Контрольная работа: Організація виробничих процесів у свинарстві, вівчарстві і птахівництві
• на фермі смушкового напрямку продаж 34-42 смушків, реалізацію на м'ясо 11 -12 овець і на плем'я 12-13 овець на кожні 100 голів, що маються на початок року.
Слід зазначити, що овець, як і інших продуктивних тварин, вибраковують у господарстві з урахуванням їх продуктивності і доцільності подальшого вирощування. Тому приведені тут нормативи й інші показники структури й обороту череди є зразковими і можуть бути використані лише для укрупнених розрахунків.
Вирощування ягнят. З 10-денного віку ягнят починають привчати до підгодівлі сіном, а потім до концентрованих кормів. Для цього в приміщеннях, де розміщені матки з ягнятами, улаштовують ґратчасті загородження, у які вільно проходять тільки ягнята. У них ставлять коритця з різними кормами і водою. Кращі корми для ягнят - макуха, вівсянка, висівки, дрібностеблисте сіно.
Для запобігання забрудненню вовни тонкорунним ягнятам у 10-денному віці обрізають хвости. У 3-тижневому віці всіх слабких і вибракуваних за племінними ознаках баранчиків каструють. У 4-місячному віці з віднятого від маток молодняку формують окремі отари ярочок, валу шків і баранчиків.
Утримання овець у зимовий період. Узимку, у непогоду, сильні морози і уночі вівці повинні знаходитися в кошарах, а решту часу - на свіжому повітрі. Кошари обладнують яслами і ґратами, приміщення регулярне очищають від на воза, підлоги застеляють чистою підстилкою (охороняють вовна від забруднення). Годівля повинна бути достатньою; слабких овець підгодовують сіном, силосом і концентратами.
У районах розвинутого вівчарства застосовують зимовий випас овець. Цей захід дає можливість заощаджувати корми і сприятливо впливає на продуктивність і стан тварин. У безсніжний період овець пасуть по балках, ярах і низинах; при невеликому снігу - на рівнинних масивах, а при більш глибокому - на підвищених місцях, що добре обдуваються вітром.
На ділянки, заражені глистами, овець повертають через 3-4 місяці. На період вигоряння пасовищ овець необхідно забезпечити силосом чи зеленою підгодівлею, а на весь період пасіння - кухонною сіллю з розрахунку 5-Ю мг на голову в добу. Напувати овець бажано ранком до початку пасіння і після денної перерви
У господарствах з великою розораністю земель, які не мають природних пасовищ, організовують табірно-пасовищне і стійлово-табірне утримання овець. Табірно-пасовищне утримання полягає в тому, що для випасу овець використовують спеціальні посіви кормових культур на зелений корм.
Стійлово-табірне утримання передбачає посів кормових культур, скошування їх, підвіз у табір, де знаходяться вівці, зеленої маси і згодовування її з годівниць. У господарствах, що мають недостатні площі природних пасовищ, доцільно застосовувати комбінований спосіб утримання овець, при якому випас на пасовищі поєднують зі згодовуванням зеленої маси сіяних трав та інших культур у годівницях.
При стійлово-табірній системі овець розміщують на базах-загонах, площу яких установлюють з розрахунку 4 кв. м на одну вівцю. Для маткових отар будують навіси, обладнані годівницями (для 800 маток необхідно мати 40-50 годівниць довжиною 4-5 м кожна) і водопійними коритами. За чабанською бригадою закріплюють трактор, сінокосарку, тракторні граблі, транспортні засоби для підвозу зеленої маси і води. Табір доцільно створювати для ферми в цілому, а в окремих випадках - для двох суміжно розташованих отар.
Ручна стрижка - процес дуже трудомісткий і малопродуктивний, застосування електромеханічної стрижки значно підвищує продуктивність праці. Так, якщо при роботі вручну (ножицями) один робітник обстригає 25- ЗО овець, то при електромеханічній стрижці - 50-80, а досвідчені робітники - 150 і більше овець у день. Машинкою вовна обстригається ближче до шкіри, що дає можливість на 200-300 м збільшувати вихід вовни від кожної вівці в порівнянні з ручною стрижкою. Стрижку овець проводять у стислий термін, за 10-20 днів.
Підготовку до стрижки починають зі складання робочого плану, у якому визначають кількість і розташування пунктів стрижки, терміни для кожної отари, шлях підгону овець до пунктів і повернення в кошари, завдання стригалям, перелік устаткування і терміни його виготовлення чи придбання, порядок обліку вовни і графік її відправлення на приймальні пункти і ряд інших питань.
Кожну отару маток і ярок обслуговує бригада з чотирьох чабанів, а отари валушків, валахів, нагульних овець - бригада з трьох чабанів. У бригаду входять старший чабан (бригадир), підпасок, третяк (якщо в бригаді чотири чоловіки) і арбич.
Склад бригад залежить від величини поголів'я і кількості закріпленої техніки. При обслуговуванні однієї отари (700-900 овець) чабанська бригада складається з 3-4 чоловік, двох отар (1500-1800 овець) - 5-7 чоловік і трьох отар (2300-2700 овець) - 8-11 чоловік.
Чабанська комплексна механізована бригада виконує весь комплекс робіт з догляду за тваринами, несе відповідальність за збереження поголів'я, за відтворення череди і за виконання виробничих завдань. Крім того, вона обробляє землю, веде роботи з виробництва і заготівлі кормів, поліпшення пасовищ відповідно до прийнятого плану.
Організація виробничих процесів у птахівництві
свинарське господарство вівчарство птахівництво
Спеціалізація і розміри птахівницьких ферм. Птахівництво - галузь скоростиглого тваринництва. Кури при правильному вирощуванні починають нестися в 5-6-місячному віці, курчата у віці 3 міс. і каченята у 70-80-денному віці придатні для забою на м'ясо. На виробництво кілограма м'яса тут затрачається в 2-3 рази менше кормових одиниць, ніж у скотарстві. Усе це визначає економічну ефективність птахівництва.
У залежності від виробленої продукції ферми мають яєчну, яєчно-м'ясну і м'ясну спеціалізацію. Відповідно на фермах яєчного напрямку утримують несучу породу курей, м'ясного, яєчно-м'ясного - несучу породу,
м'ясного і загальновживаного, м'ясного - м'ясну і загальновживану породи. Гусівницькі, качківницькі та індиківницькі ферми мають, як правило/м'ясний напрямок. Птахівницькі ферми можуть бути промисловими чи племінними.
Однією з умов швидкого збільшення виробництва продукції птахівництва є створення нових великих птахофабрик і концентрація птахівництва в сільськогосподарських підприємствах. Досвід цих підприємств свідчить про те, що на великих птахівницьких фермах вища продуктивність праці і нижче собівартість яєць і м'яса. Такі ферми високорентабельні.
Відтворення поголів'я. У птахівництві застосовують стадне, групове й індивідуальне спарювання. При стадному спарюванні визначена кількість самців знаходиться в череді разом із самками; після закінчення збору яєць для інкубації самців видаляють з череди, тому що незапліднені яйця краще зберігаються. Групове спарювання застосовують у племінному птахівництві: визначені групи самок із самцями розміщують в одній секції пташника, окремо від інших груп.
Кури дають найбільше яєць у перший рік яйцекладки, на другий рік несучість знижується на 15-20%, на третій - ще більше. З віком птиці зменшується несучість також в індичок і качок. У гусок перші роки несучість збільшується. Найвища несучість буває зазвичай на третьому році яйцекладки.
Ці особливості виробництва продукції враховують при комплектуванні череди.
Структура череди. На племінних фермах на одного самця прийняті такі норми самок: курей - 8-12, качок - 6-7, індичок - 8-12, гусок - 3-4.
На промислових фермах яєчного напрямку та в інтенсивному птахівництві курей використовують лише протягом першого року яйцекладки (до зниження несучості); потім їх вибраковують на м'ясо і заміняють молодками. На племінних фермах курей тримають не більш як 2 роки, індичок - 2-3 роки, гусок - 3-7 років.
Перспективним є вигульний спосіб утримання курей на глибокої незмінюваній (протягом року) підстилці. Цей інтенсивний спосіб особливо ефективний за умови застосування його в широкогабаритних пташниках (на 6-12 тис. голів), де вдало вирішуються питання механізації роздачі усіх видів кормів, поїння птиці та збору яєць.
Клітьове утримання курок-несучок застосовують на великих птахофермах. Цей інтенсивний спосіб утримання курей дозволяє концентрувати поголів'я курок-несучок і одночасно підвищувати їхню несучість, а також у 3-3,5 рази збільшувати використання площі пташників (у порівнянні з вигульним утриманням продуктивність курей при клітьовому
утриманні не залежить від температурних коливань, виключається можливість поширення інфекційних захворювань, джерелом яких є послід хворої птиці). При цьому способі утримання забезпечується цілорічне комплектування промислових черід, поліпшується догляд за птицею і полегшується вибракування малопродуктивних і хворих курей, майже цілком ліквідується сезонність яйцекладки і зменшується витрата кормів на виробництво яєць, а також скорочуються інші витрати.
Вирощування молодняку в тітках. Для ефективнішого використання приміщень клітки встановлюють батареями по 5 рядів у висоту. Через 45-60 днів курочок, відібраних на плем'я, переводять для подальшого вирощування в табірні умови. Зайвих півників до 3-місячного віку залишають у клітках для відгодівлі і наступної здачі на м'ясо. Клітьове утримання організують у світлих, сухих і теплих приміщеннях. Батареї встановлюють так, щоб ширина проходів між ними була не менш як 1,1-1,2 м, а між батареями і стінами - 1,5 м. У проходах через кожні 4 м підвішують електричні лампи по 100 ват. Корисна площа кліток складає 0,5 кв. м, висота залежить від віку курчат. У залежності від віку в клітці утримують різна кількість курчат.
