Присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу

p align="left">В матеріалах Единбурзького семінару (1-2 липня 2004 р.), присвяченого використанню результатів навчання, відзначається, що вони є категорією, яка чи не найчастіше сьогодні згадується в різноманітних документах стосовно реалізації Болонського процесу. При цьому результати навчання використовується не лише в якості інструменту для розробки навчальних програм, але й відіграють важливу роль в процесах інтеграції професійної та академічної освіти, оцінювання змісту та якості попередньої освіти, розробки програм навчання впродовж життя та, особливо, у вдосконаленні системи трансферу та накопичення кредитів.

Переваги використання результатів навчання проявляються в наступних випадках: при проектуванні навчальних дисциплін/модулів; для оцінювання якості та розроблення стандартів навчальних програм; для підвищення зрозумілості цілей навчання для студентів; для підвищення прозорості програм як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Серед недоліків впровадження системи, основаної на результатах навчання, відзначають два: концептуально-філософський та практичний.

Багато представників університетів вважають, що вища освіта не може, на відміну до професійної освіти, зводитися до набору лише результатів навчання, чим звужується саме поняття вищої освіти. Недоліком практичної реалізації вважається велика трудомісткість, часові та фінансові затрати на переробку навчальних програм, а також проблеми із кадровим забезпеченням цього процесу [1, c. 5].

2 Присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу

Тлумачний словник ECTS визначає кредит в наступний спосіб: одиниця виміру ("вартість") обсягу роботи, необхідного середньому студенту для оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями). Таким чином, кредит ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати обсяг загального навчального навантаження студента, що вимагається для їх засвоєння. Кредити відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу (навчальна дисципліна) відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі. Тобто кредит враховує лекції, практичну роботу, семінари, консультації, виробничу практику, самостійну роботу, екзамени та інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами [1, c. 4].

Кредити ECTS - це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає навчальна дисципліна в закладі чи факультеті, який призначає кредити. Таким чином, кредити ЕСТS призначаються модулям - задокументованим завершеним частинам освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізуються відповідними формами навчального процесу. У ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів, і, як правило, 30 кредитів на семестр (20 кредитів на триместр) [2].

Процес призначення кредиту ЕСТS спонукає вищі навчальні заклади широко охарактеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для тих структур. За певних обставин призначення кредиту ЕСТS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.

У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівно важливими, або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, все, чого вимагається, - це застосувати коефіцієнт конверсії. Наприклад щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ЕСТS для нашої країни, треба виходити з того, що максимальне навчальне навантаження на навчальний рік становить не більше 44 кредитів, що відповідає 60 заліковим кредитам ЕСТS. Тобто можна обчислити коефіцієнт конверсії. Але треба враховувати, що необхідно уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю [2].

Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу - обов'язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу і виробничу практику у випадках, де ці розділи є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені.

Необхідно пам'ятати, що не існує жодного зв'язку між кредитами ECTS та рівнем чи складністю навчальної дисципліни. Рівень дисципліни (розділу курсу) не може визначатися кредитами ECTS. У ECTS рівень розділу курсу описується в інформаційному пакеті закладом, що запрошує на навчання. Там можна знайти інформацію про цілі і завдання курсу, необхідні знання, якими повинен володіти студент, методи, що застосовуються у процесі викладання та навчання, форму оцінювання і опис змісту дисципліни. Ці елементи доповнюються, де необхідно, особистими контактами між викладачами. Все це допомагає студентові і координаторові від закладу, що скеровує на навчання за кордоном, оцінити придатність конкретної навчальної дисципліни (розділу курсу) до перезарахування, і рівня, на якому це буде визнаватися програмою місцевого закладу. До повної компетенції викладачів відноситься оцінювання навчального навантаження, а таким чином - і розподілення кредитів. Однак курс вищого рівня не повинен містити в собі більше кредитів ECTS, ніж той, що є на нижчому рівні, лише через його рівень [1, c. 4].

У найпростішому випадку існує зв'язок між кредитами ECTS та кількістю аудиторних годин. Однак кредити ECTS не базуються на самих аудиторних годинах, а на загальному навчальному навантаженні, яке генерує аудиторні години. Коли один рік навчальної програми у закладі повністю складається з традиційних лекцій, консультацій та іспитів, цілком імовірно, що аудиторні години безпосередньо пов'язані із навчальним навантаженням студента і, отже, з кредитами ECTS для кожного розділу курсу. Сама природа стосунків може змінюватися у ході програми; це буде очевидним, якщо наступні роки програми матимуть різну кількість аудиторних годин, хоч кожен рік має становити 60 кредитів ECTS. Сусідні навчальні заклади, які навчають студентів з різними здібностями, можуть вибирати різні методи навчання, наприклад один заклад може викладати 5-кредитний блок програми, а саме: 24 години на лекції, 6 годин на консультацій і 60 годин на самостійну роботу перед перевіркою й екзаменами, тоді як інший заклад може викладати той самий 5-кредитний блок протягом 24 лекційних годин, 36 годин консультацій і 30 годин самостійної роботи. Обидва заклади у цьому прикладі досягають порівнюваних результатів з таким самим навчальним навантаженням і призначають таку саму кількість кредитів ECTS, навіть незважаючи на те, що кількість аудиторних годин дуже відрізняється.

Складніше, коли курс включає в себе великі блоки аудиторного часу, присвяченого контрольованій лабораторній роботі чи заняттям з проектування. Зрозуміло, що обсяг роботи, виконаний за одну з цих аудиторних годин, не є таким самим, як протягом однієї традиційні лекційні години, і було б неправильно переводити це у кредити ECTS так, ніби робота є однаковою. Лабораторну годину варто оцінювати між четвертю і половиною лекційної години, залежно від прийнятої практики у закладі. Коли робота над дипломною роботою, значною мірою, не контролюється, найлегше розглянути питання про те, яку частину року потрібно використати, щоб завершити проект на базі денної форми навчання, тобто мислити "тижнями", а не "годинами" [1, c. 37].

Кредити ECTS призначаються для навчальної дисципліни, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять чи проведення часу за кордоном - вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені у закордонному закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даної дисципліни. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітних формах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобів таких, як презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційний пакет [1, c. 4].

Процес створення власних кредитних систем, які впроваджуються в країнах СНД із використанням принципів ECTS, на даний час є незавершеним - чітко зрозумілої і прийнятної системи освітніх кредитів немає в жодній із країн СНД. Це стосується й вітчизняної кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі. Заслуговують на увагу дослідження російських науковців щодо перспектив розвитку у вищій освіті Російської Федерації системи залікових одиниць, зокрема проведений аналіз та відповідні пропозиції, викладені А. Чучаліним та О. Боєвим [4]. Дослідники вважають, що перспективна кредитна система має бути системою кількісного оцінювання змісту освітніх програм з огляду на заплановані результати навчання - набуті знання, компетенції та методологічну культуру, яка має враховувати обсяг навчального матеріалу, його рівень і значущість, а також нормативний термін засвоєння. Додатковими вимогами до результатів опанування освітніми програмами можуть бути критерії національної та міжнародної професійної кваліфікації, які формуються на основі вимог професійних організацій до рівня підготовки спеціалістів у відповідній галузі. Така кредитна система не повинна в явному вигляді враховувати трудовитрати, інші ресурсно орієнтовані характеристики навчального процесу та форми контролю. Заплановані результати засвоєння освітніх програм мають міститися в Освітньому стандарті університету, який розробляється з урахуванням особливостей університетських наукових шкіл і традицій підготовки фахівців, станом промисловості та ринку інтелектуальної праці регіону, мінливими умовами зовнішнього середовища. «Мистецтво розробників Освітнього стандарту університету й програм підготовки фахівців полягає в тому, щоб запланувати необхідні результати опанування освітньою програмою за рівнями знань, компетенцій, методологічної культури та комплексної підготовки до професійної діяльності у відповідних модулях програми та оцінити їх певною кількістю кредитів» [4, с. 36], - зазначають науковці. Поряд із цим оцінювання якості засвоєння освітньої програми має бути індивідуальним і абсолютним як ступінь відповідності Освітньому стандарту (а не традиційно відносним щодо групи студентів) [4, с. 38].

ВИСНОВКИ

Система ECTS, на основі якої розробляється вітчизняна кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих закладах освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, орієнтована в основному на перезарахування кредитів з метою забезпечення академічної мобільності. Незаперечним є позитивне значення даної системи для різних суб'єктів вищої школи: 1) для навчальних закладів вона сприяє розвитку автономізації та відповідальності, співробітництву між університетами, студентській і викладацькій мобільності, стимулює підвищення якості навчального процесу та ефективності його управління; 2) для професорсько-викладацького складу - забезпечує та підтримує автономність і диверсифікацію діяльності, прийняття рішень з академічного визнання, сприяє покращенню змісту навчальних програм, якості навчального процесу та його результатів; 3) для студентів - розширює вибір для навчання за кордоном, дозволяє впливати на формування програми навчання, забезпечує сертифікацію процесу навчання в закордонному ВНЗ, гарантує широке визнання академічної кваліфікації тощо.

Розглядаючи механізм присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу, можна зробити висновок, що система враховує кількісну характеристику дисципліни, тобто переважно кількість часу, який витрачає студент на її вивчення. Поряд із цим якісний показник, яким є значущість дисципліни в контексті всієї програми підготовки фахівця, не враховується. Проте навіть використання кількісної характеристики має недоліки та спричиняє серйозні проблеми. Розмір кредиту в ECTS визначається на основі відносних часових затрат студентів на навчальні заняття і не враховує те, що час на опанування конкретної дисципліни залежить від спеціальностей, на яких вивчається певна дисципліна, і від ряду інших факторів. У більшості країн акредитуються спеціальності в цілому, а не окремі дисципліни. Тому програми і навчальні плани для однієї і тієї ж дисципліни на різних, навіть однопрофільних спеціальностях, можуть суттєво відрізнятися стосовно обсягу навчального навантаження. Наприклад, під час завершення навчання для одержання диплома студент зазвичай має виконати ґрунтовну курсову роботу, пройти переддипломну практику та написати дипломну роботу за профілем своєї спеціальності, а непрофільні дисципліни передбачають написання невеликої за обсягом курсової роботи. Однак, згідно з ECTS, кількість кредитів за навчальний рік має бути незмінною - 60. Окремі дослідники навіть роблять висновки про те, що ECTS та її система кредитів не дозволяють точно встановити кількісні співвідношення на національному, а тим більше на міжнародному рівнях. Ця система не може бути ефективно використана для кількісного оцінювання під час взаємного обміну студентами різних країн, оскільки у вивченні однакових дисциплін у різних вищих закладах навіть однієї країни різний зміст навчальних планів спричиняє невідповідність обсягів часу навчання [3].

Заліковий кредит треба розуміти як відносну одиницю виміру результатів навчання (рівня знань, умінь і навичок), одержаних студентом під час вивчення фрагменту курсу - модуля [5, с. 34]. Тобто, заліковий кредит має кількісно вказувати, яка частка від усіх результатів навчання, запланованих освітньо-професійною програмою, припадає на знання і вміння з опанованого модуля, та передбачати максимальний термін вивчення його матеріалу.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Впровадження ECTS в українських університетах: Методичні матеріали. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. - 56 с.

2. http://nuwm.rv.ua/pages/goncharov/documents/m0401.doc

3. Steiner D. European higher education and the issues of tradition, transfer-credit and credibility // Higher Education in Europe. - 1996. - Vol. XXI (#4). - P. 65-75.

4. Чучалин А., Боев О. Кредитно-рейтинговая система // Высшее образование в России. - 2004. - №3. - С. 34-39.

5. Спірін О.М. Основні характеристики кредитних систем навчання // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2005. - №22. - С. 30-35.

Страницы: 1, 2