Реферат: Деньги и их функции

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на дер­жавних, колективних та приватних підприємствах. Приватні під­приємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатно­го населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша час­тина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США — по­над 70%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% за­гальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%.

Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основ­ну форму регулює трудове законодавство і типові правила внут­рішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеці­альні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за су­місництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та .Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, перева­жає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу вироб­ництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широ­ким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформацій­ний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та на­данням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних га­лузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідго­товку 75—85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через роз­виток державного підприємництва, створення й реалізацію прог­рами громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надан­ня премій підприємцям за створення робочих місць в економіч­но відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється че­рез скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охоро­ни здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, ство­рення бірж праці тощо.

2. Сутність і причини безробіття.

     Протилежною сторо­ною ринку робочої сили є безробіття.

     Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно над­лишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України "Про зайнятість" зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Держав­ній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайня­тості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характе­ру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920—1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 мли. осіб, а в 30-х роках — до 20% найманої праці.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зро­бив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вба­чав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істо­там, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість за­собів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристи­ка людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігно­рували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прог­ресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів спо­живання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, виснов­ки Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіт­тя, згідно з якою його причиною е прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Найпоширеніша в наш час — кеинсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми сти­мулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати без­робіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зни­женню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж.Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів кон­курентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвес­тиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшен­ня витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на ро­бочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічни­ми процесами нагромадження капіталу й особливостями відтво­рення. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального зако­ну капіталістичного нагромадження.

Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістич­ного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і сут­тєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіта-"лу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органіч­но поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У пер­шому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного сус­пільства звільненим працівникам надавалася б можливість пра­цевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих — скоро­чувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення до­повнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагро­мадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід нази­вати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економіч­них формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змі­нами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогре­сом техніки, особливо його революційною формою — науково-технічною революцією, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропор­ційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари ї послуги тощо.

Розрізняють: 1) поточне, 2) аграрне і 3) застійне перенасе­лення. Поточне перенаселення породжують структурні, техноло­гічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологіч­но здорові. Безпосередньою причиною 'їх безробіття є переви­щення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівно­мірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове без­робіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівни­ків залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окре­мих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Ниж­чим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непра­цездатні и ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впро­вадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикцій­не (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професі­ональними, віковими та регіональними переміщеннями); струк­турне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідповід­ність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насампе­ред кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5