Быстрый поиск

Реферат: Історія розвитку садово-паркового мистецтва на території України

ВСТУП

Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість, щоб сказати про той чи інший парк: оце неперевершений, найкращій парк світу! Але, розповідаючи про деякі парки України, які безперечно посідають у цьому ряді, одне з перших місць, ми можемо с певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури, позмагається с такою кількістю легенд, та романтичних історій. І ці легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати.

Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу.

Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. В священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. В неналежний час туди навіть заборонялося ходити. У ті часи така заборона називалася - заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили із священиками й образами, свяченою водою і молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто обносилися огорожею, і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори.

Корисну роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони ретельно охоронялися і подекуди збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників, парків, заказників...

На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3 біосферних і 14 природних заповідників, 7 національних парків і 6596 заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам’яток та ін.

Саме тому з давніх часів в Україні і в усьому світі люди старались берегти природу. І для цього вони створювали і охороняли різні території. Одними з яких в Україні в наш час є „Олександрія”, „Софіївка”, „Карпатський” і „Шатцький” парки та ін.

ГОЛОСІЇВ: Тут сосни, мов співучі рими

Цілують хмарну вись дерева

І хилять крони до води.

Чомусь у пору вересневу

Завжди приходжу я сюди.

Тут сосни, мов співучі рими,

Вплелись у тихі вечори.

Тут вірші Рильського Максима

Читають вербам явори.

Ще в сиву давнину в Голосієві селилися люди. Свого часу ця місцевість належала Києво-Печерській Лаврі. У першій половині XVII ст. Київський митрополит Петро Могила заснував тут монастир, так званий скит, який став дачною резиденцією церковної знаті.

У XVIII ст. на території цього великого лаврського господарства заклали прекрасний сад, який став в майбутньому парком з стародавньої монастирської оселі в лісі з’явилося двоє селищ із прекрасними

садками та пасіками — Велика й Мала Горіхуватки.

Звідки ж виникла назва місцевості — Голосіїв? Є дві легенди. За першою тут, у лісових хащах, під час татарської навали ховався київський люд. З болем спостерігаючи, як палають їхні оселі, жителі міста в розпачі голосили, оплакували загибель близьких. Звідси й назва - Голосіїв.

За іншим переказом, ця назва походить від слів “голий” і “сіяти”. Очевидно, йдеться про культурні насадження, які були “посіяні на голому місті” серед дикого лісу під час заснування тут літньої резиденції київських митрополитів.

Перша згадка про Голосіїв як володіння Києво-Печерської лаври датується 1541 роком. У грамоті царя Петра Олексійовича за 1720-й значиться “Голосіїв ґрунт”. В опису Київського намісництва 1770—1780 років зафіксована слобідка при Голосіївському монастирі. Вже у XVІII-XIX століттях вживаються в документах назви “хутір Яровці, він же називаємий Голосіївський і Палатницький”.

Під час політичних заворушень на початку XX століття Голосіїв не раз ставав місцем нелегальних зборів робітників Києва.

У жовтні 1918-го 430 десятину в Голосіївській лісній дачі передали Українській науковій академії під парк і ботанічний сад. І лише 80 років тому, в 1923 році Голосіївський хутір увійшов до складу Києва.

У 1925-31 рр. на мальовничих пагорбах Голосієва збудували великий комплекс споруд сільськогосподарських інститутів (нині — Національний аграрний університет), загальною протяжністю майже на кілометр. Автор проекту — архітектор Д.Дяченко відтворив у цих будівлях характерні для кінця XVII і початку XVIII ст. форми українського бароко. Зодчий надав архітектурним формам споруди національного колориту.

У роки Другої світової війни в Голосієві пролягала перша лінія Київської оборони.

У 1956-58 рр. вздовж проспекту 40-річчя Жовтня на базі величезного лісового масиву в Голосієві був впорядкований парк культури і відпочинку, якому 1964 року надали ім’я видатного українського письменника М.Т.Рильського.

Сьогодні Голосіївський парк — один з найбільших лісопарків культури і відпочинку із спортивним комплексом, зеленим театром, бібліотекою, атракціонами, дитячим майданчиком, турбазою, човновою станцією. Композиційну основу парку становить мальовнича Голосіївська долина із каскадом чотирьох ставків.

Зеленою скарбницею нашого міста є один з найдавніших і найбільших у Європі Голосіївський ліс, унікальний за флорою та фауною. Ця дивовижна пам’ятка природи об’єднує Феофанію, парк відпочинку ім. Рильського та власне ліс, який за площею (майже 150 га) перевищує всесвітньо відомий Булонський ліс Парижа. Зелений профіль Голосіївського лісу визначається більш як 250 видами дерев і кущів. Насамперед його зелене вбрання урізноманітнюють горіхові породи, що мають цінні санітарно-гігієнічні властивості, а на дільниці між Голосієвим і Феофанією збереглося кілька унікальних дубів віком 1000, 400 та 200 років.

Голосіївський ліс — неоціненне багатство міста, його оздоровчо-курортна зона. Завдяки налагодженому транспортному сполученню він став улюбленим місцем відпочинку киян. Але, на жаль, через короткозору природоохоронну політику деяких київських чиновників сьогодні ця природна екосистема виснажується, навіть перебуває під загрозою зникнення.

Так, заради тимчасової зручності у проведенні будівельно-монтажних робіт київські проектувальники і будівельники нерідко дають добро на вирубування рідкісних насаджень. Завдає шкоди Голосієву й Аграрний університет. Та найголовніше, що, незважаючи на постанову виконкому Київради про припинення забудови Голосіївського лісу, різні комерційні структури ставлять тут різні споруди.

Зокрема, громадськість міста занепокоєна можливим будуванням котеджів у північній частині цієї заповідної зони. Адже саме цим клином мігрує багато видів тварин, причому їхні міграційні шляхи виникли тут ще задовго до появи людини. Колектив індивідуальних забудовників “Метролог” планує зайняти 7 га узлісся котеджами, що, безумовно, призведе до перетину шляху міграції лісових тварин, до фрагментації Голосіївської екосистеми, навіть до вимирання багатьох диких видів.

Некомфортно почувається і ботанічний заказник “Лісники”, який має стати заповідним ядром майбутнього національного природного Голосіївського парку. З півночі до центру заказника вузькою смугою врізається понад 150 га земель, що

входять до його складу. Значна частина їх здана в оренду під городи мешканцям навколишніх сіл (Кончі Заспи, Чапаївки, хутора Вільного). У “Лісниках” уже зникли деякі рідкісні види рослин та комах. На галявинах щосезону заготовляють черемшу, конвалії і дзвіночки для продажу на київських ринках. А в північній частині клину, незважаючи на протести “зелених”, також розпочали будування престижних котеджів. Саме тому існування заповідника — екосистеми з 400 видами рослин і 150 видами тварин, перебуває під загрозою.

Наші предки жили в гармонії з природою, берегли її, примножували. Вони були мудрішими за нас. Настав час і нам подбати про рідне голосіївське довкілля, інакше природа жорстоко мститиме за нашу безпечність та байдужість.

Дендропарк "Олександрія"

Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.

Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.

До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.

Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати...