Реферат: Географія головних типів ґрунтів. Ґрунти України
Реферат: Географія головних типів ґрунтів. Ґрунти України
З М І С Т
ВСТУП
ГЕОГРАФІЯ ГОЛОВНИХ ТИПІВ ГРУНТІВ. ГРУНТИ УКРАЇНИ
1. Загальні закономірності географічного поширення ґрунтів та ґрунтово-географічне районування
2. Характеристика основних типів ґрунтів України
Література
ВСТУП
Тема реферату «Географія головних типів ґрунтів. Ґрунти України» з дисципліни «Ґрунтознавство».
Географія ґрунтів - один з важливих розділів ґрунтознавства. Вона вивчає закономірності просторового поширення ґрунтів і є основою їх обліку і оцінки ґрунтів як природного ресурсу. Знання законів географії ґрунтів, зональних та регіональних особливостей ґрунтового покриву потрібні для раціонального використання земельних ресурсів, охорони і меліорації ґрунтів. ґрунт україна поширення районування
Як наукова дисципліна географія ґрунтів виникла і почала розвиватись на початку 80-х років XIX ст., коли В.В. Докучаєв та його учні заклали основу наукового ґрунтознавства та встановили зональне поширення основних типів ґрунтів.
Важливу роль в розвитку географії ґрунтів відіграє картографія.
Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторових змін ґрунтів і причини цих змін. Причинами просторових змін ґрунтів є просторові зміни факторів ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, рослинності і тваринного світу, діяльності людини, тривалості ґрунтоутворення, тощо) Отже, закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.
ГЕОГРАФІЯ ГОЛОВНИХ ТИПІВ ГРУНТІВ. ГРУНТИ УКРАЇНИ
1. Загальні закономірності географічного поширення ґрунтів та ґрунтово-географічне районування
Основними законами географії ґрунтів є закон горизонтальної зональності, закон вертикальної зональності, закон фаціальності ґрунтів, закон аналогічних топографічних рядів (зональних типів ґрунтових комбінацій).
Закон горизонтальної зональності сформулював В.В. Докучаєв у праці «К ученню о зонах природи» (1899). Згідно з цим законом основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В Північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальний, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах.
Закон вертикальної зональності також відкрив В.В. Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах простежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон в гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.
Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л.І. Просолов і І.П. Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінціальні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різноманітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату, неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо.
Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомасштабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. Основи його було закладено в працях В.В. Докучаєва, М.М. Сибірцева, Г.М. Висоцького, М.О. Дімр, С.О. Захарова, С.С. Неуструєва та інших вчених. Суть його в тому, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу, ґрунтоутворюючими породами та іншими умовами ґрунтоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний характер: на підвищених елементах залягають автоморфні, генетичне самостійні ґрунти, яким властива акумуляція малорухомих речовин, на понижених елементах рельєфу формуються генетичне підпорядковані ґрунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі продукти ґрунтоутворення, на схилах залягають перехідні ґрунти. В наш час вивчення топографічних закономірностей поширення ґрунтів виділилось в окремий напрям географії грунтів під назвою вчення про структуру ґрунтового покриву (В.М. Фрідлянд, 1972).
Грунтово-географічне районування - це поділ території на ґрунтово-географічні регіони, однорідні за структурою ґрунтового покриву, поєднанням факторів ґрунтоутворення і можливостями сільськогосподарського використання.
Сучасна схема ґрунтово-географічного районування розроблена Ґрунтовим Інститутом їм В.В. Докучаєва (м. Москва) спільно з іншими установами (1962). У цій розробці прийнято таку систему таксономічних одиниць (1962):
1. Грунтово-біокліматичний пояс
2. Грунтово-біокліматична область
Для рівнинних територій Для гірських територій
3. Ґрунтова зона 3. Гірська ґрунтова провінція
4. Ґрунтова провінція 4. Вертикальна ґрунтова зона
5 Ґрунтовий округ 5. Гірський ґрунтовий округ
6. Ґрунтовий район 6. Гірський ґрунтовий район
Опорними одиницями ґрунтово-географічного районування є:
на рівнинних територіях - ґрунтова зона,
в горах - гірська ґрунтова провінція.
Грунтово-біокліматичний пояс - це сукупність ґрунтових зон і гірських ґрунтових провінцій, об'єднаних подібністю радіаційних і термічних умов. У межах кожного поясу виділяють ґрунтово-біокліматичні області.
Грунтово-біокліматична область - це сукупність ґрунтових зон і гірських провінцій, об'єднаних (крім подібних радіаційних і термічних умов) подібними умовами зволоження і континентальності, які зумовлюють особливості ґрунтоутворення, вивітрювання і розвитку рослинності на даній території. За ступенем континентальності області поділяють на океанічні, континентальні і екстраконтинентальні, за характером зволоження - на гумідні, перехідні (субгумідні, субаридні) і аридні.
Ґрунтова зона - ареал зонального типу ґрунту і супутніх йому інтразональних ґрунтів.
Ґрунтова провінція - частина ґрунтової зони, яка відрізняється специфічними особливостями ґрунтів і умовами ґрунтоутворення (зволоження, континентальність, температура).
Ґрунтовий округ - частина ґрунтової провінції, що є певним типом ґрунтових комбінацій, який зумовлений характером рельєфу і ґрунтоутворюючих порід.
Ґрунтовий район - частина ґрунтового округу, яка характеризується однотипною структурою ґрунтового покриву (закономірним чергуванням в межах району тих самих ґрунтових комплексів).
Гірська ґрунтова провінція - ареал поширення чітко визначеного ряду вертикальних ґрунтових зон, який зумовлений положенням гірської країни в системі ґрунтово-біокліматичних областей.
Значення інших таксономічних одиниць районування ґрунтів однакові для рівнинних і гірських територій.
Тривалий час вчені багатьох країн працювали над проблемою ґрунтово-географічного районування Світу. Детальну характеристику ґрунтового покриву Земної кулі наведено в підручниках М.А. Глазовської (1972-1973), Б.Г. Розанова (1977), М.М. Розова і М.М. Строганової (1979). Зусиллями ґрунтознавців і агрономів різних країн складено загальну схему ґрунтово-біокліматичних областей світу. Таке районування дає змогу оцінити в узагальненій формі поширення головних типів ґрунтів Земної кулі в тісному зв'язку з кліматичними умовами. Ґрунти і клімат, як відомо, є головними факторами, які визначають біологічну продуктивність ландшафтів, набір сільськогосподарських культур і їх урожайність. Тому ґрунтово-біокліматичне районування одночасно є і ґрунтово-агроекологічним.
2. Характеристика основних типів ґрунтів України
Ґрунтовий покрив України дуже різноманітний. Великомасштабним ґрунтовим обстеженням на території країни виявлено близько 650 видів ґрунтів. Ця різноманітність вкладається в чітку систему небагатьох ґрунтових типів, підтипів та агрономічних груп. Перелік їх і площі поширення наведено в табл. 1.
Ґрунти Українського Полісся. Українське Полісся займає північну і північно-західну частини країни і включає майже всю Волинську, Рівненську, Житомирську, Чернігівську, північні райони Львівської, Тернопільської, Київської і Сумської областей. Загальна площа Полісся становить близько 11,4 млн. га, або 19 % території республіки. За агроекологічними факторами (кількість опадів, тривалість без морозного періоду, сума активних температур та ін.) Полісся поділяють на правобережне (Західне і Центральне Полісся) і лівобережне (Східне Полісся).
Місцеві фактори ґрунтоутворення зумовлюють розвиток в цьому регіоні трьох типів ґрунтоутворення: підзолистого, дернового і болотного.
Процес підзолоутворення відбувається на підвищених елементах рельєфу під хвойними і мішаними лісами в умовах промивного водного режиму. Під пологом світло-хвойних і мішаних лісів розвивається трав'яниста рослинність. В цих умовах на підзолистий процес накладається дерновий.
Болотний процес розвивається при надмірному зволоженні. В таких умовах формується торфовий горизонт і відбувається оглеєння мінеральної частини профілю. Залежно від рельєфу, рослинності та інших умов формуються верхові, низинні та перехідні болота.
Таблиця 1
Структура ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь України
| Назва ґрунту | Площа, тис.га | % |
| Дерново-підзолості | 1874,1 | 4,51 |
| Дерново-підзолості оглеєні | 836,2 | 2,01 |
| Сірі лісові | 2301,0 | 5,54 |
| Темно-сірі лісові і чорноземи опідзолені | 4441,2 | 10,70 |
| Чорноземи типові | 7900,3 | 19,03 |
| Чорноземи звичайні | 10375,8 | 25,00 |
| Чорноземи південні | 3501,1 | 8,43 |
| Чорноземи на щільних глинах | 548,8 | 1,32 |
| Чорноземи і дернові щебенюваті | 1146,1 | 2,76 |
| Каштанові | 1514,3 | 3,65 |
| Лучно-чорноземні | 1479,8 | 3,56 |
| Лучні і лучно-болотні | 2452,6 | 5,91 |
| Болотні і торфовища | 650,8 | 1,57 |
| Дернові | 1802,4 | 4,34 |
| Буроземно-підзолисті | 203,2 | 0,50 |
| Бурі гірсько-лісові | 347,0 | 0,84 |
| Коричневі гірські | 136,7 | 0,33 |
| Разом | 41 511,4 | 100 |
В межах Українського Полісся поширені такі ґрунти: дерново-підзолисті оглеєні, дерново-карбонатні, дернові оглеєні, дерново-борові, дерново-лучні, болотні, сірі лісові і чорноземи опідзолені. На давніх і сучасних алювіальних відкладачах річкових долин поліські ґрунти сформувалися також на території лісостепової зони.
