надходження у  сумі 1 306 529,5 тис. грн., що становило 3,9% від загального обсягу доходів бюджету.

            І, нарешті, доходи від операцій з капіталом передбачали отримати в сумі   23 000 тис. грн. (0,1% від суми доходів бюджету) за рахунок надходжень від продажу основного капіталу. Мається на увазі реалізація безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, скарбів, дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

4. Динаміка структури доходів Державного бюджету України за 2001 - 2003 роки.

            Як бачимо, з року в рік, доходи державного бюджету зростали. Так у 2003 році по зрівнянню з 2001 роком було заплановано отримати доходів номінально більше на 12 332 105 тис. грн. і по зрівнянню з 2002 роком  - на  9 537 895,1 тис. грн. Тобто, зростають темпи номінального росту доходів Державного бюджету України. Враховуючи те, що рівень інфляції за 2002 рік складав 19,2%, можна зробити висновок – реальне зростання доходів бюджету у 2002 році, якщо за базовий прийняти 2002 рік, без врахування рівня інфляції у 2003 році складав 8 002 294,0 тис. грн. Цей зріст можна пояснити, перш за все, розширенням бази оподаткування.

            В структурі доходів бюджетів на2001, 2002 та 2003 роки основне навантаження з заповнення дохідної частини бюджету лягало на податкові надходження – вони складали 54,5%, 66,9% та 59,3% від загальної суми доходів відповідно. Тобто, відносна величина цієї складової частини доходів бюджету не носила більш-менш постійного характеру. Крім того, структура безпосередньо податкових надходжень зазнає суттєвих коливань із року в рік. Так, прибутковий  прибуток з громадян в 2001 році у повному обсязі відраховувався до місцевих бюджетів. Таке ж передбачалось і в 2003 році. А в 2002 році 86,5% відраховувалось до місцевих бюджетів, решта – надходила до державного бюджету. Аналогічно нестабільна ситуація склалася і з рештою загальнодержавних податків (зборів): податок на прибуток підприємств, акцизний збір на вітчизняні товари    (Табл. 2).

Таблиця 2

Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів)

до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць (у відсотках до загальної суми)

Далі йдуть неподаткові надходження. Тут зберігається тенденція до зростання вагомої частини (як номінальної, так і відносної) цих надходжень у загальній структурі доходів державного бюджету  (у 2001-2002-2003 роках відповідно 14,9%, 21,5% та 26,8%). Але стабільність внутрішньої структури неподаткових надходжень залишає бажати кращого. Не можна не привернути увагу до коливання частини неподаткових надходжень, яку складали доходи від власності та підприємницької діяльності (у 2001-2002-2003 роках відповідно 46,9%, 22,1% та 40,3%). Якщо врахувати, що основна частка цих доходів - надходження від приватизації об’єктів державного майна, то можна зробити висновок, що стратегічне планування приватизації проводиться навмання.

Динаміка надходжень до цільових фондів також не мала чітко визначеної тенденції. Так після зниження частки цих надходжень у 2002 році (8,3%) порівняно з 2001 роком (22,3%) у 2003 році має місце невелике зростання – 9,9%.

Частка в загальній структурі доходів державного бюджету, яку складають доходи від операцій з капіталом, мала тенденцію до скорочення (у 2001-2002-2003 роках відповідно 5,4%, 1,7% та 0,1%). Ця тенденція пояснювалась поступовою відмовою від реалізації товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться у Державному матеріальному резерві та Мобілізаційному резерві. У 2003 році такої реалізації, на відміну від попередніх років, не передбачалось взагалі.

І, наприкінці, розглянемо офіційні трансферти. Динаміка їх частки в доходах бюджету змінюється із року в рік без будь-яких тенденцій (у 2001-2002-2003 роках відповідно 2,9%, 1,6% та 3,9%). Офіційні трансферти відображають політику держави до вилучення коштів з місцевих бюджетів.

Отже, розглянуто динаміку структури доходів Державного бюджету України в 2001-2003 роках. Із наведеного вище можна зробити наступні висновки:

·     На даний момент в державі не існує довгострокової бюджетної політики. Здається таке враження, що із року в рік бюджет формується не на основі аналізу макроекономічних показників національної економіки та будь-яких розрахунків, а на суто емпіричних підставах.

·     Основне навантаження щодо наповнення Державного бюджету України в 2001-2003 роках коштами лягало на податкові надходження. При чьому така тенденція зберігається із року в рік з невеликими коливаннями. Але політика формування податкових надходжень до державного бюджету не носить постійного характеру. Тобто внутрішня структура цих надходжень не є постійною і не має яскраво виражених тенденцій, крім зменшення вагомої частини податку на додану вартість.

·     Відносно високу частку неподаткових надходжень в структурі доходів державного бюджету можна пояснити тим, що в умовах нестабільної економічної ситуації в країні держава прагне до отримання більш гарантованих доходів у порівнянні з податками.

·     В структурі податкових надходжень самим важливим джерелом є податок на додану вартість і в якійсь  мірі акцизний збір. Це говорить про те, що найбільш контрольованою сферою економіки з боку держави є кінцеве споживання чого не можна сказати про процеси виробництва та розподілу. Частки податків з цих видів товарно-грошових відносин мізерно невеликі порівнянню з потенційними можливостями.

5. Вдосконалення діючої системи доходів Державного  бюджету  України.

Оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

Особливість податкової системи в Україні полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу, а завдяки психологічному враженню платників податків. Якщо проаналізувати відсоток доходів зведеного бюджету країни у структурі ВВП, то бачимо, що спостерігається стійка тенденція до зниження цієї частки у ВВП (1999 рік – 37,1%; 2000 рік – 30,1; 2001рік – 28,2%; 2002 рік – 25,4%). В 2003 році за перші два місяця цей показник стабілізувався і складав 25,9%. Це говорить не про велике податкове навантаження на платників податків, а, навпаки, на зниження із року в рік рівня оподаткування в країні. Але з-за того, що система оподаткування в Україні вкрай непрозора, дуже складна (існує більш ніж 40 різноманітних податків, платежів і зборів), податкове законодавство не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним. Це враження, як ми бачимо із наведених  даних, взагалі не є вірним.

Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:

·     сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

·     платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

·     об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

·     умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків;

·     відсутність податкових пільг; пільги можуть застосовуватися тільки до тих коштів, які витрачаються на інвестиції та благодійну діяльність.

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи –удосконалення податкової системи України:

·     основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

·     кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

·     податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;

·     з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

·     потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, атому якраз такою вона повинна бути в Україні;

·     досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Висновки.

            В цієї роботі мною був розглянутий комплекс питань щодо доходів Державного бюджету України. Розглянуті матеріали дають підставу стверджувати, що в Україні йде поступове реформування бюджетних взаємовідносин, а в  їхній частці і взаємовідносин, які стосуються формування доходної частини бюджету. Поки що цей рух лишає бажати кращого, але можна сподіватися на те, що на зміну емпіричним методам управління економікою в цілому та бюджетним процесом окремо прийде цілісне розуміння урядом країни макроекономічних процесів, які відбуваються в національній економіці.