Неомарксистська теорія міжнародних відносин

p align="left">Провінціальні столиці, які самі є сателітами національних метрополій, у свою чергу є провінційними центрами, навколо яких обертаються їхні власні супутники сателіти. Кожний із сателітів служить інструментом висмоктування капіталу й економічного прибутку з його супутників і передає частину у світові метрополії , сателітами яких вони є самі. Отже, сьогоднішнє нерозвинене становище Латинської Америки це результат їй багатовікової участі у світовому капіталістичному розвитку (Франк Frank, 1969, стор. 161-162) . Оскільки контакти з метрополіями викликають процеси перетворення в сателіти й приводять до недорозвиненості, Франк твердить, що нерозвинені країни повинні розірвати зв'язки з США й іншими індустріалізованими країнами. Він стверджує, що Африканські, Азіатські й Латино Американські країни, які в меншому ступені інтегровані у світову систему виявляються найбільш розвиненими. Отже, Франк приходить до висновку, що ізоляція від світового ринку буде кращою стратегією розвитку для країн третього світу.

Теорія залежності, сформульована Франком й іншими теоретиками залежності стала популярною в 1970-ті р. Дос Сантос, бразильський економіст визначає залежність як ситуацію в якій економіка певних країн визначається розвитком і розширенням іншої економіки, який вона підлегла. Він акцентує увагу на те, що неомарксистська теорія імперіалізму допомагає зрозуміти наслідки залежності, тому що коли вона вживає спроби проаналізувати відсталість як нездатність сприйняти більш просунуті моделі виробництва або модернізуватися, то це є не більш ніж ідеологією, замаскованою під науку. Бідним країнам він рекомендує встановлення народних революційних урядів, які відкриті соціалізму [18, 98].

Отже, центральна теза теорії залежності є наступною «недорозвиненість периферії є прямим результатом розвитку центра й навпаки». Нарешті, згідно із цими теоріями, бідність третього світу викликається країнами центра через процес експлуатації.

2.3 Перспективи розвитку міжнародних відносин відповідно до світ-системного підходу І. Валлерстайна

Процес світосистемних змін після другої світової війни можна умовно розділити на три етапи. На першому етапі - 1945-й - початок 1970-х - у світ-системі встановилася безперечна гегемонія США. На другому - 2000-ті роки - Америка стала поступатися позиціями лідера, але відбувалося це поступово внаслідок спроб США сповільнити даний процес і мінімізувати збиток від економічного спаду. На третьому етапі - в 2001-2025 роках - США спробують відновити колишню велич за допомогою більш незалежної й агресивної політики, яка проте обернеться проти них, прискорюючи й збільшуючи падіння їх світового авторитету.

Америка-2025

Нова зовнішня політика, що проводилася президентом Бушем-Молодшим, прискорила падіння світового авторитету США, а не сповільнила його, як передбачалося. У світ-системі відбувся неструктурований багатобічний поділ геополітичних сил. Основними центрами влади стали США, Великобританія, країни Західної Європи, Росія, Китай, Японія, Індія, Іран і меншою мірою Бразилія. Жоден із цих центрів не має явної економічної, політичної, військової або культурно-ідеологічної переваги. Сьогодні немає й сильної міжнародної коаліції, яка могла б знайти лідерство в розв'язку геополітичних питань, хоча незабаром вона може сформуватися.

Які загальні напрямки й тенденції розвитку світ-системи можна виділити, спробувавши заглянути в 2025 рік? По-перше, зазнає повний крах програма ядерного роззброювання: на додаток до існуючих з'явиться десятка два нових невеликих ядерних держав. Різкий спад впливу США на світовій арені й зіткнення інтересів численних центрів влади приведуть до того, що країни, що згорнули ядерні розробки в 2000-х роках, знову запустять ядерні програми, і це удержить багато країн світу від військових вторгнень, зробивши значно більш небезпечними їхні наслідки.

У сфері світових фінансів буде поступово зменшуватися вплив американського долара, місце якого займе багатовалютна система. Очевидно, що євро й ієна стануть частіше використовуватися для операцій на фінансових і товарних ринках. Складно сказати, які саме валюти ввійдуть у список найпоширеніших, і оцінити ступінь нестабільності (або, принаймні, підвищення волатильності) економічної системи в результаті цього. У кожному разі зниження впливу долара у світовій економіці збільшить проблеми США з виплатою державного боргу, який нагромадився, і, можливо, приведе до зниження рівня життя населення в Сполучених Штатах [40, 24].

Європа-2025

Особливу увагу слід приділити розгляду трьох регіонів, що характеризуються зараз досить нестабільною політичною ситуацією. Це Європа, Південно-Східна Азія й Південна Америка. Наслідки подій, що відбуваються там сьогодні суттєво перетворять світову геополітичну структуру.

У Європі зміни в цей момент перебувають у найактивнішій фазі. З 2001 по 2005 рік тут відбулися дві важливі події. Перше стало прямим наслідком зміни курсу зовнішньої політики США: Франція й Німеччина з деякими іншими країнами офіційно виступили проти вторгнення в Ірак. У той же час вони зміцнювали політичні відносини з Росією, у результаті чого утворювалася геополітична вісь Париж-Берлин-Москва. У відповідь на це США за підтримки Великобританії організували інший блок, переманивши на свою сторону більшу частину країн Центральної Європи. Дональд Рамсфельд назвав цю ситуацію протистоянням «старої» і «нової» Європи. Країни Центральної Європи прагнуть до більш тісного співробітництва з США через свій острах Росії, який склався історично.

Другою важливою подією став провал проекту по введенню загальноєвропейської конституції, проти якого проголосувала більшість на референдумах у Франції й Нідерландах. Неприйняття проекту викликано двома причинами. Одні голосували проти в силу опозиції неоліберальному курсу й побоювань, що в конституції будуть міститися неоліберальні принципи.

Інші голосували проти, побоюючись негативних наслідків можливого розширення Євросоюзу на схід (особливо вступу в нього Туреччини). Але в остаточному підсумку й ті й інші виступали за збереження незалежності Європи від США.

Проте дві ці події перешкодили створенню більш сильної, згуртованої й незалежної Європи. Складно сказати, чи буде в наступні десять років запропонований новий проект конституції, розроблений на більш твердій інституціональній і національній основі. Також не ясно: якщо все-таки проект буде знову запущений, чи приведе це до зближення з Росією й чи можна буде говорити про їхній геополітичний союз? [40, 27]

Азія-2025

Сценарій розвитку країн Південно-Східної Азії значно відрізняється від європейського. Насамперед ми маємо тут справу тільки із трьома великими країнами: Китаєм, Кореєю і Японією. Зараз дві з них розділені, і їх уряди, безсумнівно, планують у майбутньому об'єднатися (Північна й Південна Корея, КНР і Тайвань). І першого, і другого об'єднання добитися буде непросто, але до 2025 року це, швидше за все, відбудеться.

У тенденціях розвитку Південно-Східної Азії спостерігається ще одна відмінність. У Європі політичні розбіжності між Францією й Німеччиною, які склалися історично, в значній мірі усунуті, чого не можна сказати про Японію, Китай і Кореї. З іншого боку, занадто вже великі економічні вигоди від зближення трьох країн, і, можливо, саме це змусить їх забути минулі образи. Залишається ще одне складне питання: хто стане лідером майбутньої Східно-Азіатської коаліції - Китай або Японія? Для досягнення позиції лідера від їхніх урядів буде потрібно проведення дуже розумної й осмисленої політики у військовій і фінансовій сферах, а також в області культури.

Але якщо всі перешкоди будуть усунуті, країни Південно-Східної Азії об'єднаються в одну із найвпливовіших сил тріади -- Північної Америки, Європи й Східної Азії. І якщо це об'єднання все-таки відбудеться, то їм, можливо, вдасться залучити у свій табір США в якості «досвідченого політичного гравця» і «молодшого партнера». Не про таку роль мріяв уряд Буша, а тепер Обами але, очевидно, до 2025 року для США це буде найпривабливішим варіантом.

Нарешті, Південна Америка може стати серйозним гравцем, відособленим від США, об'єднати країни континенту в одну економічну зону. Особливий прогрес у політичному впливі регіону (на шкоду владі США) відбудеться, якщо в такий союз вдасться втягнути Мексику. Складніше всього представити, яке місце в новому геополітичному поділі світу займуть Індія, Іран, Індонезія й Південна Африка. Вирішальними тут стануть такі економічні переваги, як запаси енергії й води -- досить значимі в умовах назріваючих екологічних проблем і потенційної кризи надвиробництва. Між цими країнами розвернеться запекле суперництво за гідне місце в світ-системі, і результат його буде залежати не тільки від геополітичних маневрів [40, 29].

Висновки

Неомарксистська теорія (Ім. Валлерстайн, П. Суізі,П. Баран) розглядає світову політику у системно всеосяжному контексті капіталістичної світ-економіки. Неомарксисти стверджують, що пануюча в капіталістичній світовій системі ідеологія гіперлібералізму модифікує уявлення про державний суверенітет, який, у термінах неомарксистської школи постає чимось вторинним, похідним від глобального тріадного поділу світової спільноти на світсистемне ядро, напівпериферію і периферію. Відповідно саме належність до одного з цих трьох глобальних сегментів, а не обсяг формальних суверенних прав і визначає ступінь реальної державної незалежності. Таким чином, прихильникам цього підходу, цілком у марксистських традиціях, властивий світ-системний економічний детермінізм.

Представників неомарксизму, як і транснаціоналізму, також об'єднує ідея про цілісність світового співтовариства та деяка утопічність в оцінці його майбутнього. Основою концептуальних побудов неомарксистської традиції, яка особливо активно розвивається в слаборозвинутих країн від індустріальних держав, про експлуатацію та пограбування перших другими.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9