Становлення європейської інтеграційної політики Великої Британії (1946 р. – до кін.1980-х років)

Становлення європейської інтеграційної політики Великої Британії (1946 р. – до кін.1980-х років)

13

Курсова робота

з історії міжнародних відносин на тему:

Становлення європейської інтеграційної

політики Великої Британії

(1946 р. - до кін. 1980-х років)

план

• Вступ 3
• Розділ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку" 4
• Розділ 2. Європейський вектор зовнішньої політики кабінетів Г. Вільсона Д. Каллагена 9
• Розділ 3. Підхід урядів М. Тетчер (1979-1990) до політики 13
• Висновки 16
• Висновки 17
• Література 18

Вступ

Одним з наслідків розгортання процесу світової глобалізації є дедалі більше розмивання різниці між рівнями світової системи - міжнародним, особливо регіональним, та національним. Тому керівництво держав усвідомлює необхідність створення сильних та впливових міжнародних інститутів на регіональному рівні задля можливості регулювати сучасні глобальні тенденції, впливати на світові процеси. А такий регіональний комплекс, як західноєвропейський, що накопичив значний економічний та політичний потенціал, має можливість визначати не тільки регіональні структури міждержавних відносин, але і суттєво впливати на глобальні міжнародні відносини. Багатовимірність європейської інтеграції визначає велике значення останньої для розвитку світових політичних процесів

В європейській інтеграції тісно взаємодіють між собою елементи міждержавної співпраці учасників відповідних процесів та внутрішньополітичні процеси - особливості визначення місця окремих країн в інтеграційних структурах, формування національних доктрин щодо напрямів та інтенсивності інтегрування, поступок національним суверенітетом на користь тіснішої співпраці в спільних інституціях.

Проблема співвідношення національного та наднаціонального, що таким чином загострюється в процесі розбудови інтеграційних механізмів Європейського Союзу, особливо наочно представлена в політиці Великобританії щодо європейської інтеграції. Особлива позиція, яку Великобританія займає з часу вступу до Європейського економічного співтовариства, витікає з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності, що відрізняють країну від решти провідних західноєвропейських держав.

РОЗДІЛ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку"

Ідею про об'єднання Європи британські політичні діячі висловлювали ще після закінчення ІІ Світової війни, зокрема Е. Бевін та В. Черчілль.

Е. Бевін виступав з ідеєю формування очолюваної Великою Британією «третьої сили», яка за могутністю була б порівнянною із США та СРСР. Але саме Вінстон Черчілль був автором і архітектором «європейської концепції» Лондона. Його виступи в Цюриху 1946р., у Лондоні 1947р. і Гаазі 1948р. мали широкий резонанс у Європі і світі. В ті часи Черчілль часто говорив про «Сполучені Штати Європи», але так як європейські проблеми ніколи не були йому особливо близькі, то в цю назву він вкладав мало конкретного змісту, і здебільшого в контексті «німецько-французького примирення». В той же час очолювати інтеграційні процеси у зруйнованій після війни Європі, на їхню думку, не личило провідній світовій державі, якою вони звикли вважати Велику Британію. Британський міністр закордонних справ в уряді У. Черчилля, а у 1955 - 1957 рр. прем'єр-міністр країни, Е. Іден висловився так: «Історія Англії та її інтереси поширюються далеко за межі європейського континенту» [36, C.114] Значно більше значення для Великої Британії мали відносини з США та Співдружністю й вона не збиралася ними жертвувати. причиною небажання Альбіону виступити в ролі можливого лідера процесу об'єднання Європи було те, що Великобританія не відчувала достатніх сил, щоб нейтралізувати. Францію

Наприкінці 1950-х років міжнародна становище Великої Британії дещо змінилося, а разом з тим і ставлення до заснованого у 1957р. «Спільного ринку». Для Лондона вже стало цілком очевидним, що Англія значно втратила свої позиції на міжнародній арені. У лютому 1960 р. Гарольд Макмілланд у промові про «Вітер змін» визнав право колоніальних народів на незалежність. За уряду Алекса Дугласа-Х'юма Британська колоніальна імперія фактично припинила існування. Було зрозумілим і те, що

Співдружність не відповідає вимогам як провідник британських інтересів, особливо, після виходу із Співдружності у 1961 р. Південної Африки [36. С.114]. Певну роль відіграло й послаблення «особливих відносин» з США через ігнорування останніми позиції Великої Британії в Cуецькій кризі 1956р. Натомість ЄЕС процвітала. До того ж, підприємницькі кола Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових ринків, подолання митних бар'єрів сусідніх держав. Ці моменти живили прагнення стати членом «Спільного ринку».

У 1960 р. Велика Британія, на противагу «Спільному ринкові», створила «Європейську асоціацію вільної торгівлі» (ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Спроба поглинути ЄЕС всередині ширшої зони вільної торгівлі не вдалася - ЄЕС значно випереджало у торгівельній активності своїх конкурентів - частка товарів країн «шістки» на ринках країн ЄАВТ катастрофічно зростала [20, С.210]. Британські політичні лідери переконались, що залишаючись поза Спільним ринком, Велика Британія ризикує опинитись в економічній ізоляції та поза можливістю впливати на важливі європейські та світові політичні процеси, що інтересам країни відповідає повноправне членство в ЄЕС [10, С.64].9 серпня 1961 р. Великобританія, а з нею інші країни ЄАВТ подали заявку на вступ до ЄЕС: Великобританія, Данія, Ірландія та Норвегія - на членство в ЄЕС, а Австрія, Швеція, Швейцарія та Португалія - на асоційоване членство. Симптоматично, що ініціатором заявки на вступ до ЄЕС (1963р) стала Велика Британія, яка зіграла головну роль в створенні паралельного інтеграційного об'єднання - Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАВТ).

Вартою уваги також є передісторія вступу Великої Британії до Співтовариства, яке двічі відмовляло їй в прийнятті.

Прем'єр-міністр Гаролд Макміллан призначив головою делегації на переговорах про вступ у Брюсселі Едварда Хіта. На переговорах про вступ головними проблемними питаннями стали питання стосовно спільної сільськогосподарської політики (ССП), Співдружності та ЄАВТ.

В сільському господарстві британська подвійна політика: з одного боку - закупівля харчів на світовому ринку за низькими цінами, а з іншого - прямі компенсаційні виплати фермерам для підтримки низьких цін, була несумісною з принципами ССП. Щодо Співдружності, Британія боялась політичних та економічних наслідків для своїх колишніх колоній від раптового розриву традиційних торговельних схем. Вона вимагала розповсюдження на країни своєї Співдружності привілеїв, якими користувались країни «шістки», а також збільшення перехідного періоду в проведенні реформ з 12 до 15 років. [20, С.212.]

Врешті, зважаючи на зобов'язання Британії щодо її партнерів по ЄАВТ, вона заявила, що приєднатися до Спільноти зможе не раніше, ніж дійдуть згоди стосовно шляхів та засобів задовольнити їхні законні інтереси [10, С.65].

Досить неоднозначно на вступ Великої Британії до ЄЕС вплинула підтримка членства президентом США Кеннеді: це зміцнило рішення Макміллана про вступ, але збудило підозри у де Голля, особливо на фоні оприлюдненого у 1962 році у промові «Великого задуму» Кеннеді щодо тісніших відносин США - ЄЕС та сильнішого Атлантичного альянсу та англо-американської ракетної угоди (грудень 1962 року, м. Нассау), за якою Британія мала користуватися американськими ракетами «Поларіс» як носіями для своїх ядерних боєголовок, а британські ядерні сили планувалося підпорядкувати НАТО, за винятком тих випадків, коли уряд «вирішить, що йдеться про найвищі національні інтереси».

На думку де Голля рівноправні трансатлантичні стосунки неможливі, доки Західна Європа лишається стратегічно підпорядкованою Сполученим Штатам. Хоч, за словами Макміллана після приватного візиту де Голля, позиції Великої Британії і Франції співпадали: «Нам, як і йому, подобається політична Європа. Ми антифедералісти; він також... » [10, С.66]. Незважаючи на те, що де Голль до того ж мав перед Макмілланом величезний політичний борг з часів ІІ світової війни, останньому не вдалося подолати опір де Голля щодо британського членства в ЄЕС. Після цілого року важких суперечок в Брюсселі де Голль мав хороший привід, щоб зупинити переговори про розширення.

Де Голль зробив це ефектно на прес-конференції в 14 січня 1963р. Заява де Голля означала вето на вступ Британії до ЄЕС. Проте, багато національних урядовців ЄЕС погоджувались, що Британія дійсно була ще не готова до вступу.

11 травня 1967р. Великобританія знову подала заявку на вступ до «Спільного ринку». Тепер лейбористський уряд Гарольда Вільсона погоджувався приєднатися до господарської політики «шістки», до договорів, укладених в її межах, а також не наполягати на приєднанні до ЄЕС разом з Англією країн Співдружності, а також ЄАВТ [20, С.213]. До того ж, дедалі слабкіші політичні й економічні зв'язки зі Співдружністю й активізація комерційних стосунків з континентом робили вступ іще нагальнішим. Але через чотири дні після того, як Британія вдруге офіційно подала заяву про вступ, де Голль заявив, що в Британії не відбулися ще «глибокі економічні й політичні перетворення, які б дозволили їй приєднатися до Шістки».

27листопада 1967р. де Голль знову наклав вето на вступ. На одній з традиційних прес-конференцій, де Голль оголосив, що вступ Британії «вочевидь означатиме розпад Спільноти, яка була збудована і функціонує згідно з правилами, що не витримають таких непомірних відхилень». За тиждень Британія відкликала заявку [38, C.45]

Страницы: 1, 2, 3