Быстрый поиск

Особливості конфліктів на початку ХХІ ст. Можливості їх врегулювання

p align="left">Міжнародні слідчі комісії утворюються в разі виникнення розбіжностей в оцінці фактичних обставин справи. Слідчі комісії покликані з'ясовувати питання факту за допомогою безпристрасного і сумлінного розслідування. Для утворення такої комісії сторони, які сперечаються, мають укласти особливу угоду, якою визначити обсяг повноважень, місцезнаходження, порядок і термін утворення. Для участі в роботі комісії сторони можуть призначати пред ставників або адвокатів, які будуть викладати позицію сторін, які сперечаються, та її підтримувати. Слідчі комісії можуть допитувати свідків, досліджувати фактичні обставини шляхом вивчення документів і фактів, викликати експертів тощо; сторони, які сперечаються, зобов'язані сприяти цьому. Результатом роботи комісії є доповідь, яку вона склала та яка має обмежуватися встановленням фактів. Сторони мають право скористатися фактами доповіді на власний розсуд.

Примирення як процедура регламентоване Конвенцією з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ (тепер -- ОБСЄ), котра є додатком до Результатів Наради з БСЄ про мирне урегулювання спорів, яка відбулася в Женеві 12--23 жовтня 1992 р. Метою примирення є надання допомоги сторонам у спорі в пошуках урегулювання відповідно до міжнародного права та їхніх зобов'язань у рамках ОБСЄ. Для цього утворюється Комісія з примирення з мирових посередників, котра після вивчення всіх аспектів спору складає доповідь з пропозиціями з його мирного врегулювання. Протягом тридцяти днів сторони мають визначити своє ставлення до пропозицій доповіді -- або погодитися з ними, або не погодитися.

Різновидом слідчих і погоджувальних комісій є інститут прикордонних представників. Відповідно до ст. 21 Закону «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.1 для вирішення питань, пов'язаних із підтриманням режиму державного кордону України, виконання міжнародних договорів із цього питання, створення умов для мирного розв'язання прикордонних конфліктів та інцидентів на певній ділянці державного кордону України з особового складу Державної прикордонної служби України призначаються прикордонні представники України, а також їхні заступники.

Зазвичай слідчі та погоджувальні комісії не уповноважуються ухвалювати юридично обов'язкові рішення для сторін спору. Втім на сьогодні діють і такі міжнародні договори, що передбачають обов'язковість їх рішень (наприклад, ст. 45 Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 p.).

3.4 Міжнародний арбітраж і судовий розгляд

Міжнародний арбітраж. Цей засіб зарекомендував себе як ефективний інструмент вирішення міждержавних конфліктів, зокрема досить складних, обтяжених серйозним міжнародним протистоянням сторін. В останні десятиліття поширилася практика передбачати арбітражне врегулювання як засіб врегулювання можливих міжнародних конфліктів щодо тлумачення та застосування міжнародних угод. З іншого боку, кількість звернень до цього засобу помітно зменшилася.

Звернення до арбітражу є добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливої міжнародної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують: порядок визначення складу арбітрів; предмет спору; компетенцію арбітражу; процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бути ухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов'язковість рішення.

Якщо компроміс укладається після виникнення конкретного спору, має місце арбітраж ad hoc. Також можлива попередня домовленість про арбітраж як засіб врегулювання потенційного спору, що закріплюється в договорі з певного питання або у спеціальному договорі про арбітраж. У цьому разі має місце постійний арбітраж. Його юрисдикція може бути обов'язковою або факультативною (добровільною). Окремо слід відзначити Постійну палату третейського суду, створену на підставі Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів. Для кожного спору, що передається на вирішення Палати, його сторони укладають компроміс та обирають арбітрів із переліку осіб, що формується державами -- учасницями Конвенцій.

До складу арбітрів можуть призначатися особи, які мають кваліфікацію, необхідну для призначення у своїх країнах на найвищі судові посади, чи є юристами, котрі мають визнану компетентність у галузі міжнародного права. Арбітри призначаються терміном на шість років і з правом переобрання ще на один термін. Рішення арбітражного суду приймаються більшістю голосів.

Арбітражний суд має право розглядати всі спори, котрі передали йому на розгляд, але може виключити зі своєї компетенції спори щодо територіальної цілісності держави, її національної оборони, права на суверенітет над сухопутною територією і деякі інші.

Згідно зі статтею 30 Конвенції суд вирішує спори відповідно до міжнародного права або, з погодження сторін, або на підставі справедливості й доброї волі.

Міжнародні суди. Теорія використовує для визначення всього розмаїття існуючих міжнародних судів родове поняття міжнародний судовий орган (або міжнародна судова установа.

Міжнародний Суд ООН є одним з головних органів ООН (п. 1 ст. 7 Статуту ООН). Ст..92 Статуту визначає його і як головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд утворюється і діє на основі Статуту, котрий є невід'ємною частиною Статуту ООН.

До відання Суду належать всі справи, що йому передадуть сторони, і всі питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними міжнародними договорами. Сторонами у справах, котрі розглядаються Міжнародним Судом, можуть бути тільки держави. Рішення Суду ґрунтуються на міжнародному праві, яке Статут Міжнародного Суду визначає як складене з міжнародних конвенцій, міжнародних звичаїв як доказ загальної практики, визнаної за правову норму, загальних принципів права, судових рішень і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів (ст. 38). Міжнародний Суд діє на постійній основі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

Література

1. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - № 1. - С. 147- 157.

2. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь. - 1989. - № 8. - С. 129-139.

3. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.

4. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь. - 1991. - № 11. - С. 48-55.

5. Ковалев А.Н. Азбука дипломатии. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Международные отношения, 1988. - ... с.

6. Лебедева М.М. Трудный путь урегулирования конфликтов // Вестник Московского университета. Серия 18: Социология и политология. 1996. № 2. С. 54-59.

7. Рубин Дж., СалакюзДж. Фактор силы в международных переговорах // Международная жизнь. - 1990. - № 3. - С. 27-38.

8. Цыганков П.А. Международные отношения. М.: Новая школа, 1996 (глава XI "Конфликты и сотрудничество в международных отношениях"). С. 242-268.

9. Кокошин А.А., Кременюк В.А., Сергеев В.М. Вопросы исследования международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. 1988. № 10. С. 3-13.

10. Кременюк В.А. Формирование системы международного общения // Дипломатический вестник. Год 1987/Под ред. О.Г. Пересыпкина. М.: Международные отношения, 1988. С. 127-142.

11. Лебедева М. Мировая политика. - М.: Аспект-Пресс, 2003. - С. 73-162.

12. Киссинджер Г. Дипломатия. - М.: Ладомир, 1997. - C. 9-19.

13. Капітоненко М.Г. Модель “гегемоністичної стабільності” і роль України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 42, част. 2. - К.: ІМВ, 2003. - С. 41-47.

14. Капітоненко М.Г. Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.. 57, ч.1. - К.: ІМВ, 2005. - С. 23-30.

15. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - N 1. - С. 147-157.

16. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.

17. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь, 1991, N 11, с. 48-55.

18. 1994, № 8-9.

19. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. - М.: Экономика, 1993.

20. Лебедева М.М. Вестфальская модель мира и особенности конфликтов на рубеже ХХ1 века. // Космополис, Альманах 1999. - С. 132-137.

21. Лебедева М.М. Отечественные исследования процесса ведения переговоров: истории развития и перспективы // Вестник МГУ. Сер.18. Социология и политология. - 2000. - N 1. - С.154-165.

22. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: подходы, технологии, решении, - М.: Аспект-Пресс, 1997.

23. Лебедева М.М. Развитие неофициального посредничества в современном мире: тенденции, проблемы, перспективы // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. - 1998, N 3. - С.28-35.

24. Лебедева М.М., Хрусталев М.А. Основные тенденции в зарубежных исследованиях международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. - 1989. - N 9. - С. 107-111.

25. Морозов Г. Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 5.

26. Морозов Г. Обновление ООН: программа реформ // Международная жизнь. - 1998. -№ 4.

27. Нергеш Я. Поле битвы - стол переговоров: Пер. с венгр. - М.: Международные отношения, 1989.

28. Фукуяма Ф. Войны будущего // НГ, 11 февраля 1995 г.

29. Цыганков П.А. Международные отношения. - М.: Новая школа, 1996 (глава Х1. “Конфликты и сотрудничество в международных отношениях.”, с.242-268).

30. Чумиков А.Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления и действия // Социол. исследов., 1995. N 3. - с.52-57.

31. Юри У. Преодолевая "нет". Или переговоры с "трудными" людьми. - М.: Наука, 1993.

32. Юридическая конфликтология / Ред. В.Н. Кудрявцев. М., Институт государства и права, РАН, 1995.

33. Fukuyama F. The End of the History? / The National Interest. - N 16 (Summer). - 1989. - P. 3-18. Перевод на русский язык. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии, 1993. - №3.

34. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. - М.: “Academia” - “Наука”, 1999.

35. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь, 1989. - N 8. -

36. Киссинджер Г. Дипломатия. - М.: Ладомир, 1997.138-144.

37. Лебедева М.М. Конфликты внутри и вокруг России: применять силу или вести переговоры? - М.: МГИМО, 1993.

38. Луков В.Б. Современные дипломатические переговоры: проблемы развития // Дипломатический вестник. Год 1987 / Под ред. О.Г.Пересыпкина. - М.: Международные отношения, 1988. - С. 117-127.

39. Мир/Peace: Альтернативы войне от античности до конца второй мировой войны. - М.: Наука, Институт Всеобщей истории, 1993.

40. Нитце П. Прогулка в лесу // Международная жизнь. - 1989. - N 11. - С. 119-134; N 12.- С. 129-138.

41. Паин Э. Этнические конфликты в политической игре // Независимая газета, 10 июля 1992.

42. Попов А.А. Причины возникновения и диалектика развития межнациональных конфликтов // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах / Под ред. М.Б.Олкотт, В.Тишков, А.Малашенко. - М.: Моск. Центр Карнеги, 1997. - C. 15-43.

43. Розов. Н.С. Конфликты в геополитике и ценностный подход к переговорам // Международная жизнь, 1993, № 9.

44. 3. Фролов Д.Б., Воронцова Л.В. Информационное противоборство: история и современное состояние. - М.: Горячая линия - Телеком, 2004;

45. 2. Международный терроризм, борьба за геополитическое господство. Монография / под.общей ред. А.В.Возженникова. - М.: РАГС, 2005. - 56 с.

46. 3. Моторный И.Д. Современный терроризм и оценка диверсионно-террористической уязвимости гражданских объектов: Монография. Издатель Шумилова И. И. 2004. - 45 с.

47. Современные международные отношения: Учебник / Д.В. Алгульян, Е.П. Бажанов, В.Г. Барановский и др.; Под ред. А.В. Торкунова. - М.: РОССПЭН, 1999. - 135 с.

48. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Права человека”. - 2001. - 64 с.

49. 26. Сотрудничество и конфликт в международных отношениях. Сборник учебных материалов. Практикум Н.А.Ламагин (руковод.авт.колектив.) и другие СПб: Сентябрь, 2001. - 145 с.

50. 27. Сутырин С. Ф., Ломагин Н. А., Лисовский А. В. Сотрудничество и конфликт в международных отношениях. Издательский дом "Сентябрь". 2001. - 80 с.

51. 28. Цыганков П.А.,Дробот Г.А.,Слива А.И.,Фельдман Д.М.,Хлопов О.А. Международные отношения: теории, конфликты, организации Учебное пособие (Серия Спецкурс), Альфа-М. 2001. - 288 с.

52. Кукушкина А. В., Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов. «Государство и право», 1994 г. №1;

Інтернет-видання

1. Лебедева.... Название // http://www.obraforum.ru/fenenko.htm

2. http://www.kimo.kiev.ua/

3. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/tork/

4. http://www.mavicanet.com/directory/rus/34477.html

5. http://konf.org.ua/19/

6. http://www.xserver.ru/user/plsmk.shtml

7. http://www.hist.msu.ru/Departments/ModernEuUS/INTREL/PROGRAMS/03Conflict.html

8. http://www.vuzlib.net/beta3/html

9. http://www.mgimo.ru/news/issues/document12383.phtml

10. http://www.international.tsu.ru