Початок роззброєння та скорочення ядерних озброєнь СРСР та США

p align="left">У частині, що стосувалася балістичних ракет наземного базування, була підтверджена заборона на спорудження нових шахтних пускових установок і на переустаткування шахт легких ракет у шахти важких. Була також встановлена заборона на створення ракет більш важких, ніж існуючі. Додатковим обмеженням щодо ракет наземного базування, стала заборона на орбітальні ракети. Зокрема, Радянський Союз повинен був знищити або переобладнати 18 пускових установок орбітальних ракет Р-36, розташованих на полігоні Байконур.

У Договорі ОСО-2 були передбачені міри, спрямовані на стримування процесу модернізації стратегічних озброєнь. Так, кожна зі сторін могла розгорнути не більше один нової МБР, що могла бути оснащена 10 боєзарядами. Це положення було включено в Договір на настійну вимогу США, тому що давало їм можливість розгорнути виробництво ракети MX. При цьому США припускали, що з радянської сторони новою ракетою стане моноблокова ракета "Тополя" (SS-25), роботи над якою були початі в 1977 р. Однак згодом СРСР оголосив "Тополю" модернізацією ракети РТ-2П (SS-13), а у якості нової - була створена ракета РТ-23 (SS-24). При цьому слід зазначити, що, оголосивши "Тополю" модернізованим варіантом РТ-2П, Радянський Союз пішов на порушення умов Договору, тому що вага нової ракети була збільшена до 1000 кг у порівнянні з 600 кг для РТ-2П. Відповідно до положень Договору параметри модернізованої ракети, що закидає вагу, могли відрізнятися від вихідних не більше ніж на 5%.

Ще одне обмеження, щодо балістичних ракет наземного базування, було включено до Протоколу до Договору. Це обмеження полягало в забороні на розгортання ракет на мобільних пускових установках й їхнього випробування з мобільних установок. Крім цього, Радянський Союз зобов'язався ліквідувати мобільні ракетні комплекси "Темп-2С", які на той час були розгорнуті в обмеженій кількості.

Обмеження, що накладалися Договором на морський компонент стратегічних сил, були незначними в порівнянні з тими, які були передбачені для наземних ракет або стратегічної авіації. У Договорі були трохи змінені правила підрахунку пускових установок балістичних ракет морського базування, а також була накладена заборона на розгортання БРПЛ, оснащених більш ніж 14 боєзарядами.

У Протоколі до Договору, поряд із забороною на розгортання мобільних пускових установок, утримувалася заборона на розгортання крилатих ракет морського й наземного базування, а також на випробування й розгортання таких крилатих ракет, оснащених декількома бойовими блоками. Крім цього, сторони погодилися протягом терміну дії Протоколу не випробовувати й не розгортати балістичні ракети повітряного базування.

Система перевірки Договору не відрізнялась від уже вказаної у ОСО - 1.

У цілому, Договір ОСО-2, хоча й ставив певні рамки для кількісного нарощування стратегічних сил, не міг повною мірою вирішити проблему якісного вдосконалювання озброєнь. До моменту підписання Договору як США, так і СРСР в основному закінчили процес переходу до систем, оснащених РГЧ ІН. Крім цього, у процесі переговорів обидві сторони зробили все можливе для того, щоб зберегти існуючі в них на той момент програми модернізації стратегічних сил. У той же час, Договір ОСО-2 дозволив зробити подальший розвиток наступальних озброєнь більше стабільним і передбачуваним процесом. І зважаючи на помітне ускладнення наприкінці 70-х років радянсько-американських відносин , підписання Договорів ОСО-1, ПРО та ОСО-2 стало дуже великим досягненням.

Істотне погіршення радянсько-американських відносин не дозволило довести процес ОСО-2 до вступу Договору в силу. Після введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 р. адміністрація США відкликала Договір із сенату, що розглядав питання про його ратифікацію[7,C.109].

Проте, оскільки сторони не заявили про намір відмовитися від ратифікації Договору, США й СРСР продовжували в цілому дотримувати його положення. Виключеннями стали відмова Радянського Союзу від скорочення загальної кількості носіїв до 2400, дозволених Договором, а також оголошення ракети "Тополя" модернізацією ракети РТ-2П. Сполучені Штати згодом також порушили положення Договору ОСО-2. В 1986 р., у ході реалізації програми розгортання оснащених крилатими ракетами бомбардувальників, США перевищили встановлений у Договорі межа на кількість носіїв із РГЧ ІН.

Тобто, можна сказати, що хоча Договір не набрав сили де - юре , де - факто він діяв, стримуючи безконтрольну гонку ядерних озброєнь.

В загальному, розробка і підписання Договорів ОСО-1, ПРО та ОСО-2 стали можливими внаслідок ядерного паритету між СРСР та США у 70-х роках, визнання цього факту і усвідомлення загрози, яку несе неконтрольована гонка ядерних озброєнь існуванню не тільки найпотужніших держав, а й всього людства.

Розділ ІІІ. Програма модернізації озброєнь кінця 70-х років

В той час, як було досягнуто перших домовленостей в галузі скорочення стратегічних наступальних озброєнь, як СРСР, так і в США проводилася активна модернізація ядерних озброєнь. Основними рисами модернізації стратегічних сил СРСР і США, що проводилася в другій половині 70-х років стали, з одного боку, збільшення противосилового потенціалу засобів доставки, а з іншого - прагнення знизити вразливість стратегічних носіїв.

В 1977 р. в США було ухвалене рішення про оснащення частини розгорнутих ракет Mіnuteman ІІІ могутнішими боєголовками, що значно збільшувало противосилові можливості цих ракет. Розгортання нових боєзарядів, якими в підсумку були оснащені 300 ракет, було почато в грудні 1979 р. Крім цього, Сполучені Штати приділяли значну увагу забезпеченню невразливості створюваної ракети MX. До числа нових програм, які були здійснені в США, ставилося створення нової ракети морського базування C-4, розгортання якої на човнах Poseіdon було почато в 1979 р. Надалі планувалося розгортання цих ракет на підводних човнах Trіdent, перша з яких - „Огайо” увійшла до складу флоту в 1982 р.

В 1977 р. у США було ухвалене рішення про припинення програми створення бомбардувальника B-1 і початку розміщення крилатих ракет на бомбардувальниках B-52.

До програм, здійсненим у другій половині 70-х років у СРСР, відноситься створення модернізованих ракет УР-100НУ й МР УР-100УТТХ, які були поставлені на бойове чергування в 1978-1979 р. У вересні 1979 р. на бойове чергування була поставлена оснащена 10 боєзарядами ракета Р-36МУТТХ. Положення Договору ОСВ-2, очевидно, трохи обмежили масштаб розгортання нових ракет, оснащених РГЧ ИН, але в цілому надавали СРСР можливість завершити переозброєння стратегічних сил. Комплекси наземного базування, які підлягали ліквідації -"Темп-2С" й орбітальний варіант Р-36 будь-якому випадку повинні були виводитися з бойового складу. Створення ж нових ракет "Тополя" і РТ-23, робота над якими була почата в 1976-1977 р., Договором фактично не обмежувалося. В 1976 р. до складу флоту увійшов перший ракетоносець проекту 667БДР (Delta ІІІ), оснащений ракетами із РГЧ ИН. Крім цього в 1977 р. був закладений перший ракетоносець проекту 941 (Typhoon), оснащений твердопаливними ракетами Р-39 (SS-N-20), а в 1979 р. була почата розробка нової рідинної ракети морського базування Р-29РМ (SS-N-23), що згодом була розгорнута на підводних човнах проекту 667БДРМ.

На кінець 70-х років припадають роботи з оснащення бомбардувальників Ту-95 крилатими ракетами. Перші іспитові пуски крилатих ракет Х-55 з бомбардувальника Ту-95 відбулися в 1978 р., а в 1981 р. було розпочато виробництво бомбардувальників Ту-95МС, які повинні були нести по 6 крилатих ракет (згодом Ту-95МС оснащувалися 16 ракетами). Крім цього, у СРСР велася робота над створенням бомбардувальника Ту-160.

Серед інших подій кінця 70-х років особливу важливість являло собою рішення блоку НАТО про розміщення на території Європи 108 ракет середньої дальності Pershіng ІІ й 464 крилатих ракет наземного базування. Розміщення цих систем повинне було стати відповіддю на початок в 1976 р. розгортання радянських ракетних комплексів "Піонер" (SS-20). Оскільки ракети, розміщені на території країн НАТО, могли бути використані для ураження цілей на значній частині європейської території СРСР, їхнє розміщення не без підстав сприймалося Радянським Союзом як спроба обійти обмеження Договору ОСВ-2. Однак США і їхні союзники наполягали на тому, що відмова від планів розгортання цих ракет може бути зроблена тільки в обмін на ліквідацію комплексів "Піонер".

У цілому, початок 80-х років був охарактеризований значним погіршенням радянсько-американських відносин, проявами якого стали припинення переговорів про обмеження стратегічних озброєнь та інтенсифікацією програм модернізації стратегічних сил.

В 1981 р. адміністрація США оголосила про те, що не буде домагатися ратифікації Договору ОСВ-2. Крім цього, у жовтні 1981 р. було оголошено про поновлення програми створення стратегічного бомбардувальника B-1B, а також про рішення приступити до розгортання ракет MX у шахтних пускових установках і почати розміщення крилатих ракет морського базування на підводних човнах.

Одна із причин, по якій розпочата США програма модернізації стратегічних сил була сприйнята в Радянському Союзі з більшим занепокоєнням, полягала в тому, що вона у великому ступені знецінювала зусилля, прикладені СРСР для досягнення паритету зі Сполученими Штатами й забезпечення можливості нанесення відповідно-зустрічного й відповідного удару. Радянський Союз до початку 80-х років в основному закінчив розгортання основних елементів системи попередження про ракетний напад, а також системи бойового керування й зв'язку.

В 1982 р. СРСР оголосив про відмову від застосування ядерної зброї першим, що свідчило про те, що варіант відповідно-зустрічного або відповідного удару серйозно розглядався як основний варіант дій стратегічних сил.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9