Курсовая работа: Паронімія як стилістичний засіб в творчості Л.Костенко
· більш насиченого, поглибленого змалювання певного образу шляхом паронімічного порівняння-зіставлення, чи просто зіставлення, і створення таким чином нових семантичний рядів (що, власне, може бути зазначено щодо будь-якого із перерахованих способів атракції): “у графа профіль, як у грифа”; “а в сірі будні буду бити, як в бубни”; “Тягар дрібниць і мудрощі дурниць”; “Обережні люди придумали забобони – між серцем і розумом знак заборони”, “Стратенці йшли небриті, як стерня”. Завдяки таким зіставленням і порівнянням читач має змогу “переключитись від зовнішньої подібності на внутрішні особливості якоїсь реалії шляхом переосмислення” [18;47];
· посилення метафоричності висловлювання: “гроза мені погрожує громами”, “химери хмар задушать горизонт”; “з чужої муки і з чужої Мекки”; “літо гратиме в лото”; “І фермери посадять помідори/ на шуканій ошуканій землі”;
· підкреслення метафоричного епітета шляхом підсилення подібності між його компонентами: “веди мене шляхетними шляхами; “у присмеркові доброї дібровості”; “волохатий, синій, теплий сон”; “з кошлатих кущів солов’ята зиркали”; “струни мої, настренчені на епохальний лад”; “літо гратиме в лото”;
· контекстуальної синонімії: “Все заніміло, щезло, одгуло - / у проминулому, у промайнулому”; “із-за далеких марев і морів”; “Той клавесин і плакав, і плекав; “Скубуть озиме, нищать ярину/ ще й гидять, гудять, ратицями крешуть” “закатований, загратований; “самотні, стомлені й запеклі”; “велемовний світ, велелюдний”;
· антонімії в межах загально стилістичних протиставлень або контрастів: “Тоді її пригорнуть і обнімуть./ Тоді її розгорнуть і однімуть.”; “це не чудо, це чад”; “ридай або радій”; “мені потрібне слово, а не слава”; “бо вони були не естрадниками, а страдниками”;
· створення паронімічних відношень в межах рими. Приклади римованої паронімії (та й не тільки) ми будемо розглядати як певний спосіб віднайдення забутої спорідненості між близькими і створення нових зв’язків з “чужими” словами: “А може, ти ще в осені побудеш?/ Завернеш птиць сріблястого пера./ Одягнеш листя і звірят побудиш.”; “Барикади совісти – проти берій./ На барикадах - /Не до фанаберій.”; “Чужа душа сиділа одесную,/ в чужій душі усе було чуже./ У цій журбі одплачу, одісную”; “Чекаю дня, коли тобі скажу:/ оця строфа, нарешті, досконала./ О, як тоді, мабуть, я затужу!/ І як захочу, щоб вона сконала.”; “Відкинь її м’яку дрімоту спалень./ Вона тобі нелюба. Ти болиш./ Гори. Щезай в пожежах самоспалень”. В останньому прикладі можна помітити ефект “римованої антонімії”, яка не є такою явною, як “рядкова”. Проте ця розрахована на більш глибоке, “почуттєве” прочитання поезії;
· створення каламбурного, іронічного, сатиричного ефекту: “Хоч піднімай його домкратом,/ а хам не стане демократом”; “Вербують верби у монографії.../ Полюють в полі на три тополі”; “Вона й пішла раденька, що дурненька”; “Незбагненна це тонкість:/ кожен критик буй-тур./ Оголошено конкурс - / сотий тур кон’юктур”; “ Десь був Дега./ Де? Га?”; “Ми велетні, ми велетні./ Ми телепні, ми телепні”;
· стилізації під народнопісенні мотиви (як відомо, у фольклорі часто використовуються глибокі звукові повтори, які покликані “заворожити”, надати магічності тексту): “Іди, іди, дощику!/ Зварю тобі борщику/ в полив’янім горщику,/ в полив’янім горщику”; “Доберемся за три годиночки/ за стонадцять верст до родиночки./ Чуєш, роде мій ріднесенький,/ Хоч би вийшов хто хоч однесенький!”;
· мотивування назв топонімів, своєрідна “поетична етимологія”, але в розумінні переосмислення забутого чи мотивування нового смисла назви: “В Дніпрі купається Купава.” ; “Бо за терпінням є Трипілля,/ а за Черніговом – Черніг./ Черніг страшний, він дуже чорний.” “І я гукаю: - Су-ви-де!/ - ...ви де”; “ а я пересилю русява як Русь”;
· розширення лексичної бази поетичної мови, залучення різностильового лексичного матеріалу (від загальнополітичних термінів до абревіатур та іншомовних слів). Це музичні професіоналізми: “задеренчав і тон, і обертон”; “валізи –вокалізи”. Абревіатури: “Літ’а – літа”. Іншомовні слова: “Я по-латині: Аморе, амо!”. Загальнополітичні термініни: “домкратом-демократом”, “версій-диверсій”;
· також в окрему функцію, зібравши воєдино всі перераховані, можна виділити використання паронімії як концепції побудови віршованого твору. Нам трапляється декілька таких поезій, створених на принципі семантичного обігрування паронімічних зв’язків. Наприклад, “Літо 1963 року”, “Пісенька з варіаціями”, “Якщо це вимагає пояснення”.
· римована та неримована паронімія є також важливим фонічним і строфічним засобом звукової організації тексту.
Наш більш загальний підхід може бути доповнений стилістичною класифікацією паронімів В.Чабаненка, яку він виводить зі структурних типів паронімії. Відмінність нашої класифікації і класифікації науковця в тому, що ми вирізняємо різні типи функцій паронімії в тексті, і контраст розглядається як окреме явище в межах антонімічних відношень, які є або яскраво виражені, або більш завуальовані, спрямовані на образно-асоціативне мислення. Також ми розглядаємо інші функції паронімії, які не обмежуються лише контрастуванням. Нам видається, що науковець під категорію двох типів паронімічних контрастів (але за яким принципом ці два типи В. Чабаненко їх виділяє є не надто зрозумілим, тому ми ці два типи зведемо в один), підвів всі можливі функції паронімії в поетичному тексті. Такий поділ є в чомусь обмеженим, але нам імпонує класифікація Чабаненка через те, що він вирізняє типи паронімічних контрастів, виходячи зі структурної (фонетичної) класифікації паронімів (хоч треба зазначити, що термінологію структурної класифікації він тут не вживає). Тому, така класифікація може бути своєрідним поєднанням структурного та стилістичного аспектів. Але ми не розглядаємо всі типи зазначені в даній праці, бо деякі з них є надто штучними, певні формулювання - неповними. Отже, В. Чабаненко виділяє такі типи паронімічних контрастів:
- контраст слів, що різняться одним звуком при кореляції “звук-нуль звука” або “звук-звук”: “ладен кадити херувимський ладан”; “Між стовбурами пробігає тінь.../ А у світанків очі променисті./ То білий кінь”; “ти сам на сам з віками, сум на сум”; “Постійні струси, постійні стреси,/ погані праси, немає преси”; “Заворожили ворони світанок - / не сходить сонце – тільки кар та кар./ Розбившися грудьми об полустанок,/ в траві лежить березовий Ікар”; “І чи буде тобі до вподоби,/ коли раптом зумієш збагнути:/ ти всього лиш слаба подоба/ того, ким ти хочеш бути”;
- контраст слів, що різняться кількома звуками: “бо кості перевернуться в гробницях/ гірких і гордих прадідів моїх”; “заяложені ложки, тупі ножі/ глупоту свою і думки чужі; “Баба Віхола, сива Віхола/ на метільній мітлі приїхала”;
- метатетичний тип контрасту (наше перефразування) – “у зв’язки вступають не самі звуки, а їх позиції в контрастуючи словах” [24;46]: “сім міст сперечались, що їхній Гомер”; “Спи./ Ми самотні в безмежжі. Хай нам сняться степи”;
- контраст, побудований на зіставленні римованих слів, одне з яких є точним звуковим відповідником частини іншого, частини, яка ніби прикрита псевдо префіксом (цей і попередній тип контрастів зі структурної точки зору є аугментативним): “Минають віки, а ти мені люб./ Шаліє любові тропічна злива./ Землі і неба щасливий шлюб”; “І цар персидський на ймення Кір./ І лотоси біліли, мов піали./ І берег гарв вогнями, як факір”; “Душа полів, ти пам’ятаєш стерні?/ Оцю печаль, покинутість оцю?/ Останній пензель літньої майстерні”;
- зіставлення попарно вжитих парономастичних слів: “Іде епоха моя головата/ кудись від етики до синтетики”; “Стоїш, як стогін, під склепінням казки”; “на оболоньях вітри у болоньях”;
- зіставлення парономастичних слів, що ампліфікуються або градуються: “скрегіт, регіт, рев”;
Таким чином, ми виділили основні функції паронімії у поетичному тексті, поєднали структурну класифікацію зі стилістичною, розглянувши паронімію як явище у всіх аспектах. Визначили, що паронімія є однією з основних характеристик ідіостилю Ліни Костенко, навівши для підтвердження наших слів приклади, які ілюструють майже всі теоретично можливі способи вживання ПА у тексті.
Осмисленість стилістичного прийому
Можливо, це питання мало б розглядатися спочатку, але не зайвим буде зробити і зараз декілька зауважень.
Говорячи про паронімію як стилістичний засіб у творчості Ліни Костенко, варто перш за все дати відповідь на питання, наскільки усвідомленим є це використання. Тобто, ми будемо говорити про ступінь осмислення художніх можливостей прийому. Чи автор апелює до смислів слів через їхню звукову подібність чи лише грається звуковою подібністю, не вносячи в пари слів якогось особливого, окремого смислового навантаження.
Григор’єв зазначає (щоправда, цю тезу він висуває щодо російської поезії), що в історії поетичного мистецтва було два періоди активізації паронімії як стилістичного прийому – це десяті і двадцяті роки двадцятого століття, та шістдесяті. Другу частину цієї тези можна препарувати і до історії української поезії.
