Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиц

p align="left">Фактичне подання змін до статуту банку після погодження їх Національним банком на реєстрацію державному реєстратору вважається реєстрацією цих змін державним реєстратором.

Фактичне подання банком акціонерним товариством документів для реєстрації випуску акцій банку нової номінальної вартості ДКЦПФР вважається реєстрацією ДКЦПФР випуску акцій банку.

3.3. Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансово-банківської кризи в Україні

17 листопада 2008 року за результатами Загальнонаціональної антикризової наради, що відбулася в Українському домі під головуванням Президента України, опублікований Указ «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» (Указ Президента України № 1046/2008 ).

Проведений в магістерській роботі критичний аналіз антикризової програми та ходу її реалізації дозволяє сформувати додаткові вимоги до «Плану національних антикризових заходів», які базуються на наступних пріоритетах:

1. Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.

Зокрема схема рекапіталізації, повинна передбачати:

критерії відбору банків для рекапіталізації;

більш гнучкі варіанти участі, а не лише отримання повного контролю (наприклад, купівля міноритарного пакету, залучення коштів на умові субординованого боргу);

схему рекапіталізації і гарантії для НБУ, який задіяний в схемі, що держава в повному об'ємі погасить випущені облігації.

чіткі умови і критерії участі держави у рекапіталізації;

забезпечення професійного менеджменту.

2. У законі про участь держави в рекапіталізації і у порядку надання НБУ довгострокового рефінансування необхідно передбачити умови, що забезпечують напрям використання позикових коштів комерційними банками на кредитування реального сектору економіки.

зменшення вартості кредитних коштів, зокрема через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів.

підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів; НБУ необхідно рекомендувати розробити прозорий порядок виділення довгострокового (понад 14 днів) рефінансування (тендери, стабілізаційні кредити і кредити на оздоровлення), механізм надання якого повинен включати бар'єри для перетікання коштів на валютний ринок, стимулювати рекапіталізацію банків і містити чіткі і прозорі критерії для банків - реципієнтів.

Враховуючи об'єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від'ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що пов'язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в валютно-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом'якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї.

При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:

1. Посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;

2. Підвищення прозорості діяльності фінансових установ,

3. Підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду;

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:

- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;

- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов'язаних ризиків;

- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;

- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об'єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);

- посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов'язаними ризиками;

- проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;

- вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;

- розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;

- укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:

- розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;

- створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;

- збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;

- подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

- розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;

- розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);

- форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.

3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:

- розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);

- розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;

- розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;

- введення системи страхування на ринку колективних інвестицій.

4. У сфері валютно-курсової політики:

- перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб'єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19