Быстрый поиск

Відносини Росії і США на сучасному етап

днак доводиться констатувати, що належного розуміння й тим більше сприяння в цьому плані Росія з боку США й інших провідних західних країн поки не зустрічає. Кількаразові заклики Росії додати її збройним силам, що перебувають у ряді країн СНД переважно по їх же проханню, статус миротворчих чинностей ООН і дістати необхідні кошти на їхнє втримування дотепер залишаються без відповіді. Таке положення, природно, не сприяє ослабленню існуючої в цьому зв'язку напруженості як у СНД, так і за його межами. Характерно, що навіть у грузино-абхазькому конфлікті, що не зачіпає безпосередніх інтересів США ні в економічному, ні в стратегічному плані, роль Росії як посередника у встановленні миру зустріла протидію. Духу партнерства відповідало б, якщо Вашингтон визнає нарешті лідируючу роль Росії в урегулюванні конфліктів на пострадянському просторі, а також міжнародно-правовий статус миротворчих військ Росії, що здійснюють ОПМ у СНД. Спроби ж США відігравати роль арбітра у відносинах між Росією й колишніми радянськими республіками, а тим більше використовувати конфлікти на просторі колишнього СРСР для посилення свого впливу на ситуацію в СНД на шкоду інтересам Росії будуть незмінно викликати роздратування в Москві.

Багато в чому збігаються підходи Росії й США до нерозповсюдження. В інтересах Росії почати додаткові погоджені зі США зусилля з метою забезпечення виконання рішення про безстрокове й безумовне продовження Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯО) на Конференції 1995 року, а також налагодити діюче співробітництво у відстеженні негативних процесів у сфері поширення ОМУ й коштів його доставки, в організації системи заходів щодо протидії поширенню.

У питаннях забезпечення ядерної безпеки в інтересах Росії реалізувати програму співробітництва, у тому числі при технічному сприянні США, в області зміцнення режиму обліку, контролю, фізичного захисту й безпеки ядерних матеріалів; взаємодіяти в питаннях запобігання незаконної торгівлі цими матеріалами. Разом з тим Росія буде протидіяти спробам США поставити під контроль лише російську ядерну промисловість, нав'язати власні, однобічні рішення в цій області, що йдуть на шкоду її економічним інтересам.

Нарешті, доцільно провести зі США переговори з метою висновку міжурядового "зонтичного" угоди про повномасштабне військово-технічне співробітництво під державним контролем по обидва боки. Тут, однак, варто було б визначитися, до яких меж і в яких рамках здійснювати співробітництво, що у ряді випадків перетворилося в кошти викачування передових російських технологій. Досить проблематичним є взаємодія в сфері контролю за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологій, тому що тут уже виявилася найжорстокіша конкурентна боротьба між Росією й США, політика витиснення Росії зі світових ринків зброї й військової техніки. Разом з тим угода про деякі основні правила тут цілком можливо, зокрема про перелік озброєнь, не підметів експорту, і країн, у які повинні бути заборонені поставки конкретних категорій військової техніки.

Зараз важливо, у жодному разі не роблячи в російсько-американських відносинах паузи, осмислити те, що відбулося в Росії й у світі за останні десять років. США повинні визнати, що зовнішньополітичний курс, орієнтований на одержання від Росії однобічних поступок як ціна за політичну підтримку російських реформ, себе не виправдав; залишити ілюзію того, що з нею можна побудувати партнерство патерналістського типу, нав'язавши роль молодшого партнера. Прагнення Росії до рівного зі США положенню у світі повинне сприйматися з розумінням, і не через її минуле, а в передбаченні її можливої ролі в майбутньому. Для Росії ж з, свого роду, самоцілі, як це було в недавнім минулому, відносини зі США повинні придбати значення потужних засобів вирішення російських внутрішньо- і зовнішньополітичних завдань, забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки. [40, c. 175-184]

1.3 Державні соціально-економічні пріоритети:
досвід США й інтереси Росії
Серед основних соціально-економічних завдань другого строку адміністрації, безсумнівно, особливе місце займають соціальні проблеми: утворення, особливо шкільне, працевлаштування, медичне обслуговування й допомога молоді й, звичайно ж, проблема соціального забезпечення, що є, на думку багатьох експертів, одним із серйозніших викликів країні в доступній для огляду перспективі.

Проблема соціального забезпечення, і зокрема пенсійного забезпечення, стала останнім часом предметом гострих суспільних дебатів у США. Адміністрація Буша запропонувала план, головний зміст якого - частково зняти з держави надмірне навантаження пенсійного забезпечення й інших соціальних виплат. Відповідно до пропозицій республіканців, для громадян старше 55 років, нічого не зміниться. Тим же, хто народився пізніше 1950 р., пропонується диверсифікувати на добровільній основі свої пенсійні внески, тобто частина їх направляти на індивідуальні інвестиційні рахунки. Кошти на цих рахунках можуть приносити додатковий дохід, тому що будуть інвестуватися в різні активи, що приносять прибуток.

Критики нової системи соціального страхування - насамперед, демократи - уважають, що пропонована реформа розмиває й виразно знижує соціальні гарантії. Разом з тим поки демократична опозиція не пропонує ніяких конструктивних рішень. Якщо дотримуватися традиційної точки зору, то єдиний шлях рішення проблеми - це підвищення податків. У кожному разі очевидно, що соціальні проблеми, і зокрема проблеми соціального страхування, стають у главу кута всієї соціально-економічної стратегії держави.

Порівняння соціально-економічних пріоритетів державної політики США із соціально-економічною стратегією Росії виявляє ряд загальних рис. У середньостроковій програмі соціально-економічного розвитку присутні положення про збереження досить високих темпів економічного росту (6-7%), про необхідність структурної перебудови економіки убік підвищення частки наукомістких галузей і зміцнення інноваційної тридцятимільйонної економіки за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Схожим багато в чому є й інструментарій досягнення пропонованих заходів - подальше зниження податків, створення пільгових умов для стимулювання НТП, зокрема, створення наукових зон - аналогів американських технопарків, а також вільних економічних зон, все більша інтеграція російської економіки у світове господарство. Із прийняттям чотирьох національних проектів - «Охорона здоров'я», «Освіта», «Житлово-комунальне господарство» і «Промисловий та аграрно-промисловий комплекс» - у Росії вперше за останні 16 років приділена увага тим соціальним проблемам, які здавна є об'єктом постійної уваги американської держави. [13, c. 3-15]

Разом з тим, незважаючи на очевидну схожість соціально-економічних пріоритетів, виразно відчуваються й розходження. Головне й основне - це якісно інше втримування завдань, що ставляться. Якщо в США - це завдання, що коштують перед високорозвиненою й усе більш соціально орієнтованою економікою, то в Росії - це спроба перебороти серйозне відставання країни від високорозвинених держав в економічному й соціальному розвитку, покінчити із сировинною залежністю країни, зробити багатше широкі верстви населення. Перед Росією стоять і завдання особливого роду, в основному вже вирішені американським суспільством. Це правове й інституціональне забезпечення прав власності, боротьба з корупцією, прийняття багатьох базових законів і, головне, їхнє виконання, що є нормою для більшості розвинених країн.

Незважаючи на ці істотні розходження в соціально-економічних пріоритетах в обох країнах, американський досвід, з огляду на його досить високу ефективність, може становити значний інтерес для вироблення державної політики в Росії.

Протягом останніх 10-15 років процеси, що відбуваються в міжнародних відносинах і світовій економіці, характеризуються зростаючою відкритістю, збільшенням ступеня інтеграції й ростом загальної взаємозалежності окремих країн і регіонів. Найважливішим фактором країнного й регіонального розвитку стала поступова трансформація їх соціально-економічних і політичних структур від досить замкнутих національних формувань убік відкритих систем, що носять інтернаціональний і до відомого ступеня космополітичний характер. Ця трансформація найбільшою мірою торкнулася економічної системи, оскільки світові інтеграційні процеси в найбільшій мірі присутні у світових господарських зв'язках.

Глобалізація дала можливість США різко підсилити свої політичні й економічні позиції у світі. Це посилення є двоїстим процесом, при якому не тільки американські інвестиції, капітал, товари й послуги усе активніше проникають в економіку інших країн, але й фінансово-економічні ресурси світової економіки все в більших обсягах перетікають в економіку США, у тому числі й у систему її федеральних фінансів. У цей час федеральний бюджет США все більшою мірою випробовує на собі вплив факторів розвитку й кон'юнктури світової економіки, стає найважливішою складовою частиною світової фінансової системи.

Зростаюче значення федерального бюджету США в системі світових господарських і політичних зв'язків обумовлено не в останню чергу й прямими директивними установками, які втілила в собі нова стратегія національної безпеки США, затверджена президентом у березні 2006 р. Головною метою нової стратегії США в області національної безпеки є створення «співдружності демократичних держав». Автори нової стратегії особливо підкреслюють, що XX століття «може бути названий "Століттям демократії", коли тиранії йшли одна за інший, а ним на зміну приходили демократії. У середині минулого століття не більше двох десятків держав у світі могли називати себе демократичними; через 50 років їхнє число перевалило за 120. Демократичні революції охопили всі культури й всі континенти»3. При цьому прообразами прийдешніх демократичних перетворень на «просторах Євразії» називаються «кольорові революції» у Грузії, на Україні й у Киргизії. У цьому ключі США розуміють у цей час і завдання «подальшої демократизації» Росії. [28, c. 3-24]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13