Тенденції розвитку міжнародної економіки
Тенденції розвитку міжнародної економіки
Зміст
1. Розвиток міжнародного поділу праці
2. Поглиблення відкритості економіки. Значення для України
3. Збільшення транснаціональних корпорацій. ТНК в Україні
4. Глобалізація фінансових ринків. Тенденції розвитку фінансового ринку України
Список використаної літератури
1. Розвиток міжнародного поділу праці
Міжнародний поділ праці (МПП) сьогодні і сформоване на його основі світове господарство являють собою складну і суперечливу систему, у якій не без зусиль удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світове господарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насамперед глобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.
Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю, АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).
Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т.д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.
У сучасних умовах ці процеси називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступінь інтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу глобалізації характерне поступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог до податкової політики, політики в області зайнятості і т.д.
Під інтернаціоналізацією виробництва мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед - НТР [1].
Відображенням інтернаціоналізації виробництва в сфері економічних відносин є також інтернаціоналізація капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталу веде до появи нового явища у світовій економіці - транснаціоналізації і ТНК. Поява і розвиток ТНК підсилює процеси спеціалізації і кооперування між підприємствами різних країн.
Розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких - очевидний прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.
У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:
1. Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війни, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світового співтовариства).
2. Проблеми, пов'язані з природно-економічним розвитком (екологічні, енергетичні, сировинні, продовольчі, збереження клімату та ін.).
3. Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, демографічні проблеми, питання культури, освіти й охорони здоров'я).
4. Змішані проблеми, виникнення і нерозв'язаність яких приховує загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха).
5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і ін.).
6. Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їхнього рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ [1].
Регіоналізація в сучасних умовах має вияв у розвитку інтеграційних процесів і є найважливішою характеристикою сучасного світового господарства.
Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах [2].
На мікрорівні цей процес йде шляхом взаємодії відтворювальних суб'єктів національних господарств (підприємств, фірм), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні - шляхом розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами і зростання міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), що приймають форму міждержавних договорів за узгодженням національних стратегій економічного і політичного розвитку.
2. Поглиблення відкритості економіки. Значення для України
Особливістю розвитку глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем та суб'єктів - національних економік, регіональних об'єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Значне зростання рівня відкритості міжнародної економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем до економіки відкритого типу, значною мірою орієнтованої на зовнішні ринки. Відкрита економіка, яка є цілісним господарсько-економічним комплексом, який вільно взаємодіє із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного підприємництва, організації зон вільної торгівлі, ефективного використання порівняльних переваг.
Основним напрямом зовнішньоторговельної політики трансформаційного типу стала лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, яка проявлялася у послідовному знятті обмежень приходу іноземного капіталу на вітчизняні ринки. Така політика була покликана нормалізувати внутрішній споживчий ринок, запустити ринкові механізми, прискорити структурну перебудову економіки. Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроекономічному рівні, передусім пов'язаними із підвищенням впливу зовнішніх процесів на національну економіку. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов'язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутрішнього ринку країни щодо іноземного капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.
Аналіз і оцінка рівня відкритості економіки України мають важливе значення при реалізації зовнішньоекономічної політики, зокрема, торгівельної, митної, валютної. На сьогоднішній день не сформовано єдиного підходу щодо системи статистичних показників рівня відкритості національної економіки. З огляду на те, що рівень відкритості економіки, з одного боку, значною мірою впливає на місце національної економіки у світовому господарстві, а з іншого - на функціонування внутрішнього ринку, оцінка відкритості вітчизняної економіки повинна займати одне з чільних місць у системі фінансово-економічних індикаторів розвитку країни. Окрім того, на сьогоднішній день не існує однозначного ставлення серед науковців до наслідків зростання відкритості як глобальної економіки, так і національних економік.
Експортна квота України на початку 90-х рр. складала 26-27%. Суттєве зростання відбулося у 1994-1995 рр. - з 35 до 47%, у 2000 р. цей показник сягнув максимуму - 62%. З 2003 р. зберігається тенденція зниження експортної квоти: у 2008 р. значення цього показника склало 41%. Протягом 1990-1993 рр. значення імпортної квоти України зберігалося на рівні 26-29% і у 1994 році сягнуло позначки майже 39%, а ще через рік досягло 50%. З 1995 року імпортна квота України коливається у межах 45-55%. Максимум протягом 1990-2008 рр. значення імпортної квоти спостерігався у 2000 р. - 57%. Слід зазначити, що починаючи із 2003 р. відбувався спад питомої ваги імпорту у ВВП України - з 55% до 48% [3]. Як бачимо, динаміка експорту та імпорту є взаємообумовленою. Аналіз зовнішньоторговельної квоти України засвідчив, що зовнішньоторговельна квота з 2000 по 2006 рр. перевищувала 100%, і лише у 2007 р. її значення склало 96% [3], що також підтверджує високий рівень відкритості економіки України. Це може призводити до посилення негативних впливів передусім на функціонування внутрішнього ринку України, зокрема на фоні негативного зовнішньоторговельного сальдо. Окрім того, значення зовнішньоторговельної квоти України значно перевищує аналогічний показник країн Єврозони, який за досліджуваний період не перевищував позначки 65%, зовнішньоторговельна квота світового господарства за 1990-2006 рр. не досягала навіть 60%.
