Україно-румунські відносини

еалізуючи право на прояв, збереження й розвиток власної культури та на інформацію, українці Румунії видають газету "Український вісник"

Відповідно до розпорядження уряду Румунії від 1997 р., яким передбачається застосування написів іншими мовами в місцях, де чисельність населення з іншою, ніж румунська, рідною мовою перевищує 20% усього населення, в 59 селах написи виконуються також українською мовою.

Незважаючи на окремі непорозуміння, які існують між обома державами, український і румунський народи завжди з симпатією ставились один до одного, свідченням чого є, зокрема, й взаємне сприяння розвитку національних меншин -- української в Румунії й румунської в Україні. Ці питання знайшли своє відображення й у широкомасштабному Договорі про дружбу і співробітництво між Україною та Румунією, підписаному в 1997 р.

Другий етап національного відродження українців Румунії відбувається складно, але він триває. Його результати залежать передусім від поглиблення процесу демократизації суспільного життя Румунії, створення належних умов для вільного розвитку національних меншин країни.

3. Політично-економічні відносини на сучасному етапі

3.1 Відносини у політичній сфері

На сучасному етапі розвитку міждержавних відносин між Україною та Румунією важливими вбачаються, на нашу думку, відносини у політичній сфері та двосторонні контакти на вищому рівні. Загалом взаємини між Україною і Румунією складаються непросто і як висловився посол України в Румунії Бутейко А. ,залишаються проблемними і на сьогоднішній час.

Нагадаємо, що Румунія відмовилась визнати результати референдуму про незалежність України в тих районах, на територію яких вона претендувала. Хоча така позиція офіційного Бухареста, який націоналістичними гаслами намагався консолідувати розбухане реформами посткомуністичне суспільство, не відповідала принципу непорушності кордонів, що намагається захистити ОБСЕ. У квітні 1993 р. Румунія подала МЗС України ноту, де, посилаючись на факт розпаду колишнього СРСР, проголосила неправомірним Договір про режим радянсько-румунського державного кордону, що був підписаний 27 лютого 1967 р.

Отже, виникла потреба проведення міждержавних переговорів, які мали сприяти пошуку компромісів у двосторонніх відносинах. Окрім того, гостра економічна криза в Україні і Румунії, пошук власного місця в міжнародній системі розподілу праці, необхідність співробітництва для розв'язання певних політичних й економічних завдань теж підштовхували українське й румунське керівництво до взаємних компромісів і налагодження сталих добросусідських відносин. Значний вплив на готовність Бухареста врегулювати українсько-румунські відносини мала жорстка позиція НАТО, на членство в якому Румунія була зорієнтована з початку 90-х рр., щодо кандидатів на вступ до цієї організації, від яких вимагалось обов'язкове врегулювання відносин із сусідніми державами. Тому не дивно, що перший крок у цьому напрямку зробила румунська сторона на початку 1995 р; після чого розпочалися складні й тривалі українсько-румунські переговори. Лише під час шостого раунду цих переговорів, що відбулися у лютому 1996 р. у Бухаресті, було погоджено всі статті базового договору.

Імперативна потреба налагодження прагматичного українсько-румунського співробітництва спонукала Київ та Бухарест стимулювати складний переговорний процес. У березні 1996 р. в Ізмаїлі відбулася робоча зустріч прем'єр-міністрів України та Румунії, результатом якої стало підписання п'яти міжурядових угод, зокрема щодо співробітництва в міжнародному автомобільному транспорті, повітряному сполученні, в галузі науки, охорони здоров'я, спрощення порядку перетину кордонів громадянами прикордонних районів. Також було підписано важливу конвенцію про уникнення подвійного оподаткування. Кількість пропускних пунктів на українсько-румунському кордоні було збільшено з 10 до 18.

Наприкінці 1996 р. новий румунський уряд В.Чобря оприлюднив свою програму, одним з пунктів якої був захист прав румунів, котрі мешкають в Україні, щодо надання їм статусу корінного населення, тоді як права й обов'язки щодо українського населення Південної Буковини та Марамощини у цьому документі не згадувалися.

Особиста зустріч 28 квітня 1997 р. на самміті Чорноморського економічного співробітництва у Стамбулі Л.Кучма та Е.Константинеску сприяла парафуванню 3 травня 1997 р. українсько-румунського договору. Цьому також сприяло бажання Румунії прискорити вступ країни до НАТО.

2 червня 1997 р. президенти України та Румунії підписали Договір про добросусідські відносини і співробітництво між обома країнами (додаток 1). Так закінчилися складні переговори щодо тексту документа, які тривали два роки. Знадобилось 12 раундів консультацій експертів. В результаті Київ домігся підтвердження непорушності кордонів, а Бухарест - можливості навігації дунайським рукавом Кілія і протекції для румунської меншини в Україні шляхом створення прикордонних єврорегіонів. Проте договір не розв'язав головне питання - про розподіл континентального шельфу та про виняткові економічні права двох країн на Чорному морі.

З 1998 р. Румунія змінює стратегію розвитку відносин з Україною. Новий прем'єр-міністр Румунії Р.Василе у програмній декларації зокрема зазначив, що Румунія може визнати сучасні реалії, але не може з ними погодитися і не відмовляється від своїх прав. На підтвердження цієї заяви у квітні 1998 р. асоціація "За Бессарабію і Буковину" провела в румунському парламенті урочисті збори, присвячені "об'єднанню" Бессарабії з Румунією 1918 р. Президент Румунії, зокрема, заявив, що неписані закони історії заважають Румунії та Бессарабії бути разом, "як того бажали б вони". Але, як підкреслив Е.Константинеску, "національну ідею не можна забути ніколи, можна видозмінити форми боротьби за неї", зокрема за збереження національної ідентичності румунів на Бессарабії та Буковині. Але політична гра на національних почуттях подібна до забав із полум'ям у стозі сіна. Про це свідчить історичний досвід долі судетських німців напередодні Другої світової війни і сучасна напруга з албанцями в Косово.

Нові можливості для співпраці між Україною та Румунією відкрилися після підписання 5 червня 1998 р. в Ялті Статуту Організації Чорноморського Економічного співробітництва (ЧЕС). Європейський Союз визнав і підтримує роботу ЧЕС, спрямовану на стабільність, безпеку і процвітання регіону. ЧЕС зробило позитивний внесок у розвиток чорномор'я в різноманітних галузях: транспорті, енергетиці, телекомунікаціях, екології. ЄС сподівається на подальший розвиток свого співробітництва з ЧЕС і готовий в разі необхідності надати практичну допомогу через відповідні програми Союзу.

Якщо характеризувати політичні відносини між обома країнами, що склалися на сьогоднішній день, то як зазначає з даного приводу посол України в Румунії Бутейко А., то вони характеризуються двоякістю. З одного боку, вони розвиваються, з другого - можна сказати, що найпроблемніші моменти в зовнішньополітичному спектрі України стосуються Румунії.

Досі не укладено договір про розмежування континентального шельфу та виключно економічної зони в Чорному морі. Особливо делікатною виглядає ситуація довкола о. Зміїний (рум. Шерпілор). Річ в тім, що румунська сторона наполягає на неврахуванні острова при делімітації континентального шельфу, оскільки він, згідно з Конвенцією Об'єднаних Націй про морське право від 1982 р., ніби-то належить до "скель, що непридатні для проживання людей, або для власного економічного життя, не мають виключної економічної зони й континентального шельфу". Мало того Румунія наполягає на мораторії на експлуатацію ресурсів континентального шельфу в зоні делімітації до вирішення суперечки, що дозволить законсервувати мінеральні ресурси в тих секторах, де претензії обох держав накладаються.

Або інше: між Україною й Румунією дуже великий потік вантажоперевезень залізничним транспортом - але нема угоди, яка регулювала б ці перевезення. Румунія є країною, з якою маються тісні економічні зв'язки - але єдине засідання Ради з економічного співробітництва відбулося ще в 1996 р.

3.2 Торговельно-економічні відносини

Що стосується розвитку торгівельно-економічних відносин між обома державами, то тут слід зазначити той факт, що дані відносини мають пріоритетний характер у зовнішньоекономічній діяльності України та Румунії. До того ж румуни дивляться на економічні стосунки з Україною крізь призму своїх інвестицій. Саме так: це не дуже відомий факт, але Румунія розглядає себе одним з найбільших інвесторів в українську економіку.

Слід звернути увагу і на те, що Румунія і Україна виявили зацікавленість в закінченні будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Уряд України підтримав ідею створення акціонерного товариства за участю Румунії, Словаччини та України. Передбачалася організація спільного пароплавства на Дунаї, спорудження каскаду ГРЕС на річці Тиса, будівництво газопроводу Хуст-Сату-Маре тощо.

Згідно з даними Держкомстату України, динаміка торгівлі товарами і послугами між Україною та Румунією останні роки має наступний вигляд (у млн. дол. США).

	1996	1997	1998	1999	2000
Товарооборот	251,1	250,4	222,6	137	227,54
Експорт	168,3	161,5	172,1	81,4	174,25
Імпорт	82,8	88,9	50,5	55,6	53,29
Сальдо	+85,5	+72,6	+121,6	+25,8	+65,9

Зовнішньоторговельний оборот між Україною та Румунією у 2001 р. становив приблизно 360 млн. доларів США, що на 25% більше, ніж 2000 року. Експортувалися в основному напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі, нафтопродукти, кокс, залізна руда та залізорудні концентрати, феросплави. Імпортувались паливно-мастильні матеріали, вироби неорганічної хімії, меблі взуття, текстильні вироби, медикаменти. Однак потенціал економічного співробітництва між двома країнами набагато вищий, тож Україні та Румунії необхідно поглиблювати своє співробітництво в цьому напрямі. Головними напрямками, які можуть збільшити зовнішньоторговельний оборот між двома країнами, є паливно-енергетичний комплекс, спільна робота над диверсифікацією енергопостачання в Європу, поглиблення співробітництва у сфері транспорту, гірничо-металургійного комплексу, машинобудуванні, легкої та переробної промисловості.

У 1994 р. було підписано угоду про створення міжурядової українсько-румунської Консультативної Ради з питань торговельно-економічного співробітництва (МКР), перше засідання якої відбулося у березні 1996 р. в Києві.

14 серпня 1998 р. було утворено Єврорегіон "Нижній Дунай", до якого увійшли прикордонні регіони України (Одеська область), республіка Молдова, та Румунії (повіти Брела, Галац, Тульча). У рамках Єврорегіону намічено реалізувати серію спільних проектів. Спорудження поромних переправ через Дунай, реконструкції під'їзних автошляхів та пунктів перетину кордону, модернізація перевалочних баз для прийому та обробки експортно-імпортних і транзитних вантажів, формування транскордонного біосферного заповідника у дельті Дунаю та відновлення екологічної рівноваги придунайських озер.

6 жовтня 2000 р. в м. Ніредьгаза (Угорщина) керівники Закарпатської області, повіту Сату-Маре (Румунія) та областей Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) підписали угоду про тристороннє співробітництво "Інтеррегіо". Ця угода діятиме в рамках Карпатського Євро регіону і має на меті розробку та реалізацію за сприяння міжнародних програм РНАКЕ, ТАСІ8 та КР0500 спільних транскордонних проектів співробітництва на рівні органів місцевого самоврядування (міжнародні пункти перетину кордону, будівництво доріг, екологічні та природо-рекреаційні заходи).

Висновок

Отже, як висновок, слід зазначити, що Румунія відіграє важливу політичну й економічну роль для України. Для подальшого співіснування цих двох держав слід намітити приоритетні шляхи розвитку для кожної.

Загалом же для української сторони в взаємовідносинах з Румунією слід рішуче відстоювати свої прикордонні інтереси, роблячи стратегічно продумані, виважені кроки. Треба враховувати той факт, що румунська дипломатія є однією з найпотужніших у Європі, починаючи від часів міністрів Бретіану - батька, Бретіану - сина, а також гордості румунської дипломатії 30-х рр. минулого століття, ще одного міністра закордонних справ Таке Іонеску, який залишив після себе, ніби дороговказ, настанову: " Справедливим є те, що не може бути остаточним". Це повинні знати і враховувати українські укладачі угод у стосунках з Румунією, що відверто кажучи, дотепер недостатньо бралося до уваги Києвом.

Зовнішньополітична стратегія як України, так і Румунії спрямована на залучення до процесу європейської інтеграції, широкий розвиток співробітництва з Європейським Союзом та Північноатлантичним альянсом, тому потреби взаємодії з європейськими та трансатлантичними структурами вимагатимуть подальшої гармонізації україно-румунських відносин і здатності знаходити ефективні компромісні рішення складних проблем, що торкаються важливих національних інтересів.

Список використаних джерел

Ахтамзян А.А. Советско-германские дипломатические отношения в 1922 - 1933 гг. - М., 1974

Бойко О. Істрія України в запитаннях та відповідях. - К., 1997

Бройде З. Утворення євро регіональних структур // Монтаж + технологія. - 1999. - № 5. - С. 14 - 16

Василенко В. Лінія досягнутого порозуміння // Політика і час. - 1999. - № 7. - С. 16 - 24

Віднянський С. Україно - румунські відносини в загальноєвропейському контексті // Розбудова держави. - 1997. - № 7. - С. 87 - 92

Всесвітня історія. - К., 2000. - 192 с.

Гнатишин І., Половець П. Зовнішньоекономічні відносини: регіональний аспект. - Чернівці. - 1992

Горлов С. Совершенно секретно: альянс Москва-Берлин 1920-1933 гг. - М., 1997

Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. - К., 1993

Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією // Урядовий кур'єр. - 1997. - 5 червня

История внешней политики СССР. - Т. 1. - М., 1980

История международных отношений и внешней политики СССР. - Т. 1. - М., 1967

Історія України: нове бачення. - К., 1996

Кияк Т. Амбітний і конфліктний сусід. Деякі проблемні аспекти сучасних взаємин між Україною та Румунією //Українське слово. - 20 червня. - 2002 р. - С. 9

Кінах А. Україна і Румунія роблять усе для інтеграції у світову та європейську економічні системи // Вісник. - 2002. - № 4. - С. 3

Страны. Народы. Цивилизации. - М., 1999. - 1046 с.

Субтельний О. Україна: історія. - К., 1993. - С. 720

Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. - К., 1999. - 234 с.

Шапиро М. Коммунистическая партия Советского Союза. - Лондон, 1990

Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993

Додаток

Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією (витяг з договору)

Стаття 2

1 Договірні Сторони згідно з принципами і нормами міжнародного права та принципами Гельсінського Заключного Акта підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь-яких зазіхань на цей кордон, а також від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони.

Стаття З

1 Договірні Сторони підтверджують, що вони ні за яких обставин не будуть вдаватися до погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої Договірної Сторони.

2. Будь-які проблеми та спори між Договірними Сторонами вирішуватимуться виключно мирними засобами відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 6

1. При виникненні ситуації, яка, на думку однієї з Договірних Сторін, може створити загрозу миру чи міжнародній безпеці, Договірні Сторони будуть проводити консультації щодо заходів, які сприятимуть зниженню напруженості та усуненню цієї ситуації.

Стаття 7

1. Договірні Сторони на двосторонній та багатосторонній основі будуть активно сприяти процесу роззброєння у Європі, подальшому скороченню збройних сил та озброєнь до відповідних рівнів оборонної достатності.

Стаття 13

1. 3 метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні. Договірні Сторони будуть застосовувати міжнародні норми і стандарти, що визначають права осіб, які належать до національних меншин, а саме ті норми і стандарти, які містяться у Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин, а також в: документі Зустрічі Копенгагенської конференції щодо людського виміру Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 29 червня 1990 року, Декларації Генеральної Асамблеї 00Н щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (Резолюція 47/135) від 18 грудня 1992 року і Рекомендації 1201 (1993 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо додаткового Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини стосовно прав національних меншин, при тому розуміти, що ця Рекомендація не стосується колективних прав і не зобов'язує Договірні Сторони надати відповідним особам право на спеціальний статус територіальної автономії, заснованої на етнічних критеріях.

Стаття 27

Цей Договір укладається строком на 10 років. Його чинність буде автоматично продовжуватися на новий п'ятирічний строк, якщо жодна із Договірних Сторін не менше ніж за один рік до закінчення відповідного терміну його чинності письмово не повідомить іншу Договірну Сторону про свій намір денонсувати цей Договір.

Страницы: 1, 2, 3, 4