Населення планети і міжнародна міграція робочої сили

Населення планети і міжнародна міграція робочої сили

5

Реферат на тему:

Населення планети і міжнародна міграція робочої сили

Основні демографічні показники

Наприкінці епохи палеоліту (15 тис. років до н. є) чисельність населення Землі становила 3 млн чол., а до кінця неоліту (2 тис. років до н. є) вона зросла до 50 млн чол.

Для того щоб населення планети досягло 1 млрд чол., потрібен був проміжок часу від виникнення людства і до 1850 р. Двомільярдного населення планета досягла за 80 років - на 1930 p., тримільярдного - за 30 років, у 1960 р. Четвертий мільярд з'явився за

16 років - у 1976 p., а п'ятий - за 11 років, у 1987 р. Через сповільнення темпів народжуваності шестимільярдної позначки населення планети досягло за 12 років.

У табл.1 наведено дані про збільшення чисельності населення Землі від появи людини до наших часів, а також прогноз чисельності населення планети у 2050 р.

11 жовтня 1999 р. у столиці Боснії і Герцеговини м. Сараєво народилася дитина, яка вважається 6-мільярдним жителем планети. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан відвідав маму і дитя у пологовому будинку і поздоровив їх. У 10 найчисленніших за кількістю населення країнах світу проживає 2/3 планетарного людства. У п'яти країнах світу - Китаї, Індії, США, Індонезії та Бразилії зосереджена половина населення Землі. “Демографічному вибуху” передусім сприяє “третій світ” - бідні народжують бідних. Урбанізація, тобто збільшення міст, значною мірою зумовлена збільшенням чисельності населення. Надмірна чисельність населення стримує економічне зростання, вичерпує природні ресурси і руйнує довкілля. Існують два основні напрямки демографічної політики:

підвищення народжуваності (притаманний економічно розвиненим країнам);

зниження народжуваності (зустрічається у країнах, що розвиваються).

Найвищими темпами збільшується населення Африки - щоро-ку на 3%. Кенійська жінка у середньому народжує 7 разів. “Демо-графічному вибуху” сприяють не лише високі темпи народжуваності, а й загальмовані темпи смертності населення планети. Очікується, що у 2025 р. чисельність населення становитиме 8,5 млрд чол. (табл.2).

Цікаво, що більшість міст-гігантів світу належать саме країнам, що розвиваються. Наприклад, з 25 найбільших міст світу лише 4 розташовані у групі економічно розвинених країн. У Лімі, Бангкоку, Багдаді, Буенос-Айресі проживає понад 40% населення відповідних країн.

Нині населення планети спілкується трьома тисячами мов, не враховуючи діалектів. Дві третини населення Землі говорить тринадцятьма найпоширенішими мовами. Китайська мова рідна для 1,1 млрд чол., англійська - 430 млн чол., хінді та урду - 320 млн чол., іспанська - 290 млн чол., російська - 220 млн чол. Офіційними мовами ООН є китайська, англійська, іспанська, російська, арабська і французька.

Міграція населення у минулому і нині

Люди завжди подорожують - добровільно або примусово. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно. Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населення почалася у 20-х роках XIX ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни. Спочатку основний потік мігрантів йшов з густонаселених північно-західних регіонів Європи. Пізніше пальму першості перехопили її східні та південні регіони.

Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.

Нині не спостерігається усталеної інтенсивної міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-мігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.

Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.

Найпоширенішим типом внутрішньої міграції є міграція з села до міста.

Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. За станом на початок XXI ст. найбільше біженців було з Афганістану (5 млн чол), Палестини (2 млн чол), Ефіопії (1 млн чол), Мозамбіку (0,9 млн чол), Анголи (0,4 млн чол), Камбоджі (0,3 млн чол). З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.

До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами "від себе" і "до себе". Фактори групи "від себе" - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи "до себе" - наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.

На початку 90-х років XX ст. кількість тимчасових емігрантів, які проживали за межами своїх країн, становила 25 млн чол.

Безробіття - глобальна проблема, воно є практично завжди і всюди. Наприклад, у США рівень безробіття становив 3,4% у 1971 p., 9% - під час депресії 1974-1975 pp. і 5,7% - у 1997 р. Особливо незахищені з огляду на безробіття у США жінки, чорношкіре населення і молодь.16% молоді віком до 24 років були у США безробітними у 1997 р. Фактично рівень безробіття ще вищий, оскільки статистика не враховує тих, хто втратив надію знайти роботу і більше її не шукає.

Ще гостріша проблема безробіття у країнах, що розвиваються. Офіційно безробіття охоплює десяту частину робочої сили. Реально ж безробіття поширюється на четверту частину міської робочої сили.750 млн чол. - частково безробітні або повністю безробітні в аграрному секторі економіки цієї групи країн.

Основні тенденції у міграції робочої сили

Серед міжнародних працівників-мігрантів найзначніша частка припадає на молодих неодружених осіб чоловічої статі. Найпомітнішими є потоки робочої сили з таких регіонів:

Мексики та країн Карибського басейну до США та Канади;

південноамериканських країн до Аргентини, Венесуели і Перу;

Північної Африки та Південної Європи до Північно-Західної Європи;

Африки і Азії до Саудівської Аравії;

Індонезії до Малайзії, Сінгапуру й Австралії.

Практично всі країни світу регулюють потік мігрантів. Наприклад, США щорічно дозволяють легальну міграцію обсягом 600 тис. осіб. Кількість нелегальних мігрантів набагато вища - 5 млн осіб.

На боротьбу з нелегальною міграцією американське суспільство витрачає мільярди доларів, переважно на стримування потоку мігрантів з Мексики. Ефективність цього заходу сумнівна. Міграція породжує демографічні, соціальні та економічні наслідки. Без мексиканських мігрантів овочі і фрукти Техасу залишилися б гнити на полях. Без "гостей-робітників" з Туреччини зупинилися б свого часу західнонімецькі конвеєри.

У Франції емігранти становлять 25% зайнятих у будівництві і третину - в автомобілебудуванні. Половина бельгійських гірників - емігранти. Також емігрантами є 40% будівельних робітників Швейцарії.

Валютна ефективність експорту робочої сили щонайменше у 5 разів перевищує валютну ефективність товарного експорту.

Еміграція молодої і особливо кваліфікованої робочої сили збіднює відповідні країни. Мільярди доларів прибувають щороку до США у формі "відпливу мізків". Щоправда, мільярди доларів переказуються працівниками-мігрантами сім'ям та близьким, які залишилися на батьківщині. У ряді країн експорт робочої сили є єдиним стабільним джерелом валютних надходжень.

Список використаної літератури

1. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учеб. пособие. - 2-е изд., испр. и доп. - СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 1999.

2. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. - М.: Прогресс; Университет, 1994.

3. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. - К.: Таксон, 2000. - Кн.1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.

4. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Международная экономика. - К.: МАУП, 1999.

5. Світова економіка: Підруч. / А.С. Філіпенко, О.I. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.

6. Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1998.

7. Страны и народы мира: энцикл. справ. / Сост.В.Б. Гарин, В.В. Люсиченко. - Ростов н/Д: Феникс, 1998.

8. Страны мира: Справочник / Под общ. ред. И.С. Иванова. - М.: Республика, 1999.

9. Халевинская Е., Крозе И. Мировая экономика: Учебник. - М.: Юристъ, 1999.

10. Хасбулатов Р.И. Мировая экономика. - М.: ИНСАН, 1994.

11. Шемятенков В.Г. Евро: две стороны одной монеты. - М.: Экономика, 1998.