квітні 1990 року було сформульовано концепцію зовнішньої політики Польщі. В ній зазначались такі пріоритети: 1. Спільно з іншими державами творити систему Європейської безпеки і тим самим співпрацювати для єдності континенту. 2
. Одночасно і паралельно з європейською політикою і в сильному з нею зв'язку тісно співпрацювати із сильними сусідами, а саме із СРСР та з Німеччиною. 3. Доповненням до дуалізму Європа - сильні сусіди - повинна бути політика нових регіональних утворень. Така не зовсім чітка позиція у висловлюванні свого бажання вступу в НАТО дещо відрізнялася від позиції інших держав Центрально-Східної Європи (наприклад, Чехословаччини та Угорщини). Її можна пов'язати із тим, що питання про вступ Польщі, як і інших країн ЦСЄ, на тому етапі більше залежало не стільки від позиції цих країн, як від стосунків країн НАТО із СРСР (пізніше з Росією). В той час, на думку польських політиків, НАТО не було зацікавлене у розширенні на Схід. Це було пов'язано із процесом об'єднання Німеччини і переговорами, що стосувалися контролю озброєнь. З другого боку, помірковану позицію і дещо різновекторну зовнішню політику Польщі можна пов'язати з тим, що в Польщі більше, ніж в інших країнах ЦСЄ, було проросійськи налаштованих кіл серед політико-економічної та управлінської еліти. Так, в цей період у Польщі разом із т. зв. «Прометейською» (прозахідною) школою політичного мислення існувала т. зв. «Реалістична» школа, що брала свій початок ще із XIX століття і пов'язувала безпеку Польщі з Росією. [13, С. 69.]Для того, щоб приєднатись до Заходу, потрібно було спочатку виконати значну підготовчу роботу, без якої всіляка думка стосовно входження до західних інституцій була б нездійсненною мрією. Тому завданням, що ставилось на перше чотириліття в сфері безпеки, було створення підґрунтя, без якого були б неможливі пізніші польські кроки до членства в НАТО.Першочерговим завданням був вихід із системи колективної безпеки, пов'язаної з Радянським Союзом (Варшавський договір і система двосторонніх угод). Разом з цим МЗС Польщі бачив такі шляхи переконання НАТО щодо доцільності інтеграції Польщі в Альянс, як тісніша прив'язка Польщі до Європи і хороші стосунки зі США. Однак така політика не ставила собі за мету вступ в НАТО, і її результатом було лише створення відповідної кон'юнктури для подальшого розгляду входження Польщі до НАТО.У листопаді 1992 року в документах «Основи польської політики безпеки» та «Політика безпеки і оборонна політика Польщі» були випрацювані доктринальні основи польської політики у військово-політичній та економічній сфері. В цих документах позиція Польщі за поглиблення інтеграції з НАТО і її розширення уже однозначна. Згідно з оборонною доктриною, Польща виступає за утворення Євроатлантичної системи спільної безпеки в Європі через розширення структур НАТО і Західноєвропейського оборонного союзу, посилення ролі ОБСЄ, оскільки це є життєво важливим інтересом безпеки Польщі, а інтеграція з євроатлантичними структурами безпеки - це головний напрямок реалізації оборонної політики. [17, С. 3.]Потреба підготовки до членства в НАТО постала перед Польщею ще на початку 90-х років. Це дало політичний імпульс до прискорення проведення реформ і спрямувало їх на вирішення наступних питань: управління оборонним сектором, спочатку - як запровадження національного контролю, пізніше - встановлення демократичного цивільного контролю; пристосування до нових реалій безпеки при збереженні старих структур і концепцій; забезпечення сумісності з НАТО.Як відомо, від декларації про бажання вступити до НАТО і набуттям Польщею членства в
цій організації минуло 7 років. За цей період Польща не зазнала жодних втрат - ні політичних, ні фінансових, ні суспільних. Ці 7 років, як зазначає співробітник Польської інформаційної агенції Пьотр Войцеховський, пішли на досягнення консенсусу польських політичних еліт, різних політичних формувань і партій щодо вступу до НАТО, однак за цей час у Польщі не подбали про те, щоб узгодити із стандартами НАТО військові структури, воєнну промисловість і структури, які відповідають за внутрішню безпеку держави. [2, С. 23.]Під час переговорів про вступ у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі Польщі було поставлено 70 умов (вимог), по виконанні яких її могли прийняти до НАТО. З тих умов, на думку польських експертів, було виконано три. Встановлено цивільний контроль над армією. Запроваджено в шести літаках МІГ-29 натовську систему розпізнавання «Свій - Ворог», що унеможливлює їх ураження ракетами Заходу. Запроваджено також певні зміни в польській правничій системі, а також обмеження, що стосуються осіб, допущених до державних таємниць Польщі й таємниць НАТО. Надзвичайно чутливим і витратним для країни стало втілення оборонних аспектів євроатлантичної інтеграції.1994 рік не був, звичайно ж, абсолютно переломним в питанні інтеграції Польщі в євроатлантичну та західноєвропейську системи безпеки, однак, безумовно, цей рік завершив певний етап на «західній» дорозі.Що ж стосується інтеграції з НАТО, то 1994 рік дав такі результати:1) Було підтверджено відкритий характер НАТО (рішення Брюссельського самміту НАТО щодо програми «Партнерство заради миру», а також початок реалізації індивідуальних програм, в рамках «Партнерства заради миру»; рішення 1 грудня 1994 року міністрів закордонних справ НАТО стосовно початку роботи над рапортом про розширення НАТО на Схід).2) Наголошення керівництвом Альянсу на тому, що рішення про розширення НАТО на Схід буде автономним і жодна третя країна не матиме права вето в цьому питанні;3) Згідно з вищеназваними рішеннями з'явилося переконання, що реальність членства зростатиме зі збільшенням позитивних перетворень усередині країни, тобто було пройдено ще один етап на шляху перетворення Польщі із об'єкта на суб'єкт міжнародних відносин у сфері безпеки, що також було одним
із
головних завдань польської закордонної політики. [6, С. 70.]В наступний період (1995 рік - липень 1997 року) Польща послідовно намагалася продовжувати свою зовнішню політику та реалізувати її стратегічні цілі. Однією з перших проблем, що постала перед польською дипломатією в кінці 1994-на початку 1995 року, стала доктрина т. зв. «перехресної безпеки» країн Центральне-Східної Європи. Концепція перехресної безпеки полягала в тому, що відповідальність за безпеку країн ЦСЄ беруть як НАТО, так і Росія. Польща розглядала це як намагання Росії знову поширити свій вплив на країни колишнього соцтабору і всіляко намагалася переконати країни НАТО в доцільності входження до НАТО, Ще однією проблемою, що постала перед польською закордонною політикою, була відсутність конкретних термінів та умов вступу Польщі до НАТО з боку країн-учасниць Альянсу.Протягом 1995 року польська закордонна політика в сфері безпеки позбулась «комплементарності» східного та західного напрямків і опиралась на «тріаду» завдань, сформовану п'ятьма попередніми роками: 1) побудова приязних двосторонніх стосунків із сусідніми державами разом з розвитком співпраці із найближчим оточенням; 2) посилення та розширення загальноєвропейських рішень та впливу; 3) ущільнення співпраці із західними інтеграційними структурами, тобто з
НАТО, ЄС, ЗЄС, аж до набуття в них повного членства.В напрямку інтеграції з НАТО польська дипломатія намагалася використовувати доступні можливості впливу на держави НАТО під час багатьох контактів на різних рівнях. На користь Польщі свідчила вдала реалізація програми «Партнерство заради миру» й активна участь у Північноатлантичній Раді Співпраці, а також направлення польського батальйону до Боснії в складі американсько-нордичної дивізії (ІРСЖ), що було одним із підтверджень доброї волі Польщі стосовно майбутніх обов'язків країни-члена НАТО. В наступному, ї 1996 році співпраця в рамках ІРОК була ще більшою і, відповідно, ще більше зблизила Польщу з країнами НАТО. [6, С. 88.]Після президентських виборів у Росії клімат навколо питання про розширення НАТО на Схід потеплішав. Сигналом виходу на новий етап був спочатку виступ держсекретаря США У. Крістофера в Штутгардті, а пізніше переломна промова Білла Клінтона в Детройті в жовтні 1996 року, де вперше було чітко заявлено про розширення НАТО і вказано, що конкретні переговори щодо запрошення країн ЦСЄ призначені на липень 1997 року. В грудні того ж року така позиція була підтверджена заявою, що метою Альянсу є прийняття нових членів до квітня 1999 року.Однак повністю питання повноцінного членства Польщі в НАТО вирішене ще не було. Уже на початку 1997 року виявилися розбіжності в підходах до членства Польщі, Чехії та Угорщини в Альянсі. Під натиском Росії та інших противників розширення НАТО з'явилася концепція обмеженого членства - без можливості розміщення військових баз на території нових держав-учасниць та з лімітами в окремих видах озброєнь. З'явились навіть думки щодо обмеження участи в Альянсі суто політичними структурами.Такі пропозиції були неприйнятні для Польщі. Польща домагалася повноправного членства з усіма правами та обов'язками. Врешті після значної кількості дипломатичних заходів та при суттєвій підтримці США концепція «другорядного членства» країн ЦСЄ в НАТО не втілилася в життя. Заключним акордом цього періоду закордонної політики Польщі у військово-політичній. сфері та сфері безпеки став самміт країн-членів НАТО у липні 1997 року, коли було прийнято рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угорщини до початку переговорів стосовно членства в НАТО. У грудні 1997 року на сесії НАТО були підписані протоколи вступу, які відкрили Польщі дорогу до Альянсу. [14, С. 22.]Після Мадридського самміту НАТО 1997 року було відомо, що членство Польщі в альянсі ставало уже справою часу, однак роль і місце в цій організації Польщі були невизначені, тому в цей період перед Польщею стояло завдання посилення своєї майбутньої ролі в НАТО, Тут можна виділити декілька напрямків.По-перше, це внутрішні перетворення та адаптація до стандартів НАТО. Було декілька основних напрямків цих перетворень, та найкраще цей процес ілюструє прийнята в жовтні 1998 року «Програма інтеграції з Організацією Північноатлантичного Трактату та модернізації збройних сил РП на 1998-2012 роки». Крім внутрішніх перетворень, одним із важливих механізмів реалізації завдання інтеграції стала військово-економічна співпраця Польщі, Німеччини й Данії та створення у вересні 1998 року міжнародного Північно-східного корпусу. Хоча всі учасники цієї співпраці були або членами, або постійними членами НАТО, формально корпус не підпорядковувався НАТО, з огляду на можливу реакцію Росії.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
