Українсько-російські відносини на сучасному етапі: проблеми та перспективи
p align="left"> Роки існування незалежної України показують, що її зв'яз-ки з Росією зберігають своє виняткове значення. В стратегічно-му плані Україна обрала шлях переходу від відносин залеж-ності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб'єк-тів -- незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки Ук-раїни, як і передові технології розвинутих країн. Не слід забу-вати, що і найрозвинутіші країни світу користуються російсь-ким газом, лісом, нафтою та іншими природними багатствами. Не можна не зважати й на те, що найближчим часом Росія мо-же перетворитися на могутню, економічно міцну країну, і нам куди вигідніше мати поряд спільника, аніж супротивника. В перспективі Україна може співпрацювати з Росією практично в усіх галузях економіки та гуманітарної сфери. Обстоювання рівноправності у відносинах з Росією є важливим політичним завданням України на найближчий період. Реалізація такого курсу вимагатиме подолання значних труднощів, пов'язаних зі складними процесами національної самоідентифікації, усвідо-мленням свого місця у світі, вдосконаленням основ зовнішньої і внутрішньої політики, подальшим реформуванням економіч-ної системи й усього суспільного буття. [16; 88]Україна і Росія мають іс-тотні спільні інтереси, серед яких -- збереження миру і ста-більності у взаєминах. Сферою можливої кооперації є, напри-клад, конверсія військово-промислового комплексу, екологія, розвиток окремих науково-технічних напрямів. На сьогодні ба-зові правові та політичні проблеми у наших міждержавних від-носинах у цілому вирішені. Набув чинності Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Ро-сійською Федерацією та угоди щодо Чорноморського флоту, які заклали міцний правовий фундамент у відносинах між двома державами і відіграють значну стабілізуючу роль на Євро-пейському континенті. Завершився етап невизначеності та вза-ємних претензій, який ґрунтувався на історичних образах, емо-ціях, кон'юнктурних мотивах, що часом призводили до загострення відносин. Договір відкриває простір для рівноправної співпраці двох країн, дозволяє на принципово новій основі підходити до вирішення проблем, що виникають.
У той же час постійною складовою російської політики залишається праг-нення втримати Україну у сфері свого впливу, зберегти реаль-ні важелі тиску на неї. Головний напрямок "завоювання" Ук-раїни - це втягування її у нові інтеграційні структури на кшталт союзу Білорусь-Росія або зміцнення організаційних структур СНД через поступове м'яке перетворення цього об'єднання із співдружності держав на державну співдружність. [16; 89] При цьому необхідно відзначити, що у сучасних умовах якщо Росія зацікавлена у тісній політичній співпраці це зовсім не означає, що вона готова піти на такі поступки в економічній сфері які б завдали їй значних збитків (у цьому відношенні політика В. Путіна відрізняється від політики Б. Єльцина).
І.2 Українсько-російські відносини в Євроатлантичному інтер'єрі
Як молода незалежна держава, Україна прагне створити стабільну систему міжнародної регіональної співпраці, що політично та економічно убезпечить її. Передовсім йдеться про розвиток торгово-економічних зв'язків і виробничої кооперації, пошук перспективних ринків збуту. Водночас Україні все ще доводиться вирішувати проблеми, пов'язані з незавер-шеністю процесу політичної й економічної емансипації, рест-руктуризацією економічних зв'язків. Пошук Україною ор-ганічного місця у системі міжнародних відносин відбувається за умов зростаючого впливу європейських реалій. Певна залежність від Росії, уповільненість реформ обмежують партнерський по-тенціал країни. Сьогодні національній безпеці України насам-перед загрожують внутрішня економічна криза, політична не-стабільність, військово-політичні кризи у сусідів. З'явилися і зовсім нові ризики, такі як ризик утрати національної конку-рентоспроможності на світових ринках тощо. Усі ці проблеми є водночас складовою відносин з Росією. Тому для України є важливим якнайшвидше змінити свій імідж як одного з регіо-нів колишнього СРСР і завоювати авторитет самостійної євро-пейської держави. Досягти цього можливо лише в процесі відродження і зміцнення власної державності, відтворення національної економіки, утвердження громадянської ідентичності.
На взаємовідносини України і Росії істотно впливатимуть зовнішні чинники і насамперед по-зиція США та західноєвропейських країн. Слід констатувати, що в останній період тут намітилася тенденція до більшої зба-лансованості політики. Якщо раніше ці країни, надто ж США, абсолютизували свої відносини з Росією і не визнавали Ук-раїну суб'єктом міжнародної діяльності, то приблизно з почат-ку 1994 р. адміністрація президента Б. Клінтона почала нада-вати відносинам з Україною самостійного значення. У той же час на сучасному етапі ці відносини стали досить неоднозначними. Це пов'язана з зміною політики США у зв'язку з приходом до влади у США Д. Буша. Україна зіткнулася з погіршенням ставлення до себе з боку США. Серед найбільш яскравих прикладів “кольчужний” скандал, симпатії правлячих кіл США до української опозиції, скандал пов'язаний з плівками майора Мельниченка та його перебуванням у США. Це не могло не послабити позиції нашої країни на світовій політичній арені.
Суперечливіший вплив па міжнародне становище Ук-раїни і на її відносини з Росією чинить динамічний процес єв-ропейської інтеграції. Для постсоціалістичних країн Централь-ної Європи, а також для нових незалежних держав постра-дянського простору постала об'єктивна необхідність істотно уточнити власні геополітичні координати, які б відповідали їх-нім параметрам, політичним, економічним та духовно-культур-ним цінностям і інтересам. У зв'язку з цим стратегічним на-прямом української зовнішньої політики на найближче деся-тиліття має бути подальша цілеспрямована інтеграція України в європейську спільноту. Шлях до Європи є для України та-кож і шляхом зміцнення її незалежності і, на жаль, не завжди гармонує з російськими претензіями.
Європі потрібна, звичайно, стабільна та економічно міцна Україна як чинник неконфліктності на східному та, можливо, південно-східному напрямах. Однак, щоб досягти такої ста-більності й міцності, які в майбутньому могли б відповідати стандартам ЄС, Україна сьогодні фактично підштовхується Європою до розширення співпраці з Росією як найближчим партнером. Сенс такої позиції коротко можна визначити так: Україна може ввійти в Європу тільки через Росію.
Такий підхід явно кореспондується з російським баченням. За ним Україна і Росія мають просуватися до Європи одночас-но. Однак очевидно, що у такий спосіб практично не може йти мова про інтеграцію України в Європу, оскільки між західно-європейським і російським баченням цієї проблеми існує прин-ципова різниця, яка часто лишається поза увагою. Адже, як-що критерієм зацікавленості таким сценарієм для Європи є на-самперед економічний чинник, то у Росії він ґрунтується на по-літичній мотивації. . [16; 87-94]
І.3. Існуючі проблеми в українсько-російських відносинах
До основних об'єктивних чинників, що ускладнюють рівно-правне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної дер-жави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у нереформований простір СНД, однобічна залеж-ність від її джерел енергопостачання та окремих видів сирови-ни; недостатня розвиненість почуття національної приналеж-ності й патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості. Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рів-ноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Пер-ше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населен-ня Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов'янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень.
Ще один важливий чинник -- внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угру-повань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій -- домогтися більшої самостійності або й незалежності. Занепокоєна збере-женням власної цілісності Росія дещо послабила реінтеграційну політику стосовно колишніх союзних республік. Однак за умов зміцнення російської державності, стабілізації її внут-рішнього становища, а зараз це почало відчуватися, пострадянські країни не гарантовані від виявів імперського домінування. [16; 88-89]
Візьмемо, наприклад, таку хворобливу для нас проблему як визначення статусу російської мови в Україні. Згідно з позицією деяких російських політиків та експертів, ситуація видається катастрофічною завдяки політиці "видавлювання" усієї російськомовної культури з українського публічного соціального простору. Якщо ж удатися до висновків деяких українських ідеологів, то катастрофа виникає через діаметрально протилежні причини через хибну політику дискримінації української мови. Причиною таких розходжень думок є різна політична орієнтація України, якщо східноукраїнські діячі мають здебільшого проросійські настрої, то західноукраїнські проєвропейські орієнтації. Це теж одна з проблем українсько-російських відносин. Ці та інші проблеми в українсько-російських відносинах виникли не зараз і для того щоб їх краще зрозуміти ми маємо зупинитися на історії їх виникнення.
І.4. Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах
Слов'янська спорідненість обох народів сприяє посиленню уявлень у російської політичної еліти та значної частини народу про Україну як частину Росії. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалась як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззас-тережно підпорядкувала собі довколишній простір. Друга об-ставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемо-гою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи по-чинають усвідомлювати величезні втрати, пов'язані з розвалом СРСР. Найголовніше -- Росія втратила статус наддержави. Тепер вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі, що, зокрема, можна проілюструвати ініціативою України інституціаналізувати ГУУАМ, поява якого створює дещо нову ситуацію в інтегра-ційному процесі на теренах СНД. [16; с. 88-89] Отже, розбіжності у поглядах та суперечки слід шукати ще у 1991 році, коли дві держави розвивали свої міжнародні відносини.
